2017 рік супроводжувався політичною турбулентністю в Україні. Прориву у структурних реформах не відбулось, але точкові зміни все ж таки вдалося провести. Головним політичним центром впливу залишаються президент Петро Порошенко та його політична сила. "Народний фронт" продовжує відігравати роль другої скрипки, хоча у відносинах з "Блоком Петра Порошенка" займає все більш жорстку позицію. Про головні досягнення та провали української влади в 2017 році – в статті експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігоря Петренка на "Апострофі".
Досягнення
1. Збереження відносної політичної стабільності. Незважаючи на постійні розмови про розвал коаліції та дострокові вибори, БПП і НФ вдалося зберегти існуючу політичну конструкцію та забезпечити можливість ухвалення рішень у парламенті. Наразі БПП та НФ не можуть власними силами забезпечити результативні голосування, тому постійно змушені шукати союзників серед депутатських груп ("Відродження" і "Воля народу") та позафракційних депутатів, а подекуди і домовлятись із позакоаліційними фракціями (найбільш "розуміючою" є Радикальна партія Олега Ляшка). Парламент, хоча й зі скрипом, але продовжує ухвалювати урядові закони, уряд працює без особливих потрясінь, а дуалізм виконавчої влади не призводить до відкритих конфліктів між президентом та прем’єр-міністром.
2. Точковий прогрес у реформах. У 2017 році українська влада розпочала реалізацію низки суспільно важливих реформ, зокрема:
1) пенсійна реформа – осучаснення пенсій та стабілізація солідарного рівня пенсійної системи;
2) освітня реформа – нові принципи навчання та управління школами, підвищення престижності професії, розвиток інклюзивної освіти;
3) медична реформа – сучасна модель фінансування охорони здоров’я, у якій гроші ходять за пацієнтом;
4) електронні довірчі послуги (набере чинності в листопаді 2018 року) – електронні інструменти ідентифікації, які полегшують ведення бізнесу та вихід на міжнародний рівень;
5) міжнародні стандарти фінзвітності – прозора та зрозуміла фінзвітність приватних та державних компаній для іноземних інвесторів, держави, громадськості;
6) законодавче унеможливлення безпідставного тиску з боку правоохоронних органів на осіб, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування.
3. Продовження співпраці з МВФ. Попри неодноразове відкладення траншів, Міжнародний валютний фонд не припиняє співпраці з Україною, що є дуже важливим як з точки зору макроекономічної стабільності, так і співпраці з іншими донорами. Вимоги МВФ залишаються головним стимулом політичної дії нинішньої української влади, яка змушена виконувати взяті на себе зобов’язання.
Провали
1. Низька якість демократії. Наразі в Україні відбувається монополізація влади – президент Петро Порошенко перетворився на бізнесмена та політика №1. Президент через виключний вплив на ГПУ та СБУ, неформальні механізми особистих зобов’язань, а також найбільшу фракцію в парламенті має виключний вплив як на уряд і парламент, так і на судову гілку влади, яка після судової реформи фактично вийшла з-під впливу ВРУ. Влада намагається поставити під контроль громадянський сектор, наприклад, запроваджуючи для антикорупціонерів обов’язкове е-декларування. Будь-які політичні рішення ухвалюються як компроміс між двома політичними силами – БПП та НФ. Відсутніми є соціальні ліфти та реальна можливість впливу громадян на вироблення державної політики.
2. Безпекова ситуація. Сьогодні рівень відчуття незахищеності серед українських громадян є найбільшим за всю історію незалежності України. Вулиці української столиці та інших міст перестали бути безпечними для політиків, бізнесменів, журналістів, простих громадян. Питання безпеки актуалізується не стільки у контексті війни на Донбасі, скільки у збільшенні кількості публічних замовних вбивств, бандитських розбірок, терактів, вибухів військових складів у глибокому тилу.
3. Війна на Донбасі та питання Криму. Україні не вдалося просунутись у напрямку вирішення конфлікту на сході країни. Влада займає пасивну позицію, чим залишає поле для маневрів Російській Федерації. Попри риторику щодо "деокупації" ОРДЛО, українська влада не пропонує конкретних механізмів та заходів, які б могли реально вплинути на ситуацію. Питання повернення Криму майже зникло зі світового порядку денного. Єдиною темою, яка викликає зацікавленість світової спільноти, залишається питання порушення прав і свобод людини й громадянина на півострові.
4. Провал антикорупційної політики. Наразі діяльність антикорупційних органів можна охарактеризувати висловом "війна всіх проти всіх" (Національне антикорупційне бюро проводить розслідування діяльності голови Нацагентства з питань запобігання корупції, а НАЗК у свою чергу проводить перевірку можливих порушень у декларації директора НАБУ, також до цього процесу активно долучається ГПУ). Більшість антикорупційних органів сьогодні є дискредитованими як в очах суспільства, так і в очах західних партнерів. Їхня діяльність має низьку ефективність, а політичний вплив на них з кожним роком зростає. Єдиним органом, який сьогодні більшою мірою залишається непідконтрольним українському політичному істеблішменту, є НАБУ. У свою чергу НАЗК і САП перетворились на класичні органи політичної конкуренції і виконують замовлення як Банкової, так і НФ. Питання створення антикорупційного суду залишається невирішеним, електронне декларування провалене, нівельований конкурсний підхід до відбору керівників державних органів (конкурсний відбір голів ОДА взагалі скасовано). Конкурсний відбір директора ДБР та його заступників засвідчив, що будь-які призначення на посади в Україні мають квотний характер і визначаються домовленістю між Банковою та НФ. Гучні корупційні справи не мають логічного продовження, топ-корупціонери залишаються не покараними.
5. Погіршення відносин із західними партнерами і сусідніми державами. Наразі можна спостерігати втому європейців та американців від України, яка досить повільно виконує свої зобов’язання і не демонструє відчутного прогресу у сфері системного реформування, особливо у питанні боротьби з корупцією. Крім того, непрофесійна зовнішня політика та необдумані політичні рішення призводять до погіршення відносин із сусідніми державами. Українська влада, граючи на націоналістичній риториці, втрачає союзників і ускладнює вирішення важливих питань у міжнародних інституціях.
6. Провал деолігархізації та деофшоризації. Деолігархізація перетворилась в Україні на засіб боротьби з конкурентами. Опала Ігоря Коломойського стала показовою і розділила олігархічний табір на дві групи. Частина з них відійшла у тінь, займає вичікувальну позицію і не вступає у відкрите протистояння з Банковою. Інші ж стали союзниками чинної влади і, вдовольняючись другим номером, продовжують примножувати свої статки і захищати чинний політичний лад. Деофшоризація закінчилась, так і не почавшись. Ще влітку 2016 року на доручення президента та вимогу МВФ розпочалася робота над законопроектом про контрольовані іноземні компанії, але віз і нині там. Показово, що Порошенко нещодавно став героєм чергового офшорного скандалу – Paradise Papers.
