Український журналіст інформаційного агентства УНІАН РОМАН ЦИМБАЛЮК, який живе та працює в Москві, став відомим після гострих запитань президенту Росії Володимиру Путіну. Крім того, Цимбалюк не боїться дискутувати з адептами "русского мира" в ефірі російських політичних ток-шоу. У першій частині інтерв'ю "Апострофу" журналіст розповів, чому бере участь у таких передачах, як працюють російські ЗМІ і чому Кремлю наплювати на своїх полонених.
- Романе, ти відвідуєш російські політичні ток-шоу. Для чого? Ти насправді думаєш, що зможеш донести свою позицію до росіян?
- Запитання ставлять дуже часто, і так виходить, що я трохи виправдовуюся. Насправді я ходжу туди не так часто. Чому ходжу? Питання для мене залишається відкритим і суперечливим, тому що я прекрасно розумію, що ти нікого переконати там не можеш, і завжди є ризик того, що можеш перетворитися на українця для побиття, якого всі принижують, показуючи, який страшний в Україні "фашизм". Але є цікавий відгук – після таких програм маса людей, у тому числі з окупованих територій – Донецька, Луганська, Криму, писали мені про те, що це – круто, що вони мене підтримують. Крім того, комусь не лінь вирізати шматочки програм, де беру участь, які набирають сотні тисяч переглядів, то, напевно, це все не дарма. Я недавно подивився і сам був шокований – сотні тисяч переглядів!
Аудиторія цих програм, які транслюються, в тому числі на окуповану територію, давно має своє бачення, усі слова давно сказані. Якщо людина ненавидить нашу країну, то вона і буде її ненавидіти, і ти її не переконаєш, відповідно, і навпаки. Можна бути українським журналістом тільки до того моменту, поки є Україна. У агентства УНІАН було кілька кореспондентів в Криму, був кореспондент в Луганську та Донецьку, але після окупації всі були змушені залишити ці території.
- Відчуваєш на собі тиск з боку російських силовиків? Чи надходять погрози?
- Ні. Це трохи інакше працює. На сьогодні найстрашніше – це якраз реципієнти російської пропаганди. Коли ті, хто реально дивиться російський телевізор, впізнають нас за шапкою мікрофона, для них це достатня підстава, щоб вважати нас нацистами.
- Були випадки відкритої агресії?
- На вулицях дуже часто, особливо у 2015 році. Кілька разів нас хотіли побити, ми тікали. А органи влади... там працюють високоосвічені люди, вони на роботі, коли вони вимикають свою говорильню, то вони абсолютно адекватні й усе прекрасно розуміють. Хтось вважає, що Україна – зона інтересів, хтось вважає, що виконує наказ, хтось знаходить інше для себе виправдання. На сьогодні з боку органів я ніякого особливого тиску не відчуваю. Хтось каже, що вони всіх журналістів прослуховують і ходять за ними, але мені все одно.
- Після першого питання Путіну були спроби цензури, коли ти вдруге прийшов до нього на прес-конференцію? Можливо, були наполегливі прохання про щось не питати?
- Ні. Річ у тому, що це – шоу, і зроблено воно на досить високому рівні. Сам захід йде у прямому ефірі, його транслює купа каналів, але завдяки таким ось питанням виникає ефект того, що Путін – ледве не Бог і на будь-яке питання може відповісти. Частково це так, тому що Путін – дуже досвідчений оратор, але у підсумку все звелося до того, що моє питання та його відповідь дуже рідко перетинаються. Я не бачу, про що можна запитати у президента Росії, працюючи там, крім війни.
Роман Цимбалюк на прес-конференції президента РФ Володимира Путіна у 2014 році
- Як думаєш, російські журналісти, які розповідають про "розіп'ятих хлопчиків", самі в це вірять або просто виконують рознарядку?
- Я схильний вважати, що 90% - абсолютно нормальні люди, і вони прекрасно знають, що вони роблять. Вони високоосвічені, вони класно виконують наказ, вони – солдати. Це не журналістика – це солдати інформаційного фронту, там немає іншої думки, якщо ми говоримо про федеральну групу. За великим рахунком, це все велика, розгалужена прес-служба президента Росії. Я ж особисто на суді Савченко бачив цю дівчину, яка зробила сюжет про розіп'ятого хлопчика зі Слов'янська. Я пам'ятаю, як Віра Савченко тоді намагалася дізнатися, чи не соромно їй. Її відповідь досі мене дивує. Вона відповіла: "Ну, можливо, його і не було, але він же міг би бути". Тобто слов'янський хлопчик міг би бути, солдати НАТО могли б бути, якщо ми говоримо про окупований Крим. На підставі цього "могло б бути" Кремль дав команду медіа, і вони ввели російське суспільство у той стан, у якому воно знаходиться: скрізь вороги, а українці їдять російськомовних дітей.
- Напевно в російських ЗМІ працюють українські журналісти з пропутінською, проросійською позицією. Як вони аргументують це? Чим виправдовуються?
- А що мається на увазі під "українські журналісти"?
- З українським паспортом, наприклад.
- Є там, наприклад, видання "Украина.ру". Там маса людей, у яких були українські паспорти, а стали російські. Парадокс у тому, що автори цього ресурсу, а я з багатьма спілкуюся, теж абсолютно нормальні. На питання, хто йде в "ополченці", вони відповідають: "Ну, хто? Тільки чокнуті". От і все. Вони все прекрасно розуміють, критикують Росію в приватних розмовах, що вона якось погано поводиться щодо Донбасу, кажуть, що вона поводиться підступно. Ось вона справжня вітрина "русского мира" – на Донбасі, де немає прав, де комендантська година, де на підвалі будь-яку людину можуть вбити, а за український прапор тебе взагалі просто розірвуть. Все вони знають, тільки вони – не українські журналісти. А паспорт і мова, якою ти говориш і думаєш, не є критерієм, тільки самоідентифікація.
- А що являють собою російські опозиційні ЗМІ?
- Питання дуже дискусійне, що вважати опозиційними ЗМІ. Є група так званих ліберальних ЗМІ, наприклад, "Новая газета", звідки Павло Канигін, який зараз займається мамою Агєєва (військовослужбовця РФ Віктора Агєєва було взято у полон українськими військовими на території Луганської області, - "Апостроф"), "Эхо Москвы", припустимо, РБК якоюсь мірою, але називати їх опозиційними я б не поспішав. У Росії, якщо ЗМІ намагається займатися журналістикою, що вкрай складно, то його вже вважають опозицією, але це абсолютно не так. Якщо подивитися на систему власників цих ЗМІ, то, боюся, що слово "опозиція" тут просто зайве.
- Що являють собою тоді ліберальні ЗМІ? Або на українському питанні їх лібералізм закінчується?
- Зрозуміло, що ліберальні ЗМІ не можуть описувати речі так, як ми це робимо з України, з Києва, там є свої нюанси і маса речей, які мені здаються відвертою маніпуляцією. Наприклад, одне з цих видань порівнювало [поштові] марки так званої ДНР та вільної України. Мені здається, що коли ти ставиш на одну чашу ваг окуповану територію Донбасу і нашу країну, то в цьому є маніпуляція. Це головна мета російського пропагандистського апарату: сказати, що це – внутрішній конфлікт. У нас того ж Павла Канигіна багато критикують, що він якось неправильно ставить питання, але він – один з небагатьох, хто витягує російських солдатів і показує їх в Росії. І у когось з солдатів російської армії, яких ось-ось призначать "ополченцями" на Донбасі, вникає думка, а чи не потрапить він у таку ж ситуацію? Можливо, хтось із них скаже: "Та ну його на фіг. Нехай ці українці живуть самі, а я залишуся вдома, нехай і гроші платять хороші, але це інша країна".
- До речі, щодо ситуації з Агєєвим. Як вважаєш, його в підсумку обміняють на Сенцова, наприклад?
- Ні. Не тому що він поганий чи хороший, а тому, що Росії наплювати на своїх громадян. Він же не один такий. За ці роки навіть МЗС РФ озвучувало цифру, при цьому вони такі цікаві форми вибирають – понад 100 громадян РФ, яких "незаконно заарештували у зв'язку з політичною діяльністю на Донбасі за 2014-2015 роки". Це що за нісенітниця? Що ж це за "політична діяльність", коли росіяни приїхали стріляти по наших захисниках? Якось це дуже по-російськи. Я веду до того, що таких людей багато, але Росія до останнього робить вигляд, що їх немає. Але коли завдяки таким журналістам, як Павло Канигін, ця тема розкручується до моменту, що мовчати вже неможна, тому що кожен російський солдат читає цю газету і думає: "Як же так? Нас в школі вчили, що росіяни своїх не кидають, а на практиці це не так", тоді РФ починає реагувати. Але це така торгівля людьми по-кремлівськи. Вони кажуть, мовляв, ну, що нам цей Агєєв, нам все одно. А тепер уявімо українську переговорну групу, і вони кажуть, що хочуть забрати всіх. От є понад 40 осіб у російських в'язницях: кримські татари, Сенцов, Сущенко... Ось хочуть забрати всіх, а опонент каже, що його не цікавить доля своїх, росіян. Скільки там сидить, понад 100 осіб? На загальну демографічну ситуацію це не впливає.
Роман Сущенко, кореспондент інформаційного агентства "Укрінформ", перебуває під арештом у Москві з 1 жовтня 2016 року. На фото Роман Сущенко та Роман Цимбалюк
- Якщо таких, як Агєєв, багато, чому в Росії не піднімаються на їх захист рідні, солдатські матері, адже ми не бачимо великих організованих протестів. Або їх тиснуть грошима, погрозами?
- Варіанти є різні, але мені здається, те, що відбувається зараз на Донбасі – це конфлікт не високої інтенсивності. Перемир'я там ніколи не дотримувалося, але за кількістю жертв на таку велику країну, як Росія, напевно, для росіян це допустимі втрати. Крім того, росіяни, яких туди відправляють, не їдуть же цілими підрозділами. З усієї Росії зібрали по кілька чоловік, і створили в Ростовській області якийсь підрозділ. У разі бойових дій вантаж 200 також відправляється не в одне місто, а до різних міст.
- Зараз багато аналітиків, експертів і самі військові говорять про можливість повномасштабної агресії з боку РФ. Наприклад, начальник Генштабу Віктор Муженко заявляє про три російські дивізії, які підійшли до східних кордонів України. Плюс небезпека спільних російсько-білоруських навчань "Захід-2017". Ти допускаєш можливість великої війни?
- Мені здається, що стосовно Росії слово "можливо" не повинно використовуватися, і все військове будівництво в державі має якраз базуватися на тому, що все можливо. За фактом президент Росії в українському питанні може торгувати тільки війною: якщо ви з нами не погоджуєтесь, то ми будемо стріляти інтенсивніше, якщо погоджуєтеся, то можемо стріляти менше. Але, з іншого боку, я дотримуюся думки, що на цьому історичному етапі Росія все, що могла, вже завоювала, подальше просування буде пов'язане з тотальним опором, і вони прекрасно розуміють, що на російського Івана будуть чатувати всюди.
Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом
