Порошенко і Яценюк об'єднуються зі скандалами, а Саакашвілі роблять тараном

Наближення чергових або позачергових виборів змушує політичні сили йти на консолідацію. Наразі окреслюються два табори об’єднання – нова партія влади (де за першість боротимуться лідери БПП та "Народного фронту" Арсенія Яценюка) та нова партія опозиції (процес її створення активізував Міхеіл Саакашвілі). Політична турбулентність, внутрішні конфлікти та протистояння, а також амбіції лідерів дуже ускладнюють цей процес. Як відбуваються закулісні переговори, які сценарії можливих об'єднань, хто є "джокерами" на українській політичній арені та що відомо з джерел в українському політикумі про головні інтриги нинішнього політсезону, розповів і проаналізував у статті на "Апострофі" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігор Петренко.

Партія влади

У процесі об’єднання президентського "Блоку Петра Порошенка" та їхніх партнерів за коаліцією - "Народного фронту" - бере участь кілька груп: 1) президент та його найближчі соратники (заступники голови фракції БПП Ігор Кононенко та Сергій Березенко, нардеп від БПП Ігор Гринів, генпрокурор Юрій Луценко та інші); 2) чинний прем’єр Володимир Гройсман; 3) секретар РНБО Олександр Турчинов та його оточення; 4) міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та його депутати; 5) колишній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та його частина депутатів-"фронтовиків"; 6) група спікера Верховної Ради Андрія Парубія.

Серед лідерів нового майбутнього об’єднання однією з основних є суперечка щодо партійної квоти – або 50/50 або 70/30 на користь БПП. Окремими дискусійним питанням також є розподіл мажоритарних округів.

Ці два проблемні питання стали причиною припинення розмов про нового прем’єра, ротацію міністрів та інші кадрові призначення. Ще до початку осені активно обговорювалась заміна "занадто самостійного" Гройсмана на представника НФ, секретаря Ради нацбезпеки та оборони Олександра Турчинова. Свого бажання стати прем’єром не приховував і Юрій Луценко, який в межах очолюваної ним Генеральної прокуратури почав активно порушувати кримінальні справи як щодо депутатів, так і щодо міністрів. Усе це в сукупності робить перспективи подібного об’єднання дуже проблематичними. Та й кожен гравець має свої інтереси та амбіції.

Президент і БПП. Банкова демонструє велику самовпевненість у своїх силах і займає гегемоністську позицію відносно своїх партнерів. Представники "Блоку Петра Порошенка" виступають проти об’єднання з "Народним фронтом" у форматі 50/50. У БПП впевнені в однозначному виході Петра Порошенка у другий тур президентських виборів і головним своїм завданням вважають пошук зручного спаринг-партнера. Для БПП перемога на президентських виборах (у 2019 році) стане запорукою успішності парламентських перегонів, оскільки багато партій будуть так чи інакше орієнтуватись на новообраного президента. Оточення Порошенка також впевнене у безальтернативності підтримки західними партнерами саме чинного президента, оскільки він є зрозумілим і зручним для них. Також на Банковій не вірять в об’єднання опозиції, вважаючи цей формат новою "канівською четвіркою" (нежиттєздатне об’єднання кількох політичних сил). Крім того, команда президента вірить, що наразі в Україні неможливий олігархічний переворот, який міг би створити Порошенку потужного конкурента на майбутніх виборах.

Групи Яценюка та Турчинова. У "Народному фронті" немає єдиного погляду на подібне об’єднання. Лідер політсили Арсеній Яценюк говорить про нову спільну партію, а секретар РНБО Олександр Турчинов - лише про спільний "рух", який не передбачає злиття партійних структур. Деякі депутати-"фронтовики" називають подібний союз "Титаніком", прогнозуючи йому трагічну долю відомого корабля. Прибічники Турчинова говорять про те, що не варто поспішати, а краще посилити наявну команду новими обличчями.

Після "сватання" Турчинова на місце прем’єра відносини між ним та Яценюком стали досить прохолодними. Річ у тому, що до цього Порошенко активно пропонував Яценюку посади глави Нацбанка і навіть прем’єра. Але поки лідер НФ думав, у президента виник план із Турчиновим. До причин такого охолодження також можна додати часту гру секретаря РНБО на боці президента. Наприклад, саме Турчинов активно радив Яценюку піти з посади прем’єра і не сперечатись із президентом. Також Турчинов виступив проти ініційованих Яценюком змін до Конституції, які передбачали зменшення повноважень глави держави.

Група Авакова. Окрему гру в цьому процесі веде міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, на якого орієнтується значна частина депутатів НФ і не тільки цієї політичної сили. Він тримається осторонь від вищезгаданих процесів і займає вичікувальну позицію. Аваков має дуже хороше становище і чудово розуміє можливий виграш за будь-якого результату протистояння Порошенка з його суперниками, зокрема з лідером "Батьківщини" Юлією Тимошенко. Останнім часом Аваков має складні відносини з Луценком. Особливо після внесення останнім подання на зняття депутатської недоторканності з депутата від НФ Євгена Дейдея, близького до глави МВС. Також погіршила відносини між силовиками історія з обшуками в будинку заступника голови МВС Вадима Трояна. Без перебільшення можна сказати, що ключовим питанням потенційного союзу є взаємовідносини між Аваковим та Порошенком, які є відверто неприязними.

Група Гройсмана. При своїх інтересах залишається і прем'єр Володимир Гройсман, якому стає все тісніше під опікою президента і який серйозно міркує про власний політичний проект. Він прагне тримати контакт з усіма ключовими гравцями та за потреби готовий стати альтернативним об’єднуючим кандидатом. Наразі на посаді прем’єра він прагне здобути максимальні електоральні бонуси для майбутніх виборів.

Група Парубія. Чинний спікер парламенту Андрій Парубій та його оточення поки що не проявляють особливої активності. Як і Аваков, вони займають вичікувальну позицію, але готові вислуховувати пропозиції своїх колег.

Можливим, хоча й дуже малоймовірним є утворення політичного союзу Луценко-Турчинов. Обидва політики заперечують подібні переговори, але спільна "акція" проти міністра фінансів Олександра Данилюка, який "заважав" оборонному замовленню, є свідченням гарної комунікації між Луценком і Турчиновим.

У будь-якому разі переговори про об’єднання "Блоку Петра Порошенка" та "Народного фронту" будуть надскладними, вони супроводжуватимуться постійними скандалами та демаршами того чи іншого учасника. Крім того, відкритим залишається питання про електоральне майбутнє утвореного "гіганта", адже одним адміністративним ресурсом вибори не виграються, а соціально-економічна ситуація та відсутність "історій успіху" реформ не грають на руку провладній політичній силі.

Об’єднання НФ та БПП може відбутися до кінця нового політичного сезону – до грудня 2017 року. Якщо ж домовитись все-таки не вийде, то варто очікувати самостійної гри двох партій та навіть розвалу коаліції. Ініціатором в такому випадку може стати "Народний фронт", який піде шляхом ребрендингу, а його лідер Арсеній Яценюк висуне свою кандидатуру в президенти. Хоча можливим також є і варіант збереження статус-кво аж до виборів президента, а нова політична сила може утворитись одразу після їх закінчення за умови перемоги Петра Порошенка.

Нова опозиція?

З проривом через кордон Міхеіла Саакашвілі був запущений процес об’єднання так званих "демократичних проєвропейських опозиційних сил". Анонсувала подібний союз Юлія Тимошенко, яка активно допомагала екс-голові Одеської ОДА повернутися в Україну. Не зовсім адекватні кроки влади фактично вклали в руки частини опозиції "прапор" для активізації протестних настроїв і створили ґрунт для початку її об’єднання. Якщо раніше опозиція була розрізненою та постійно сварилася між собою, а влада всіляко сприяла подібним конфліктам, то тепер ситуація може кардинально змінитися.

Хедлайнерами подібного об’єднання виступають "Рух нових сил" Міхеіла Саакашвілі, "Батьківщина" Юлії Тимошенко, "Самопоміч" Андрія Садового, "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка, рух "Cправедливість" Валентина Наливайченка, а також частина "єврооптимістів". Швидше за все, мова йде не про створення єдиної політичної сили, а про координацію дій цих політичних сил в напрямку призначення позачергових парламентських виборів.

Ситуація із Саакашвілі вигідна і союзникам Порошенка з "Народного фронту". Екс-губернатор безпосередньо критикує президента, завбачливо замовчуючи роль інших коаліціянтів. НФ як молодший партнер може використовувати цю ситуацію для послаблення президента і поліпшення позиції у відносинах з Банковою.

З поверненням до України Саакашвілі українська влада (в першу чергу президент) опинилась в ситуації цугцванга, за якої будь-яка її дія буде вести до погіршення становища. У свою чергу "нова опозиція" отримала хороший поштовх до об’єднання і консолідації зусиль мінімум в напрямку наближення дострокових виборів. Зараз починає вимальовуватися антипорошенківська опозиція, яка, з огляду на соціологічні дані, має досить серйозний потенціал.

Очікується, що Саакашвілі планує розігріти ситуацію до середини жовтня, коли Порошенко буде змушений ставити на голосування в Раду непопулярні законопроекти – чи то закон про тимчасово окуповані території, чи то пенсійну або земельну реформи, або ж зробить якийсь промах, що дозволить знову підняти хвилю обурення, на гребні якої можна буде змусити владу проголосити дострокові вибори. Але разом з тим в оточенні політика розуміють, що Росія і її агенти впливу можуть використовувати дії Саакашвілі для ще більшої дестабілізації ситуації в країні. Будь-який акт під час протестів – вбивство, вибух, масове побиття – може легко привести до неконтрольованої ситуації з непрогнозованими результатами. Саме це і стримує екс-президента Грузії. І ще більше це стримує політичні сили, які хотіли б використовувати його як таран на шляху до влади, але бояться, що за цим тараном країна може поринути в хаос. Найближчий час покаже, хто все-таки контролює ситуацію в країні і в якому напрямку вона буде розвиватися: очищення, перезавантаження й вибори або ж дестабілізація та хаос.

Інші сили

Розглядаючи два основні політичні табори в Україні, не варто ігнорувати й інших політичних акторів, які наразі відіграють роль статистів, але мають потенціал впливу на політичну ситуацію.

Опозиційний блок. Опоблок так і не може вийти з внутрішніх суперечностей і далі займає позицію очікування. Наразі тут є дві найбільші групи: група Ахметова та група Фірташа-Льовочкіна. Перша дуже активно співпрацює з Банковою, друга більше прагне перевиборів, оскільки вважає, що Порошенко не виконав попередні домовленості з ними. Попри подібні суперечності, Опоблок поки що зберігає свою цілісність. Невдачі політичних опонентів щонайменше двічі приводили попередників цієї політичної сили до влади, однак у нинішній ситуації – за умов анексії Криму та конфлікту на Донбасі – стратегія очікування і перемоги через консолідацію протестного електорату в південних та східних областях може не спрацювати. Тому не виключається формальний чи неформальний альянс Опоблоку з іншими опозиційними силами і утворення "широкої антипорошенківської коаліції". Або ж вони можуть підставити плече чинній владі та стати її неофіційними партнерами.

Радикальна партія Олега Ляшка. Наразі "радикали" не мають суттєвого впливу на політичний процес. Вони більше тяжіють до Банкової, саме вони стали головним рупором позбавлення Саакашвілі громадянства, а також критиками та "викривачами" Тимошенко у публічній сфері, сам Ляшко неодноразово називав лідера "Батьківщини" "московською зозулею". З огляду на це, входження у новий опозиційний рух для РП є дуже ускладненим.

УДАР. Ще одним гравцем, про якого нечасто згадують, є Віталій Кличко і його політична сила. Попри офіційне оголошення про об’єднання зусиль БПП і УДАРу в серпні 2015 року, регіональні партійні структури партії Кличка ліквідовані не були, а лише переведені в заморожений стан. Що говорить про можливе бажання мера Києва і спонсорів партії відновити роботу з наближенням будь-яких виборів. Наразі рейтинг УДАРу перебуває на рівні статистичної похибки, хоча рейтинг самого Кличка має позитивну динаміку. Цілком можливо, що в переговорному процесі про створення єдиної партії влади за участю БПП та НФ може з’явитися і УДАР. Як би там не було, але Кличко може створити небажану конкуренцію Порошенку на президентських виборах, тому його інтереси Банкова приречена враховувати, а от чи задовольняться Кличко і його спонсори Києвом – це відкрите питання.

"Джокери". Одним з політичних джокерів можна вважати Святослава Вакарчука, який, за даними джерел і низки ЗМІ, спирається на підтримку українського олігарха Віктора Пінчука і російського бізнесмена Михайла Фрідмана. Наразі складно говорити про перспективи та спрямованість подібного політичного проекту, але не можна не помітити активізації публічних виступів музиканта, які супроводжуються відстоюванням активної громадянської позиції щодо актуальних питань українського суспільства. Важко ігнорувати, що його життєва позиція (не кажучи вже про творчість) знаходить реальну підтримку у великої кількості громадян, особливо молоді. Але не виключеним є варіант його участі у виборах як зручного другого номера для Порошенка.

Своєрідною відповіддю Віктору Пінчуку від Ігоря Коломойського може бути кандидатура шоумена Володимира Зеленського, який може виступити у ролі ще одного "джокера" української політики. За даними різних закритих соціологічних опитувань, і Вакарчук, і Зеленський мають шанси вийти до другого туру президентських виборів.

"Праворадикали". Окремим центром об’єднання виступають праві політичні сили, наприклад, ВО "Свобода", "Національний корпус", "Правий сектор" тощо. Названі політичні сили вже давно ведуть мову про спільне політичне майбутнє і мають у своєму здобутку декілька спільних акцій. Але мови про злиття у єдину партію поки що не йде - лише про координацію дій та, можливо, про формування єдиного списку на виборах. "Куратором" таких формувань, за даними низки джерел, виступає Арсен Аваков.

Загалом нинішні політико-об’єднавчі процеси можна охарактеризувати виразом "домовлятись з усіма, не довіряючи нікому". До проведення виборів в Україні будуть два основні театри політичної війни: 1) за лінією "влада vs опозиція"; 2) всередині провладної коаліції, оскільки всі вони спираються на одні й ті ж електоральні групи. Одним із вирішальних чинників успішності об’єднань і подальшої стабільності політичної системи є позиція олігархів.

В олігархічному таборі наразі існує дві основні групи: перша – Коломойський, Фірташ, Льовочкін, які прагнуть змінити нинішню політичну еліту та повернути собі втрачені позиції; друга – Пінчук і Ахметов, які прагнуть стабільності та збереження нинішнього розкладу політичних сил. Від того, хто візьме гору і наскільки далеко захоче піти, будуть залежати контури майбутньої політичної мапи України.