Минулого тижня на донбаському фронті відбулися суттєві зрушення. По-перше, вступив в силу режиму припинення вогню, а по-друге, новим керівником Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з питань врегулювання конфлікту на Донбасі з боку України став перший президент нашої держави Леонід Кравчук. Пан Кравчук одразу ж запропонував ряд компромісів, які, втім, навряд чи будуть підтримані російською стороною. Тим часом, дуже скоро Україна втратить шанси на мирну реінтеграцію окупованих районів Донецької та Луганської областей.
Режим повного і всеосяжного припинення вогню на лінії розмежування вступив в силу 27 липня. З моменту його встановлення минув уже тиждень. Станом на ранок 3 серпня, за попередні 7 діб, було зафіксовано 14 обстрілів українських позицій, які, втім, носили неприцільний характер. Як і прогнозував «Апостроф», повна тиша на фронті так і не наступила. І все ж, кількість обстрілів помітно знизилася і, що найголовніше, українські війська перестали нести втрати.
Другою важливою подією минулого тижня стало призначення на пост голови української частини ТКГ Леоніда Кравчука (раніше цю роль виконував Леонід Кучма). Пан Кравчук негайно запропонував ряд компромісів, які, на його думку, могли б прискорити досягнення миру на Донбасі.
На думку Кравчука, якщо створити на території Донецької та Луганської області вільні економічні зони, це дозволить залучити в регіон інвестиції і не говорити про особливий статус Донбасу.
Також, Леонід Кравчук запропонував підняти питання виконання Будапештського меморандуму - міждержавного документа про гарантії безпеки для України, підписаного в зв'язку з відмовою нашої країни від ядерної зброї. Підписантами меморандуму є США, Великобританія, Росія та Україна, в особі самого Кравчука.
При цьому новий голова української частини ТКГ зазначив, що Мінські угоди не цілком задовольняють національним інтересам України. Зокрема, існуюча в нинішній редакції «Мінська-2» формула «спочатку вибори, а потім безпека», є неприйнятною, оскільки не забезпечує верховенства українського законодавства під час проведення виборів в ОРДЛО.
З паном Кравчуком важко не погодитися. Дійсно, нинішня редакція Мінських угод передбачає передачу кордону під контроль української влади тільки після повної реалізації політичної частини «Мінська-2». А це і проведення місцевих виборів, і конституційна реформа, яка передбачає надання окупованим територіям особливого статусу. Така послідовність влаштовує російську сторону, але не влаштовує Україну, яка ставить на перше місце відновлення контролю над кордоном.
Це протиріччя існувало за часів Петра Порошенка, нікуди воно не поділося і при Володимирі Зеленському. І пропозиції Леоніда Кравчука не здатні змінити цю ситуацію, поки цього не захоче головний бенефіціар «Мінська-2» - Російська Федерація. У такій ситуації у нас залишається все менше часу для будь-якого варіанту мирної реінтеграції - як в рамках існуючих домовленостей, так і в разі їх можливої модернізації.
Арифметика тут проста. У вересні 2020 року в «ДНР» і «ЛНР» підуть в школу діти, які народилися в 2014 році, коли почалася війна на Донбасі. Легко припустити, які смисли їм будуть вкладатися в голову: «Україна - це ворог, яка намагається знищити молоді республіки», «Росія - це друг, яка допомагає «республікам» вижити». «Українська армія вбиває жителів Донбасу». Останню тезу легко підтвердити тією обставиною, що лінія фронту проходить по околицях Донецька. При цьому справжні причини початку війни дуже легко спотворити.
Можна не сумніватися, що подібні смисли вже вкладені в голови дітям Донбасу, які пішли в школу в 2014 році і закінчать її в середині 20-х. Світогляд дитини активно формується саме в шкільні роки. У цей період дітям легко вкласти в голови будь-яку інформацію. У тому числі і вкрай ворожу для нашої країни.
Ми можемо скільки завгодно зубоскалити над імпортованим з Росії на Донбас «побєдобєсіем», маршами ряджених і святкуванням радянських свят за російськими сценаріями. В умовах, коли український інформаційний продукт не проникає на окуповану територію, ці примітивні уявлення виконують свою головну роль - заповнюють мізки людей чужими смислами, опускають залізну завісу між ОРДЛО і рештою території України. І якщо на Донбасі цей процес тільки в розпалі, то в Криму він, мабуть, вже завершується.
Президент Володимир Зеленський в своїх передвиборчих обіцянках запевняв, що зуміє закінчити війну. Але було це в 2019 році, а зараз на дворі друга половина 2020 року. Більш того, Верховна Рада вже прийняла рішення про проведення місцевих виборів 25 жовтня 2020 року. Ці вибори не поширюються на окуповані території, а значить поточний рік можна взагалі вважати втраченим в плані мирного врегулювання. Принаймні, в рамках існуючої редакції Мінських угод, які передбачають формулу «спочатку вибори, а потім кордон».
Перший термін повноважень Володимира Зеленського закінчується в 2024 році. І в цьому ж році на Донбасі будуть закінчувати школу дітлахи, які прийшли туди паралельно з початком війни. «Запрограмоване» покоління вступить у доросле життя. Час, відпущений Україні на мирну реінтеграцію Донбасу, підійде до кінця.
І тоді, якщо ніщо не змінить існуючий хід подій, Україна неминуче постане перед вибором: або назавжди відпустити окуповані території, або ж їх завоювати. Не звільнити, а саме завоювати, як країну, чиї жителі живуть за іншими принципами і правилами. І нехай читач запитає себе, наскільки легко це буде зробити.
