Агенти ФСБ в Києві видають себе за "ветеранів" і крадуть мільйони - волонтер Роман Сініцин

Відомий блогер РОМАН СІНІЦИН уже досить давно намагається відійти від активної волонтерської діяльності. Втім, і досі продовжує їздити на фронт і допомагати забезпечувати українських вояків найнеобхіднішим. Майже цілодобове фронтове волонтерство в житті Романа змінила громадська діяльність. Адже тут, в тилу, триває не менш запекла війна, ніж та, що йде на сході нашої країни. З однією лиш різницею: тут менше стріляють.

Десятки мільйонів гривень з держбюджету на фінансування сумнівних ветеранських організацій. Ілюзія реформ і безпорадність держави у покаранні вбивць Небесної Сотні. Про це, а також про те, як активістам вдається хоча би точково міняти країну на краще, Роман Сініцин розповів в інтерв'ю "Апострофу".

- Рома, у питанні фінансування численних "ветеранських організацій" ви копаєтеся вже досить давно. Якщо узагальнити, підбити певні підсумки – яка там ситуація?

- Ніхто не знає, скільки виділяється грошей насправді. Якщо мова йде про 80 мільйонів гривень на ветеранські організації та організації інвалідів, то це тільки державний бюджет. А є ще місцеві. Наприклад, торік Кличко тим самим ветеранським організаціям виділив 14 мільйонів. Майже в кожному районі органи самоврядування їм щось дають. І немає ніде ніякої зведеної інформації, скільки насправді вони бюджетних грошей крадуть.

- Як саме?

- Схема проста. Створюється всеукраїнська організація з філіями, представництвами в кожній області або в кожному районі. Там садять якогось "дєдушку", і цьому "дєдушці" виділяють з районного чи з міського бюджету, скажімо, 100 тисяч гривень. І от вони пиляють ці кошти. А організація — під Палієм чи під Цибенком (Віктор Палій – голова громадської ради при Міністерстві оборони України, громадської ради при Державній службі у справах ветеранів війни та учасників АТО, Петро Цибенко – член ради, екс-нардеп від КПУ - "Апостроф"). Там вертикаль чітко вибудувана.

- А чого лише зараз це все спливло?

- Ми випадково копнули. Коли почався скандал під час виборів до громадської ради при Міноборони, ми просто почали копати, що за організації туди пролізли. І виявилося, що вони ще й з бюджету якісь гроші отримують. Ну, і багато кого це зачепило!.. Навіть серед тих дідів багато хто каже, що це рубач за гроші. Що волонтери чи АТОшники хочуть шматок пирога. Але ні, насправді. Я взагалі прихильник того, щоб неурядові організації ніяк не фінансувати. Нехай шукають якісь гранти. Є купа програм...

- Це і логічно. Так в усьому світі і робиться...

- Так. Або якщо і фінансувати якісь програми, то виключно на грантовій основі, за конкурсом. Скажімо, є проект: вивозимо ветеранів-ампутантів в Іспанію на море. Коштує разом з літаком і готелем це, наприклад, 70 тисяч доларів. Усе прозоро? О'кей, вивозьте, ось вам гроші. На проект, а не просто на статутну діяльність, коли проводять якісь заходи, конференції, видають якісь брошурки — і списують на це купу грошей.

Ми дивилися — схема реально проста. Вони в кожній області проводять якісь там "установчі збори", "черговий з'їзд" – і в кожній області списують штуку баксів на харчування, штуку баксів на канцтовари... Списують на ФОПів. "ФОП Іванов — послуги з транспорту" – куди транспорт, чого?.. "Послуги з харчування" – які саме, скільки приїхало — невідомо.

І, ми дивились, на сайтах у них нема жодної інформації, яка би підтверджувала, що вони дійсно щось проводили, жодної фотогалереї абощо. Вони насправді нічого і не проводять. Просто миють бабло. У масштабах країни це невеликі гроші, звісно, — 20 мільйонів. Але зараз мова йде про те, щоб їм ці 20 мільйонів не дали.

- І, я так розумію, поки з цим успіхи не дуже?

- 10 мільйонів мають дати. Ще десять відбили, але не остаточно. Бо через півроку в міністерстві нам знову скажуть: ми не встигли нормативну базу підготувати, давайте поки ще десять мільйонів виділимо.

- Що тебе найбільше вразило, коли копалися в цьому всьому?

- Те, що вони (керівники численних ветеранських організацій, що фінансуються з держбюджету, — "Апостроф") не визнають війну. Вони ватники. Такі ідейні ватники. Це вороги насправді. І їх треба бити.

- Ватники — у якому сенсі?

- Усі вони сумують за своїм комсомольським минулим, дуже сильно.

- А є вірогідність, що серед них є реальні вороги, які цілеспрямовано діють на шкоду державі?

- Є така вірогідність. Я взагалі впевнений, що оці їхні "топи" – той же Палій, Цибенко — це пряма агентура ФСБ і Москви. Вони проводять заходи, зрежисовані в Москві, типу "безсмертного полка", і активно беруть в них участь.

- Але зробити з цим хоч щось ви, активісти і реальні ветерани АТО, зараз не можете?

- Ми інформаційно розкачали ситуацію до якогось серйозного градуса, коли треба хоч щось робити. І той самий міністр Рева (Андрій Рева, міністр соціальної політики, — "Апостроф") міг прийняти вольове рішення і заблокувати фінансування тих організацій взагалі. Але замість цього вони виляли, щоб і їм було добре, і для суспільства типу нормально. І "лицо не потерять", і грошей дати.

Ці "бабушкі-дєдушкі" — це ж величезне електоральне поле. І всі вони за когось голосують. Тому з якогось боку я розумію того самого Реву, який представляє якусь політичну силу або зайшов в міністерство за чиєюсь квотою. З цим електоральним полем можна працювати. І якщо зараз їм обламати фінансування, з точки зору електоральної підтримки ясно, що це буде погано.

Так що поки остаточного рішення немає. Ніби буде проведено аудит, хто і на що витрачав державні гроші — але незрозуміло, за якою процедурою. Сподіваюся, нам пояснять.

- Ти кажеш, що впевнений у тому, що керівники цих "ветеранських рухів" — кремлівська агентура...

- Звісно.

- Твоя впевненість базується на конкретних фактах, зв'язках? Чи це, скоріше, відчуття, породжене їхньою любов'ю до "совка" і колорадських стрічечок?

- Це радше опосередковано. Але якщо подивитися на того ж Палія, то до 2013 року він двічі на місяць літав до Росії, вони там з ветеранськими організаціями проводили якісь спільні заходи. Причому там ветерани розвідки, ветерани ФСБ.

- Це серйозно звучить. Серйозніше, ніж, скажімо, спілка постраждалих від мін, яка також фінансується з українського бюджету.

- Ага, є й такі. Там смішні є. Спілка ветеранів ракетних військ. Спілка ветеранів КДБ. Або спілка генералів Львівщини, яка йде в громадську раду...

- У Facebook не так давно гуляло звернення, підписане, зокрема, представниками Спілки ветеранів Ефіопії і Союзу ветеранів Мозамбіку... Скаржаться вони, що ви, волонтери, їх ображаєте, не шануєте...

- Так, є такі — це "миротворчі" радянські місії... Це нонсенс насправді. Це просто кормушка. Вона завжди існувала. Просто лише зараз якось так вийшло, що про неї почали говорити. А раніше нікому не було діла. АТОшні спілки теж є різні. Є мутні, а є нормальні. Але я прекрасно розумію учасників АТО, розумію обурення людини, яка відвоювала два-три роки і бачить, що якісь комуняки отримують гроші від держави, тоді як АТОшники досі збирають банально навіть на похорон, на установку пам'ятника чи на те, щоб дітей загиблих відправити за кордон десь на море. Це ненормально!

- А що з громадськими радами? Ці псевдоветеранські організації, з якими ви зараз воюєте, я так розумію, не тільки громраду при МОУ окупували?

- Не тільки. При Міністерстві тимчасово окупованих територій, при Міністерстві соцполітики... Така в них схема: вони подають пачками ці свої фейкові громадські організації, делегують представників — людей, про яких ніхто не знає, ніхто ніколи не чув — і щось в тих громадських радах потім вирішують. Насправді громадські ради — це не якийсь там великий інструмент для якихось серйозних рішень, але, тим не менше, можна ходити по міністерствах, заходити в кабінети, кимось там представлятися і щось вирішувати.

- Через те сир-бор? Чи є ще щось?

- Ну, дещо вони все ж вирішують. Наприклад, в Міністерстві оборони представники громадських рад входять до житлових комісій, які виділяють квартири. Громадські ради погоджують або не погоджують проведення якихось заходів — а це знову виділення грошей. Якщо не напряму, то опосередковано якісь гроші все одно виділяються.

А загалом — за роки вибудувалась ціла інфраструктура, на верхівці якої сидять люди типу Палія, Цибенка, Демидова того ж (Маркіян Демидов – очільник Української спілки в'язнів-жертв нацизму, став відомий після нецензурної відповіді журналістам на питання про те, на що його організація витратила державні кошти і звідки у нього дороге авто, - "Апостроф"). Їхні люди повлазили і в прикордонну службу, і практично в кожне міністерство. З того, що я бачив, більш-менш нормальна громадська рада лише при НАБУ, Міністерстві охорони здоров'я і СБУ. Бо туди частково ще після Майдану повключали якихось активістів, волонтерів. Ну і все.

- І посунути тих, хто засів у цих громрадах, поки не вдається?

- Громадські ради, якщо чесно, це такий собі анахронізм. Я далеко не впевнений, що ці ради взагалі потрібні. Принаймні, не в тому вигляді, у якому вони існують зараз. Там треба міняти, по-перше, правила гри, правила їх формування. Це першочергово. Тому що те, що ми бачили в Міністерстві оборони, відбувається всюди. Бо зареєструвати громадську організацію — не проблема. Зареєструвати 10 ГО — теж не проблема. І 100 ГО — не проблема зареєструвати...

- У нас і вибори так проходять...

- Ну, типу, да... І от вони нареєстрували — і подають, умовно кажучи, 120 організацій. А ми — тільки 60, причому лише діючі, які щось роблять...

А ще є громадська рада доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів, яка має великий вплив на відбір суддів до нового Верховного Суду. Вони зараз якраз кандидатів фільтрують. От у них є якийсь вплив на призначення в новий ВСУ.

- До речі, про Верховний Суд. Твої фоловери у Facebook частенько читають, що ти пишеш про окремих бажаючих туди пролізти. Там же дивовижні персонажі насправді, так?

- Є таке. Якщо чесно, подробиць не пам'ятаю, їх реально вже десятки було. Це одиничні випадки, коли на когось натикаємося, починаємо копати – і виявляється, що він чи сепар, чи в когось квартиру віджав. Он в Кривому Розі був такий один, суддя типу, АТОшників з квартири виселив. Причому не для когось, а на свою користь.

- Молодець який!.. "Господар"!..

- Але по судах є інші люди, які зараз там титанічну роботу проводять. Є 500 чи 600 кандидатів – і вони за кожним формують якісь досьє, збирають інформацію. Серед цих людей є адвокат Роман Маселко — взагалі дивовижна людина. Він досі викриває суддів за те, що вони робили під час Майдану.

- Слідкуєш за розслідуванням справ Майдану?

- Стараюсь.

- І як розслідують?

- Ніяк. Створений Департамент спецрозслідувань. Якщо не помиляюсь, у них в провадженні — щось близько 4 тисяч епізодів. І всього 30 чи 40 слідчих.

Ці епізоди — це взагалі всі злочини, включно з вбивствами, викраденнями і підпалами автомобілів, побиттям... Якщо є окремий потерпілий, вони виділяють злочин в окреме провадження і розслідують.

По-перше, не вистачає персоналу і людей. По-друге, у нас так масово все х**риться судами. По-третє, у розслідуванні цих злочинів не зацікавлене МВС. Ми ж бачимо, що відбувається з "беркутами". "Беркути", які перебувають під слідством і які вже не те, що підозрювані, а їм ось-ось зачитають обвинувачення, продовжують працювати. МВС просто направляє в Департамент спецрозслідувань, в суди листи, що ми цю людину не відсторонюємо, і вона продовжує працювати... І це при тому, що ця людина підозрюється в скоєнні особливо тяжких злочинів!

Так що є всі підстави стверджувати, що і МВС, і Аваков особисто свідомо чи підсвідомо гальмують розслідування злочинів проти Майдану зі своєї сторони.

- Ти регулярно пишеш, що там підозрюваних відпустили, там вони втекли, там ще щось...

- Так. Вони періодично втікають, потім влаштовуються нормально в Росії або в Криму – і працюють. Причому це вже ціла індустрія. Там цей адвокат Рибін замішаний (Валентин Рибін, адвокат, захищав затриманих на Донбасі російських ГРУшників і бійців харківського "Беркуту", - "Апостроф").

- Він же тобі погрожував, так?

- Було. Писав щось у Facebook. Мені багато хто погрожує, я вже не звертаю уваги. Ну, погрожує – і що?.. А Рибін, насправді, крім того, що захищає всіх "беркутів", ще й сепарів всіх захищає. Захищав, наприклад, цього Лусваргі, бразильця (Рафаель Лусваргі, бойовик НЗФ ДНР, якого українські правоохоронці затримали в аеропорту "Бориспіль" 6 жовтня 2016 року, в лютому 2017-го Печерський районний суд міста Києва засудив його до 13 років позбавлення волі, - "Апостроф"). Такий ідейний адвокат. Причому я впевнений, що якесь фінансування він отримує з Росії. Здається, йому там гроші якісь на картку збирають — росіяни, які хочуть, аби він захищав людей, яких тут нещадно "хунта" пресує.

- І нормально він собі тут живе, у Києві, ніхто нічого йому?..

- Так а що йому зробиш?.. З іншого боку, він — хороший адвокат. Але - "ідейний". Сам шукає цих сепарів. От десь хтось пропав — і йому відразу пишуть. А він в СБУ, по СІЗО запити шле, шукає, де вони є, і починає їх витягувати.

З одного боку, у будь-якої людини повинен бути адвокат, право на захист і так далі. Але цей чувак вже надто сильно палиться, що він на ту сторону працює. Хоча і робить це дуже тонко і правильно. Він не переходить оцю от межу. Шукати сепарів по тюрмах і запити слати – це не злочин. Захищати сепарів – це теж не злочин. І, в принципі, важко довести, що він сприяв їхній втечі, тих же "беркутів". Але все вказує (знову ж таки, опосередковано) на те, що таки да.

- Ти от дивишся на все це — на те, що не розслідуються ці справи, а якщо й розслідуються, то підозрюваних випускають, що явні вороги держави лізуть — і пролазять – до влади, що проведення реформ часто нагадує намагання фокусника обвести глядача навколо пальця... У тебе від того руки не опускаються? Не хочеться плюнути і поїхати звідси?

- Мені хотілось до Майдану.. А зараз не хочеться. З іншого боку, ти бачиш, ти розумієш, що хоч трохи можеш щось змінити. Хоча би спробувати. І іноді це вдається. От і все. У цьому, можливо, і є якийсь драйв, що хочеться й далі цим займатись. Це як волонтерство, тільки трохи в іншому вигляді.

- І, можливо, навіть важливіше зараз, ніж волонтерство в чистому вигляді. Бо все-таки покращилась ситуація з забезпеченням армії, так?

- Набагато покращилась. Зараз ні в чому немає такої страшної біди. Є якісь окремі моменти. З медициною, наприклад, досі погано. Досі наші дівчата пакують аптечки, медичні рюкзаки. Але багато з чим – краще.

Проблема в тому, що у нас армія не реформується. Форма – це добре. Берці – це добре. Але система управління армією не реформується!

Зараз купа заробітчан в армію прийшли — чуваки пішли на зарплату 7 тисяч. І коли підрозділ іде в АТО, то 30% в підрозділі - "відмовники", які в ППД сидять, підмітають, траву стрижуть. Люди тупо йдуть заради того, щоб отримувати 7 тисяч. Це для Києва не дуже великі гроші, а для якоїсь умовної Нової Каховки — досить пристойні. Ну і завжди ж можна ще щось вкрасти!..

І до сих пір усе в армії тримається на окремих особистостях, на офіцерах, які тягнуть все на собі. А це ж – система. У нас устави ще радянського зразка. Система управління. Система цієї колективної відповідальності. Нічого ж не змінилось! Ініціатива і далі карана. Людей, які щось хочуть зробити, ця система топить. Кількість штабників – якихось полковників, майорів і генералів – реально перевищує кількість людей на позиціях. І ті люди, які сидять в ГШ, в штабах секторів і невідомо чим займаються, собі фактично придумують якісь заняття: приїжджають в бойову частину на перевірку – і роз**бують, вибач, командира за те, що у нього рукомийники не одного кольору, або за те, що в нього там техніка неправильно поставлена чи пофарбована... Вишукують якісь формальні причини — і починається…

У нас уже давно, ще з 2015 року, командири почали навіть на позиції просити не тепловізори, а принтери і папір.

- Для чого?

- Тому що в командира роти просто неймовірна кількість папірців, які він повинен вести, заповнювати, збирати... Форма видачі мила, прикинь! І все це він повинен робити. А якщо він цього не зробить, то приїде перевірка, його вздрючать і знімуть половину зарплати.

- А якби ви потрапили в ту саму громадську раду при Міноборони, ви б могли хоч якось подолати цей маразм?

- От ми того туди і йшли тому, що це, можливо, могло би бути якимось інструментом.

Попередні вибори в цю громадську раду відбувалися взимку 2015 року, якраз було Дебальцеве, і ніхто з волонтерів тоді не подавався, не до того було. От і все.

Погано, що не реформується армія з середини. Якихось серйозних, докорінних реформ в системі управління, логістики немає. Є косметичні речі. Так, стало краще забезпечення. Так – форма, так - "талани", так – безпілотники, так – з транспортом стало краще... Але все одно ця стара зашкарубла система, ще й дуже сильно корумпована на додачу, продовжує існувати і діяти. І бабла туди вливається і крадеться!.. Я знаю зампотилу бригади, який їздить на новому Infiniti. Йому ніхто нічого не може зробити.

- Це в найвищих владних кабінетах причина такого шаленого спротиву реформам? Чи все-таки десь нижче, на рівні міністерств чи, можливо, навіть ще нижче? Чи було взагалі бажання щось міняти?

- От я, чесно кажучи, не знаю, у чому причина. У нас всюди так, куди не плюнь. У мене знайомі працюють в різних міністерствах – абсолютно аналогічна ситуація. Ця система масового розпилу грошей є всюди. Просто якісь люди сидять на якихось темах – і їх не можна чіпати. Бо ти десь зіб'єш одного — і починає сипатись... Кругова порука.

І насправді мені здається, що керівництво країни не має або політичної волі, або яєць щось міняти не косметично, а серйозно ламати через коліно, проводити непопулярні реформи, розганяти якісь структури повністю, саджати когось... Не знаю. Можливо, у них є якась мотивація не робити цього під час війни, бо ясно, що це викличе якусь протидію...

- Тому ми бачимо цирк з Насіровим і так далі?

- Ну, да.

Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом