Відсутність в Україні правової регламентації таких основних форм безпосередньої демократії, як всеукраїнський і місцевий референдуми, обумовила необхідність створення парламентської Робочої групи з розробки проектів законів з питань народовладдя. Нещодавно на засіданні означеного зібрання відбулася презентація концепції законопроекту про місцевий референдум. Детальніше про цю ініціативу "Апострофу" розповів депутат Київської міської ради, голова Громадської організації "Центр захисту киян" Віталій Нестор.
Без перебільшення цей документ є надзвичайно важливим, адже на сьогодні українці, представники окремих територіальних громад, не мають чітко визначеного законодавчого поля, яке б сприяло активній участі громадян у вирішенні нагальних питань саме на місцевому рівні.
І це при тому, що Конституцією України у статті 38 передбачено право на участь у місцевому референдумі, як основній формі безпосередньої демократії на окремо взятій територіальній одиниці в межах села, селища або ж міста. В українських реаліях ситуація не є новою, коли право маємо, проте реалізувати його не можемо, бо відповідні правила для цього відсутні. Таким чином, маючи необхідні запити на прийняття рішень з найбільш важливих, а подекуди й болючих питань, ми не маємо реального, зваженого механізму втілити їх у життя, забезпечити задоволення власних інтересів. І йдеться не стільки про те, аби бути почутими владою на місцях, скільки про механізм контролю з боку територіальної громади за її доленосними рішеннями.
Більше того, у світовому контексті такий окреслений правовий вакуум доволі грубо порушує міжнародні стандарти, оскільки сфера безпосереднього народовладдя має бути неодмінно врегульованою і громадяни України повинні отримати відповідний прийнятий законодавчий акт.
На етапі функціонування згадуваної Робочої групи є можливість висловити нашу експертну позицію з приводу бачення майбутнього законодавчого вирішення цього питання. Адже в результаті кияни мають отримати реальний, чіткий та злагоджений механізм вирішення питань, які стосуються не лише економіки столиці в цілому, але й питань соціального значення, що зачіпають інтереси кожного окремо взятого містянина.
Що можуть вирішувати кияни на референдумі місцевого значення? Ключовою проблемою, що найперше може хвилювати, у тому числі представників столичної громади, є визначення у законопроекті кола питань, які складуть предметну частину місцевого референдуму. Адже якщо вимоги до питань, які можуть бути винесені на місцевий референдум, будуть достатньо розмитими, то в умовах українських реалій громаду спікатиме не що інше, як маніпулювання її думкою. Не дивно, що й Венеціанська комісія твердо стоїть на позиціях наявності чітких вимог і критеріїв до предмету місцевого референдуму. І якщо питання суперечитиме таким критеріям, воно не може виноситися на обговорення громади.
Так, головним критерієм "відбору" світова практика висуває ознаку територіальної належності. Іншими словами питання повинно стосуватися проблем окремої територіальної одиниці, а місцева влада мати у своєму арсеналі комплекс засобів для його вирішення. У даному руслі зрозуміло, що питання, які випливають зі сфери функціонування судової влади, або правоохоронної системи, не можуть скласти предмет місцевого референдуму.
Проте є питання, які необхідно окремо відобразити у тексті законопроекту. І якщо можливість висловлення недовіри з боку свідомих громадян очільнику, наприклад, міста не викликає жодних заперечень у експертного середовища, то питання встановлення цін/тарифів на комунальні послуги, скасування в цілому, або в окремій частині рішень органів місцевого самоврядування, не сприймаються так однозначно. Вважаємо, що у ситуації коли місцеві органи приймають рішення, які мають антинародні риси, то очевидно, що жителі Київської громади повинні мати правову можливість їх обговорення на референдумі.
Скільки питань можемо винести на місцевий референдум? Міркування Венеціанської комісії, яка у досить короткі терміни висловила свою позицію щодо Всеукраїнського референдуму, в частині визначення кількості питань, є однозначним: виноситися може лише одне питання. Вказане твердження має своє раціональне підґрунтя, оскільки дійсно винесені на референдум питання можуть банально суперечити одне одному. Думаємо, що у сфері проведення місцевого референдуму обмірковувати щось нове непотрібно і вирішення проблеми має відбуватися за аналогією.
Як запустити механізм місцевого референдуму у столиці? Зважаючи на те, що законопроект про місцевий референдум розробляє та ж Робоча група і у тому ж складі, котра опрацьовувала надісланий на підпис президенту України прийнятий Радою закон про Всеукраїнський референдум, то ймовірно, що механізм проведення Всеукраїнського референдуму буде певною мірою імплементовано до змісту проекту стосовно локального референдуму. Так, можемо передбачити, що місцевий референдум у місті Києві буде проголошено, якщо така вимога підтримана підписами не менше як 10% жителів столиці. Слід зауважити, що означений відсоток цілком відповідає усталеній світовій практиці.
Для збору вказаних підписів необхідно сформувати ініціативну групу та зареєструвати її. Ось тут якраз більшість фахівців наголошують на необхідності впровадження з одного боку достатньо прозорих правил, з іншого боку вони повинні бути не надто складними і здійсненними практично. Думаємо, що проект має оперувати закритим переліком підстав, за наявності яких відповідні уповноважені суб’єкти можуть відмовити в реєстрації ініціативної групи з питань місцевого референдуму.
У викладеному аспекті наріжним каменем повинна виступати теза, що вимоги закону не повинні "примушувати" громадян до слідування визначеному механізму, а надавати можливість використання саме права.
Безумовно, поставлені питання ще мають стати предметом складних політичних дискусій, але маємо надію та сподівання, що їх відображення на законодавчому рівні не йтиме у розріз з позицією пересічних жителів громади. Вирішального значення тут має набути саме відкритість представників влади до сприйняття експертного середовища, яке є провідником дійсної суспільної думки.
