Кілька тижнів тому ветеран АТО, засновник проекту Veterano Brownie РОМАН НАБОЖНЯК вразив українців виступом у сліпих прослуховуваннях "Голосу країни".
Про участь в музичному проекті, кондитерський бізнес, життя після війни і те, як українцям треба об'єднуватися заради перемоги та миру в країні, "Апостроф" поговорив з Романом і його дружиною ЮЛІЄЮ КОЧЕТОВОЮ-НАБОЖНЯК.
- Гадаю, можна почати з самого початку, до участі в АТО: де ви працювали? Як познайомилися з Юлею?
- Роман Набожняк: Я займався продажами в ІТ-компанії. Вона складається переважно з могилянців (її заснував випускник Києво-Могилянської академії) і, власне, через знайомих з вишу я туди й потрапив. Пропрацював там близько двох років, подорожував.
- Юлія Кочетова-Набожняк: А потім ти познайомився зі мною. Я працювала й продовжую працювати як фотограф і журналіст, а тоді саме навчалася в Могилянській школі журналістики.
- Р. Н.: Ми з Юлею познайомилися на студентській вечірці. Я був випускником, а Юля навчалася на першому курсі магістратури, була магістринею. Так? Ти ж любиш фемінітиви.
- Ю. К-Н.: Просто обожнюю.
- Р. Н.: Далі я вже майже нічого не пам’ятаю, все як в тумані…
- Ю. К-Н.: Так от, ми познайомилися на вечірці, яка зветься "кораблик". Це виключно могилянська історія: винаймається корабель, де тусуються випускники й студенти. То була моя перша вечірка в складі спільноти могилянців, і там ми просто взяли й познайомилися, тут немає якоїсь чудової чи цікавої історії.
- Р. Н.: Ну, це ти так думаєш (посміхається). Юля впевнена, що ми просто познайомилися, а насправді я провів заходи попередньої розвідки й, в принципі, досить цілеспрямовано йшов на цю вечірку.
- Ю.К-Н.: Ну добре, добре… За два місяці після того, як ми почали зустрічатися, Рома зізнався, що він скролив подію у Facebook, дивився, хто на неї піде, знайшов мій профіль, вивчив його й подумав, як би мені сподобатися. І коли ми знайомилися вже фактично, в офлайні, він каже: "Я - Рома". Відповідаю, що я - Юля, а він: "А я знаю". Ну, я подумала, що щось тут не так.
- А брауні ви почали пекти вже після повернення з АТО?
- Р. Н.: Коли я повертався з війни зі Сходу, то не мав стовідсоткового розуміння, чим буду займатися, окрім музики. Я демобілізувався в середині жовтня 2016-го року, а на грудень у нас із Юлею були квитки в Азію. Два місяці я займався з психологом, проходив медичну комісію, ремонтував машину, яку купували нам на взвод – готував її до того, щоб відправити хлопцям на передову. Відбувся первинний пошук музикантів, але я розумів, що всерйоз за це треба буде братися вже після подорожі. Я не повертався на попередню роботу, хоча колеги завжди підтримували мене, чекали й говорили, що для мене завжди є місце.
Можна сказати, що задум про свою справу народився під час подорожі Азією. Взагалі ідея про те, що ми робитимемо бізнес на кондитерській справі, на брауні, формувалася поступово. В період між поверненням і поїздкою в Азію я готував удома десерти, ми пригощали друзів і одна наша подруга якось сказала: "Ммм, як смачно, вам треба це продавати й поширювати!" Потім, на Новий рік, у Непалі ми загадали бажання: хочемо в новому році відкрити свою справу. Коли почали думати, що би це могло бути, згадали саме цю фразу, що нам треба продавати брауні. Ну і ще сюди додалася історія з Veterano (більше про проект читайте в інтерв'ю його засновника Леоніда Остальцева "Апострофу").
Тож якось ми сиділи на даху, снідали й вирішили: приїдемо й робитимемо брауні, це буде частина ветеранського бізнесу. Коли ми приїхали в Індію, я почав робити первинний бізнес-план, нічого в цьому не розуміючи, але це все побудоване просто на якомусь здоровому глузді й притомності.
- Легко заснувати свою справу в Україні?
- Р. Н.: На даному етапі наш бізнес не є дуже ризикованим, в нас немає найманої праці і я, по суті, працюю як фізична особа-підприємець, сплачую найпростіші види податків.
- Ю. К-Н.: Так само немає якихось зовнішніх інвестицій.
- Р. Н.: Так, ми інвестували власні невеликі кошти, не ризикуючи кредитами, не закладали квартиру, нічого такого. Зараз я працюю над тим, щоб зробити бізнес-план на заклад, масштабуватися, хочу пройти невеличку програму з підприємництва і вже, відповідно, залучати більші інвестиції, брати на роботу людей. Тобто я себе морально готую до того, що все ще попереду.
- Скільки часу ви присвячуєте своїй справі, скажімо, на день?
- Р. Н.: Власне виробничий процес зараз займає менше часу, ніж продумування й планування стратегічних, фінансових питань, звітність, комунікація, робота з партнерами. Буває, що на завтра замовили один кілограм брауні, і я справляюся за годину, а буває й десять кілограмів, тоді, відповідно, довше працюю. В середньому ж ідеться про чотири-п’ять кілограмів випічки, і щоб спекти їх, потрібно три-чотири години.
- Важко взагалі було повертатися до цивільного життя?
- Р. Н.: Мені дуже пощастило, що Юля була готова до того, що я повернуся, можливо, трошки іншим, ніж був. Було простіше, бо я потрапив, скажімо так, у сприятливіше середовище, і в мене не виникало сумнівів, що в разі якихось тривожних станів я можу звернутися до психолога. Це дуже допомогло мені спочатку й потім ще за якийсь час, бо іноді бувають такі хвилі: якісь спогади находять, з’являється відчуття безпорадності. І це те, що я на собі відчув: коли в тебе є знайомі, які продовжують воювати, ви спілкуєтеся й тобі пишуть, що був бій, хтось загинув… І ти розумієш, що нічим не можеш допомогти.
- Ю. К-Н.: Але ж ти не можеш допомагати й фізично перебувати на фронті постійно. Наша історія й історія бренду Veterano, місія нашого бренду, серед іншого, полягає в адаптації через працю, в популяризації соціального підприємництва, в побудові класної рольової моделі. От є приклад сім’ї, приклад того, що є робота, тобі є куди повертатися, ти не сприйматимеш себе як чужого в цивільному житті, тебе розуміють не тільки на фронті і ти потрібний не лише там. Мені здається, що для чоловіків і жінок, які повертаються з досвідом війни, надзвичайно важливо відчувати себе потрібними й залученими тут.
10% від прибутку брендів, що є частиною Veterano Group, йдуть на підтримку родин загиблих. Це теж своєрідне волонтерство й певна допомога. В такому сенсі перебування Роми на Сході і його служба перейшли в інший формат. Я знаю багатьох людей, які були волонтерами з першого року війни – очевидно, що вони вигорають і на їхнє місце має приходити хтось новий. Той, хто хоче допомагати, може робити це різними способами.
Я знаю хлопців, які служать четвертий рік і залишаються на Сході, але це їхній свідомий вибір. І це зовсім не означає, що ти мусиш допомагати, виключно перебуваючи на фронті. Мені здається, ми всі живемо в складних обставинах і в час змін, коли ти постаєш перед постійним вибором. Наш вибір – розвивати історію Veterano, ми свідомі того, що тут не йдеться про великі прибутки чи побудову бізнес-імперії. Це більше про місію бренду і якусь підтримку тих, хто повертається. Мені здається, те, що ми можемо зробити зараз – це показати, що ветерани можуть починати щось своє, що вони потрібні в мирному суспільстві, можуть бути конкурентоздатними на різних ринках, виходити на найбільші сцени, говорити про те, що думають, бо вони, в першу чергу, особистості, а вже потім – люди з досвідом війни. Це і є адаптація, це і є побудова нового себе в обставинах мирного світу.
- Ви написали у Facebook: "Те саме відчуття, коли "Голос країни" подивився комбат". Що це за відчуття?
- Р. Н.: Товариш, який зараз на передовій, написав мені: "В тебе є номер комбата?" Я питаю: "Що сталося? В якому він настрої?" Той відповідає, що все добре, просто комбат знайшов твій виступ на Youtube-каналі "Голосу країни". Я передзвонив, він привітав мене, сказав, що виступ був хороший. Хотів ще передати вітання від трохи вищого командування, але воно вже поїхало. Звісно, було приємно.
- Ю.К-Н.: Додадуть нам переглядів трохи (сміється).
- Р. Н.: Спілкування з комбатом – це завжди певне хвилювання, трепет в душі, так би мовити: ніколи не знаєш, з якими новинами вони телефонують.
- Ю. К-Н.: У той момент я казала Ромі, що якби це було щось погане, то з тобою зв’язалися б набагато швидше й в іншій формі.
- Як змінилося ваше життя після ефіру?
- Ю. К-Н.: Після ефіру це треба було бачити! Я веду профіль Veterano Brownie в Instagram, підписники в нас з’являлися з неймовірною швидкістю! Сповіщення просто летіли по екрану телефону – люди підписувалися саме в момент, коли Рома промовив це зі сцени в ефірі. І тут раптом починають дзвонити друзі, знайомі, сусіди…
- Р. Н.: Мама!
- Ю. К-Н.: Однокласники, родичі… Словом, всі ті люди, з якими ти не спілкувався багато-багато років, але вони всі дивляться телевізор.
- Р. Н.: І одразу стало ясно, хто його дивиться.
- Ю. К-Н.: Так! І от в цьому стані ми забули, що в нас є форма для замовлень. Відкриваю її – а там необроблені з десяток замовлень, і вони все додаються й додаються! І ти так думаєш: "Оу, як все встигнути тепер?.."
- Р. Н.: Але нічого, розгребли.
- Ю. К-Н.: А що робити, ми завжди розгрібаємо. Інакше ми б цим не займалися.
- Р. Н.: Ніхто, щоправда, не бачить, якими зусиллями, але це вже наша кухня, те, що залишається за кадром.
- Чому саме "Голос країни" на телеканалі "1+1"? Коли ви вирішили, що підете й виступите?
- Р. Н.: Мені написала кастинг-менеджерка і запропонувала взяти участь у відбірковому турі "Голосу". У 2013-му я теж брав участь у кастингу в Харкові – провалив відбір. З самого початку я досить обережно ставився до участі в шоу, бо знав, що треба буде ділитися якимись своїми переживаннями, спогадами, котрі вже, можливо, хотілося би відкласти й забути. Проте все одно їх важливо проговорювати. Це хороший спосіб показати іншим те, про що говорила Юля: ми такі, як інші, ми нічим не відрізняємося. Так, є військовий досвід, але він жодним чином не впливає на, скажімо, музичні таланти. І насправді по ходу участі я вже розумію: мені є що сказати. Після першого ефіру побратими, знайомі, військові, говорили: "Ти молодець", "Покажи їм там", "Передай від нас, що ми нормальні!" Не треба робити розділень на те, хто ветеран, а хто загроза для суспільства, всі ці розмови про 93% і ще щось подібне.
Роман Набожняк
- Ю. К-Н.: Є дуже потужній інформаційний дискурс, що його створили від початку війни: героїзація, сакралізація…
- Р. Н.: Стереотипи, ярлики...
- Ю. К-Н.: Так: "він боронив неньку-Україну", "вона дочекалася" й інші пафосні історії, які дуже відірвані від реальності.
- Р.Н.: Тому я дуже радий, що в мене є можливість вийти як учаснику "Голосу країни", на загальних підставах з іншими вокалістами.
- Ю. К-Н.: Зрозуміло, що це супердосвід і суперможливість говорити від першої особи, розказувати свою історію. Можливо, Рома скромно сприймає цю свою роль, але я вважаю, що коли маєш можливість, талант, починаєш щось нове й можеш говорити про те, що тебе турбує, то це обов’язково треба робити. Роман є частиною військової та ветеранської спільноти. Якщо ми взяли на себе відповідальність говорити від імені цієї спільноти, захищати її цінності, підтримувати її місію, то сцена "Голосу країни" є дуже важливою, це велика аудиторія. Очевидно, що аудиторія тих, хто приходить в Pizza Veterano – це люди, дотичні до війни, їм не треба пояснювати, що відбувається. А от аудиторія телебачення набагато ширша.
- Р. Н.: І вона набагато різноманітніша. Якщо у своєму Facebook ти можеш формувати стрічку, забанивши когось незгідного з твоєю думкою, то у випадку з "Голосом країни" - це набагато більше різноманіття поглядів і різні аудиторії, до яких треба донести свій меседж. Можливо, це по-справжньому сприяє якомусь об’єднанню і взаєморозумінню між людьми з військовим досвідом і без нього. Мені здається, зараз важливо триматися об’єднаними в нашій країні, якщо ми хочемо досягти бажаного результату – перемоги й в результаті миру. Тому що мир настане тільки після перемоги, на умовах переможця.
Роман Набожняк
- Як ви зараз розставляєте пріоритети в зайнятості? Участь в "Голосі країни" забирає багато часу?
- Р. Н.: Ну, знаєте, у дядька Ілона Маска і SpaceX, і Tesla, і якось він та й може впоратися, тож, думаю, я з цим теж справлюся.
- Ю. К-Н.: Головне - дотримуватися дедлайнів трошки краще, ніж Ілон, а все інше вийде.
- Р. Н.: Недарма ж, напевно, кажуть, що бізнес – це послідовність контрольованих невдач…
- Ю. К-Н.: За які ти ще й іноді отримуєш гроші.
