Початок фінансування політичних партій з державного бюджету – це ще одна історія про те, як перейняття європейських ідей провалюється в українських реаліях. Державне фінансування було покликане зробити український політикум прозорим і незалежним, а за фактом стало способом спонсорування політичної агітації за гроші простих українців.
Ліміти, звіти і кримінальна відповідальність
У середині 2015 року група депутатів, які надихнулися позитивним досвідом зарубіжних країн та необхідними умовами для отримання безвізового режиму, зареєстрували у Верховній Раді законопроект "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо запобігання та протидії політичній корупції". 16 липня того ж року Верховна Рада ухвалила законопроект, який вносив комплексні зміни в існуючу політичну систему.
Закон передбачає пряме фінансування з держбюджету всіх партій, які отримали на попередніх парламентських виборах більше 2% підтримки виборців. Але ця норма набуде чинності тільки після наступних виборів, а до тієї пори державну субсидію отримують тільки партії, які подолали 5-відсотковий бар'єр в 2014 році.
Суми, які виділяють партіям з бюджету, визначають за формулою – 2% мінімальної заробітної плати помножуються на кількість виборців, які взяли участь на останніх парламентських виборах. При цьому фінансуванням буде розподілятися пропорційно отриманим голосам. Простіше кажучи, яка партія набере більше голосів, та і отримає більше коштів. Існує ще гендерний бонус, який нараховують партіям, де на кожну трійку виборчого списку доводиться хоча б одна жінка.
Так, на 2017 рік Національне агентство з питань протидії корупції вже розподілило гроші за партіями. Народний фронт стане лідером фінансування і отримає 113,8 млн грн, Блок Петра Порошенка – 112,1 млн грн, Самопоміч – 56,4 млн грн, Опозиційний блок – 48,5 млн грн, Радикальна партія Олега Ляшка – 38,3 млн грн, Батьківщині дістанеться 29,2 млн грн. Крім того, Самопоміч отримає додаткові 44,2 млн грн за збереження гендерної квоти на попередніх виборах.
Інше нововведення в тому, що встановлене обмеження на максимальні внески для партій. Для фізичних осіб вони становлять 400 мінімальних зарплат, для юридичних – 800, і не обмежуються лише грошима. На благо партії можна передати і різноманітні речі, сума яких не повинна перевищувати встановлений ліміт.
І ще однією зміною в українському законодавства стала більш строга фінансова звітність, яку тепер вимагають від партій. Ухвалений закон зобов'язує всі партії (не залежно від того, чи отримують вони фінансування від держави) подавати щоквартальні звіти про майно і пересування грошей на їх рахунках. Контролювати цей процес зобов'язали НАПК.
Директор департамент запобігання політичній корупції НАПК Роман Смик зазначив, що зараз агентство займається аналізом звітів партій за четвертий квартал. Після того, як звіти потрапляють в руки НАПК, їх розглядають на комісії і складають протокол, у якому буде вказано, чи є які-небудь порушення, чи ні.
"Зазвичай ці правопорушення адміністративного характеру. Буває неправильно складена фінансова звітність, або ж партії приховують своє майно, автомобілі, або беруть внески готівкою", - пояснив директор департаменту у коментарі "Апострофу".
За невиконання встановлених вимог (несвоєчасне подання звітів, відображення в них неправдивої інформації або порушень отримання внесків) передбачені штрафи, виправні роботи і навіть позбавлення волі.
Однак народний депутат і один з авторів законопроекту про держфінансування партій Сергій Лещенко вважає, що НАПК самоусунулася від виконання своїх обов'язків і не здійснює жорсткий контроль руху державних фінансів на партійних рахунках.
"Головна мета була зруйнувати зв'язок олігархії з політикою і дати партіям альтернативне джерело існування взамін на їх прозорість, - говорить нардеп "Апострофу". – На сьогоднішній день закон виконується не просто неефективно, а часто зловживаючи довірою громадян. Це виливається в те, що гроші, які партії отримують з бюджету, стали просто додатковим фондом нарівні з грошима від олігархів і з українських корупційних схем. НАПК самоусунулася від своєї функції, яка повинна бути реалізована – це контроль за партійними фінансами. Вони формально підійшли до своєї ролі і просто видають гроші в обмін на паперові звіти. Їх не цікавить, наскільки ці звіти відповідають дійсності, були спроби партій легалізувати свої фінанси через різноманітні схеми. Вони видають ці гроші наосліп. Ідея, яка побудована на європейському досвіді, яка була покликана зруйнувати корупцію, тільки посилила її".
Лещенко також зауважив, що цей закон все ж залишається єдиним варіантом контролю партій, просто для його ефективного функціонування НАПК потрібно почати працювати і виявляти корупційні схеми.
Розмите законодавство
Голова Комітету виборців України Олексій Кошель бачить проблему з держфінансуванням партій навпаки – в самому законі, який не дає чітких розмежувань, на що партії можуть витрачати отримані гроші. По суті держава виділяє гроші на "статутну діяльність партій", але за фактом ця норма звучить розмито, і ніяких конкретних статей витрат не передбачає.
"Велика проблема в тому, що партії витрачають більше половини грошей на пряму політичну рекламу. Тобто політики взяли державні гроші, віднесли їх на телеканали, газети, інтернет і оплатили рекламу. Причина в якості законодавства про державне фінансування, тому що в ньому вказана розмита норма про те, що гроші можуть витрачатися на статутну діяльність партій. Статутна діяльність – це фактично що завгодно. Під цю графу потрапляє повністю все, в тому числі партії можуть використовувати державні кошти на легальні механізми підкупу виборців, надаючи виборцям освітні, транспортні послуги і т.д.", - пояснив Кошель.
На те, що гроші виборців витрачають на політичну рекламу, зазначає народний депутат від Опозиційного блоку Юрій Павленко.
"На жаль, якщо ми візьмемо гроші, які були витрачені партіями в 2016 році, то ці десятки мільйонів пішли просто на політичну рекламу, яка не принесла ніякої користі країні. Враховуючи те, що в цьому році процедура, на що можуть бути витрачені гроші, так до кінця і не розроблена, вони знову будуть використані неефективно з точки зору потреб країни. На жаль, в сучасних умовах закон показав, що просто чергові мільйони будуть витрачені даремно", - висловив свою думку Павленко в коментарі "Апострофу".
Для того, що підвищити ефективність використання державних коштів, Комітет виборців разом з народним депутатом Вадимом Денисенком розробили законопроект №6026, у якому чітко окреслили напрями, за якими партії можуть витрачати гроші, заборонили політичну рекламу і передбачили пропорцію – не менше 70% державних грошей повинні розподіляється серед обласних організацій партій. Кошель впевнений, що тоді політика і виборчі кампанії будуть значно дешевше і ефективніше.
Фінансова прозорість або лобіювання власних інтересів
До ухвалення цього закону українці могли тільки здогадуватися, хто стоїть за тією чи іншою партією і переводить на рахунки політсил круглі суми. Існуючий до цього закону "Про політичні партії в Україні" не зобов'язував партії як-небудь висвітлювати свою фінансову діяльність і давав повний карт-бланш на вливання додаткових коштів з будь-яких джерел.
Новий закон повинен був забезпечити прозору діяльність політикуму і зробити партії незалежними від олігархії. Але партії змогли знайти лазівки в існуючому законодавстві і почали витрачати гроші на що завгодно: починаючи від реклами і закінчуючи брендовим одягом.
За фінансовими звітами все проходить гладко, адже є навіть такий пункт, як "інші, не заборонені законом витрати", і вже там суми частенько переходять мільйонні межі. Наприклад, БПП в минулому році витратив трохи більше мільйона гривень тільки на послуги "Нової пошти", а Радикальна партія примудрилася купити принтер за 49 тис. грн.
На спонсорування партій в цьому році виділено 442 млн грн. Для порівняння, на освіту в 2017 року піде 85,2 млрд грн, на охорону здоров'я – 72,8 млрд грн, на забезпечення національної безпеки і оборони – 129, 3 млрд грн, а на утримання апарату Верховної Ради – 1,1 млрд грн. Тому сума, відведена на партійну діяльність, далеко не захмарна. Так, за словами Олексія Кошеля, кожен українець витрачає на фінансування партій всього 13 грн на рік. Однак це більше, наприклад, ніж у сусідній Польщі.
"Кожен польський виборець платить приблизно 8 грн в рік на фінансування партій, а український – 13 грн. Тобто, якщо врахувати різницю в цінах і заробітних платах, можна побачити, що у нас потрібно значно більше коштів, ніж у Польщі. Але їх цілком вистачає для того, щоб партії повноцінно працювали", - пояснив Кошель у коментарі "Апострофу".
І питання не стільки у виділенні грошей, скільки в тому, що їх кінцеве призначення так і залишилося в тіні, як це було і до ухвалення закону.
Українському суспільству поки що складно прийняти той факт, що партії повинні бути фінансово незалежними від бізнесу, олігархів та інших темних фігур, тому їм потрібні державні дотації. Прозорість і відкритість – це саме те, чого не вистачає нашій політиці. Але закон не повинен сприйматися як грабіж платників податків. Для цього варто переглянути зазначені в ньому норми і прописати чіткі напрямки, куди і на що партії можуть витрачати гроші. А поки цього не станеться, українці будуть цілком обґрунтовано обурюватися тому, що вони спонсорують політичну агітацію і пропаганду.
