22 січня Україна відзначає День Соборності. У 1919 році в цей день був проголошений Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Хочеться розуміти значимість цього дня з глибокими історичними коренями як споконвічне бажання українського народу мати власну незалежну, соборну державу. День Соборності має бути тим вінцем та інтегральним результатом складного і тривалого процесу її формування. Багатозначність цього дня ми переживаємо сьогодні через невизначеність долі Донбасу, і через туманність із питанням про півострів Крим. Про те, яка ж вона - Соборність України сьогодні, "Апостроф" запитав у відомих українських діячів.
Політичний експерт Кость Бондаренко:
У питанні Соборності України треба говорити про символізм цієї дати і розглядати її більш символічно, ніж реалістично. Акт Злуки був актом символічним, декларативним, але не наповненим реальним змістом. Лідери директорії, йдучи на об'єднання УНР і ЗУНР, прекрасно розуміли, що насправді реального підґрунтя під всім цим немає. На той час, коли Петрушевич підписував Акт Злуки, він вже прекрасно розумів, що він не контролює територію і змушений був відступити. Крім того, у нього була досить така хитка ситуація, мандрівний уряд, який підписав декларативну угоду. Київська директорія не довіряла Петрушевичу, не довіряла галичанам. Так, наприклад, під час спільного походу в Одесу війська Західної армії досить погано ладнали з населенням України, тому що в їх очах це були австрійці, хоча і колишні. Це кліше жило ще досить довго.
Реальна злука відбулася 17 вересня 1939 року, але ми зараз про це мовчимо, бо це возз'єднання, яке організовував Сталін, і яке було наслідком пакту Молотова-Ріббентропа, а також після війни вже стало наслідком повстанської системи, і закріпило Галичину в складі Української радянської республіки.
На сьогоднішній день возз'єднання або єдність країни ставиться під сумнів хоча б тому, що насправді в країні сьогодні існує величезний дисбаланс. До 2014 року Україна була країною балансу: західної і східної парадигми. Але до 2016 року про єдність можна і не говорити, так як нівелювання чинника Донецька в українському сучасному політичному дискурсі, зловживання фактором Сходу і Південного Сходу України призвело до того, що Україна сьогодні намагається культурно й ідеологічно, політично перетворити все в велику Галичину. Але це, насправді, не шлях до єдності. Це, думаю, фактично у певному сенсі - політична хвороба, якою Україна перехворіє. І прийде до того, що в Україні повинні бути врівноважені всі регіони з регіональними особливостями та баченням. Тільки тоді, коли Україна стане країною балансу, а не країною одного домінуючого регіону, тоді дійсно можна буде говорити про єдність. Хоча справедливості заради, хочу сказати, що я проти того, щоб перетворювати країну на великий Донбас. Це теж шлях в нікуди, який і привів до другого Майдану. Але так само Україна не може бути великою Галичиною. Україна може бути тільки держава, в якій можуть співіснувати на рівних, авторитетних умовах і Київ, і Донбас.
Що стосується окупованих територій, то так сталося, що не буває держав, в яких абсолютно непорушні століттями сформовані кордони. А по Донбасу, я впевнений, що він повернеться до складу України. А ось Крим... 23 роки української незалежності показали, що Україна занадто легковажно ставилася до фактору Криму і не робила нічого, щоб він тяжів до Києва. Якщо ми дійсно визнаємо провину Росії, що це вона анексувала наш півострів, то давайте визнаємо, що на 10% в цьому процесі винна і Україна. Тому що вона не до кінця зробила все, що могла, щоб кримчани всім серцем полюбили Україну. І я не вірю в те, що Крим повернеться в Україну, хоча за Конституцією це - українська територія. Я не вірю, що, якщо сьогодні або завтра знову оголосять референдум про повернення Криму до України, то на ньому прихильники життя в Україні будуть домінувати. Я швидше повірю в те, що Крим отримає свою незалежність рано чи пізно, і буде жити як незалежна держава.
Глава Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович:
22 січня варто відзначати дві, а то і три події. Саме в цей день у 1918 році було проголошено четвертий Універсал Української Народної Республіки, яким була проголошена незалежність. По суті, це перший день незалежності України. Саме так цей день слід відзначати, тому що сучасна українська держава вміє апелювати свою тягу саме до Української народної республіки і до продовження її традицій. Крім того, більшість країн Східної Європи, що утворилися на руїнах або російської, австро-угорської імперій, день незалежності відзначає саме за тим подіям 1918 року. Я не кажу, що нам треба відмовитися від 1991 року, але принаймні не забувати про те, що 22 січня 1918 день проголошення першої незалежності в 20 столітті.
Повертаюся до дня злуки в 1919 році, це - дуже важливий день, який пов'язаний якраз із спробою України через століття об'єднатися і жити в об'єднаній державі. Дуже багато ми чуємо різного роду інформаційних фейків з цього приводу. Наприклад, про те, що Україну нібито об'єднав то Ленін, Сталін. Ця теза постійно звучить з боку російської пропаганди. Так от, як раз Акт Об'єднання у 1919 році заперечує той факт, що нібито нас хтось об'єднував. Українці самі готові були об'єднатися і жити в єдиній державі.
22 січня 1990 року через десятиліття після подій, що відбулися теж дуже важлива подія, так звана, живий ланцюг. В тій акцій взяли участь, за різними підрахунками, від 400 тисяч до понад мільйона українців, які взялися за руки і створили "живий ланцюг" від Львова до Києва, об'єднавши, таким чином, знову дві частини України. Ця акція була надзвичайно важлива, оскіьки показала потенціал у 90-тому році цього Радянського національно-демократичного руху, врешті-решт поставив крапку в існуванні Радянського Союзу, і привів власне до встановлення незалежності. Саме тоді в 90-тому році відбулися перші демократичні вибори і з'явилася перша демократична опозиція у Верховній Раді України, яка спочатку проголосила суверенітет, а потім і незалежність.
Я переконаний, що незалежність у 1991 році, 25-річчя якої ми відзначали минулого року, була важлива не тільки для українського, але і для всього посткомуністичного простору. Тому що саме українська незалежність поставила крапки над будь-якими спробами відновити Радянський Союз у будь-яких формах. Якщо б не було незалежної України, то ці «ввічливі зелені чоловічки» діяли б давно вже десь на території Балтії або на території Польщі, а, можливо, і на території Німеччини, тому що це була б спроба відновити комуністичний блок у такому широкому форматі.
Тому 22 січня, дійсно, насичений історією день, який потрібно пам'ятати, розповідаючи це на найвищому державному рівні.
У цьому році теж пройдуть державні заходи. На громадському рівні, традиційно відбудеться громадська акція на мосту Патона, коли люди об'єднають береги Дніпра, щоб засвідчити це єдність. В цьому році буде ще одна цікава акція - відкриття меморіальної дошки Євгена Коновальця, одному з ерівників, військових діячів Української народної республіки, полковника корпусу Січових стрільців, однією з найбільш боєздатних частин УНР. Меморіальна таблиця буде встановлена на вулиці Січових стрільців.
В першу чергу, проводячи якісь акції, ми не повинні забувати про окуповані території, постійно згадувати їх, показувати їх як інтегральну частину своєї території. І це повинно бути, незважаючи на те, що ми не можемо проводити свою діяльність безпосередньо на цій території. Очевидно, що дуже важливо проводити дійсно якусь інформаційну політику. Люди, які живуть на тимчасово окупованій території Криму чи Донбасу, повинні розуміти, що про них не забули, що про них пам'ятають, і повинні мати можливість отримати якісь альтернативні джерела інформації. Тому що те, що ми розуміємо прекрасно, що військова окупація цих територій почала формуватися задовго до тих подій і заздалегідь - з інформаційної окупації. Все тому, що досить велика кількість людей, які підтримують окупантів на цій території, не отримують інформації з інших джерел інформації, тому вони вірять і у фашистський хід у Києві, і у страшні погрози, які нібито чекають у разі їх повернення в Україну.
Політичний аналітик, в минулому народний депутат багатьох скликань Тарас Чорновіл:
Ця подія має свій певний генезиз і певне географічне визначення. День Соборності - це єднання двох частин України, які століттями були поділені між різними імперіями, були відокремлені одна від одної, і дуже легко і природно зійшлися в єдиній державі. Тобто, це - символ об'єднання тих частин держави, які були роз'єднанні століттями. У випадку, коли у нас зараз є проблеми з Донбасом, Кримом - це абсолютно іншого порядку проблеми, це - проблема окупації, проблема інформаційних воїн, і нічого спільного з відновленням єдності України у такому історичному плані немає. Абсолютно штучно створена проблема зараз конкретним автором. Жодним чином, мені здається, ці події не можуть впливати на святкування Дня Соборності.
Інша справа, що у нас є на сьогоднішній день вже достатньо велика кількість, правда, дуже маргінальних, груп, осіб і т. д., які на кожному кроці починають запускати якісь у формі "лайт", але сепаратистські ідеї. Наприклад, варіант повністю забути про Крим, відокремитися від Донбасу. Відсікти і поступово забути і з вірою в те, що це вдасться. По-перше, треба розуміти, що якщо ми відмовляємося від якоїсь частини території, то одразу з'явиться спокуса взяти трохи більше: пусти свиню під стіл - вона на стіл вилізе. Тому зрозуміло, що відмовившись від Донбасу одразу ж виникне проблема на Харківщині, ще де-небудь, і там будуть створюватися штучно схожі речі. По-друге, там (на Донбасі) теж живуть українці. І те, що там більша частина населення повинна була залишити як біженці ті території, то ця більшість, у кінцевому рахунку, не підтримала сепаратистських ідей, і ці люди хочуть залишатися з Україною.
Ось сьогодні, відзначаючи День Соборності, ми повинні вислуховувати промови тих, хто пропагують ідею відділення цих територій і відсічення їх від України. Є досить велика кількість невеликих маргінальних груп, які намагаються якісь сепаратистські ідеї вибудовувати на Заході України, але там вони серйозного впливу не мають.
У цілому ідея Соборності абсолютно жива. Інша справа - її наповнення дуже часто кульгало. І кульгало не більше, ніж наповнення української державності. Тому що державу ми отримати зуміли, а забезпечити нову систему ось тільки зараз пробуємо.
Радник президента, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін:
Нам необхідна Соборність, як країні з точки зору нашого майбутнього і з точки зору виживання сьогодні. Україні як ніколи сьогодні потрібна єдність поглядів як на зовнішню, так і внутрішню політику. Соборність – це саме той ключик, від багатьох умів, які бачать себе в Україні.
Акції і заходи, які сьогодні плануються, їх не обов'язково проводити від Львова до Києва, і не обов'язково через Дніпро стояти на мосту. Мені здається, що тут потрібно переходити до більш приватних форм. Потрібно проводити круглі столи, але у нас таке велике накладення заходів виходить... Особливо це зараз стосується зовнішньополітичних питань. У мене складається враження, що останнім часом ми жили інавгурацією Трампа. Правда, не тільки ми, але і весь світ. Потрібно знати США, їх політичну систему, для того, щоб припускати, або бути в праві допускати якісь крайнощі. Все буде добре. В цій монолітній країні, багатонаціональної, навдивовиж стійка політична система, у неї не змінюється конституція. От би і нам до цього прагнути і вчитися цьому.
