Надзвичайний і повноважний посол Ізраїлю в Україні ЕЛІАВ БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, чому досвід його країни у вирішенні конфліктів не зовсім підходить Україні, які існують спільні проекти двох держав, що допомагають Україні в реабілітації людей із зони бойових дій на Донбасі, та як відбувається співпраця в економічній області.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Іран створює ракети, які можуть дістати Європу, загроза серйозна - посол Ізраїлю в Україні
- Ізраїль неодноразово офіційно виступав із заявами, що вирішення конфлікту на Донбасі повинно лежати в дипломатичній площині. У той же час стосовно палестинських терористичних груп Ізраїль практично завжди використовував силові методи. Чому в нашому випадку дипломатичний шлях – більш вигідний сценарій?
- По-перше, не думаю, що коректно проводити якісь паралелі між ситуацією тут і ситуацією у нас. Я знаю, що завжди шукають якісь паралелі. Але ситуації абсолютно різні, і між ними немає нічого спільного.
По-друге, ми стикаємося на палестинському фронті з двома підходами. Перший – це підхід організації, яка називається FATAH, або Організація визволення Палестини. Це основна політична сила палестинців, і у них є самоврядування на західному березі Йордану. Тобто головна частина палестинців живе не під ізраїльським контролем, а під палестинським. І з цією організацією у нас є певні контакти. На жаль, немає переговорів, але є певна співпраця на дуже базисному рівні. Друга організація, яка, взагалі-то, керує Сектором Газа – це ХАМАС. Мета цієї організації, про яку вони постійно говорять – знищення держави Ізраїль. Тобто вони не визнають того, що існує держава Ізраїль. Тепер питання: чи можна вести переговори з якоюсь політичною силою, яка відверто каже: "Ми хочемо вас знищити і ми не визнаємо ваше існування"?
- Важко погодитися, що риторика так званих ДНР і ЛНР договороздатніша.
- Можливо, тому я не сказав, що це єдиний шлях. Я не знаю. Але з ХАМАС, яка відкрито проголошує: "Ми хочемо вас всіх скинути в море" і яка періодично посилає ракети на наші міста і села, які знаходяться поруч з кордоном, говорити неможливо. І це при тому, що у нас немає ніяких територіальних питань, ми повністю вийшли з Сектора Газа, який зараз повністю знаходиться під палестинським контролем. Ми не хочемо застосування жодних силових методів, але нас закликають до них. Коли вам кажуть: "Ми хочемо вас знищити" і починають посилати на вас ракети, іншого виходу, як ви розумієте, просто немає.
- Як ви вже зазначили, нам дуже цікавий досвід інших країн у схожих ситуаціях. А вся історія Ізраїлю – це розвиток економіки в стані перманентного конфлікту. Які можливі варіанти розвитку української економіки в подібних умовах?
- Ви маєте рацію в тому, що ми постійно перебували й перебуваємо в ситуації конфлікту, але це ніколи не служило причиною якоїсь зміни курсу, який спрямований на економічний, громадський або науково-культурний розвиток держави. Ізраїль зараз займає досить сильні позиції і в економіці, і в інших сферах, і ми вважаємося вже розвиненою державою, а не державою, що розвивається, – членом OECD (Організація економічного співробітництва і розвитку, - "Апостроф"). І це все відбувається в ситуації конфлікту.
У чому, на мій погляд, рецепт? Із моменту створення держави у нас не було ніяких "присосок" – у вигляді корисних копалин (у нас немає нафти, газу, у нас не було майже ніяких корисних копалин), у вигляді масивного союзу з якоюсь сильною державою, яка б нас підтримала.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
- А США хіба вас не підтримували?
- У нас гарні відносини зі Сполученими Штатами, але це не одне і те ж. Тому що США не будуть нас захищати. Так, вони нам допомагали фінансово, але ми мали завжди розраховувати самі на себе. Тобто США і навіть фінанси США не привели б нас в ту позицію, в якій ми перебуваємо зараз. Думаю, що всі засновники нашої держави розуміли, що єдиний наш ресурс – це люди. А в кожен ресурс потрібно вкладати. А що значить вкладати в людей? Це значить створювати інфраструктуру, що дозволяє тим людям, які живуть в Ізраїлі, максимально реалізувати себе. І вони захочуть там жити, тому що в країні будуть гарна освіта, якісна медична допомога, сильна економіка. Це створює країну, в яку люди хочуть приїхати. І це – найважливіша точка фокусу.
- А в чому феномен такого стану справ? Україна в такому разі також має величезний ресурсний потенціал, але ми ніяк не зрушимо з мертвої точки "застою".
- Ви праві, у вас гігантський (і не менше) людський ресурс. Набагато більший, ніж все інше. Але, як у кожен ресурс, в нього треба вкладати. А в нього ніхто не вкладає.
- А які рішення потрібні зараз від українського уряду, щоб можна було побачити цю інвестицію в кадровий потенціал?
- Уже є початок реформ. Це правда, що вони повільні та не всі з ними згодні, але це вже якийсь початок, якесь зрушення. Принаймні, починають думати про дійсні вкладення в людей, про ту ж медичну реформу, щоб створити якусь сучасну медичну базу. Адже немає ніяких причин, чому в Україні медицина має бути ще радянських часів. У вас прекрасні фахівці, хороші лікарі. Вони можуть працювати в нормальній системі.
- Тим не менш коли постає питання, де лікуватися і чи є можливість для цього, без будь-яких роздумів обирають Ізраїль.
- На сьогодні – так. Але ізраїльська медицина – це трохи більш складна система. У Ізраїлі є обов'язкове медичне страхування. Воно і створило фінансову базу для розвитку медичного сектору. Причому державного, а не приватного. Є і приватний медичний сектор, але він маленький. Це означає, що кожна людина, яка йде, наприклад, до лікаря, платить за це. Вона платить невелику суму, але платить. Крім того, вона щомісяця платить зі своєї зарплати невеликий відсоток на медичне страхування. Якщо у неї є діти, то вона страхує і дітей, інших членів сім'ї. На базі цих коштів було створено чотири або п'ять медичних фондів, і кожний громадянин Ізраїлю має бути членом одного з них.
Що таке медичний фонд? Це щось на зразок поліклініки, що надає медичні послуги тим членам, які в ній зареєстровані. Якщо вона не може надати ці послуги, то посилає пацієнта в лікарню і оплачує послуги, які той отримує там. Отже, суть системи в тому, що поліклініка за ці послуги отримує гроші від держави, а держава отримує від обов'язкового медичного страхування. Держава передає ці кошти у фонди за кількістю членів. У кожного фонду є інтерес залучити якомога більше людей, які стануть його членами. Ця система самоокупна, більше того, ці фонди, зацікавлені в якомога більшій кількості членів, конкурують між собою. А це означає, що кожен фонд надає підтримку і додаткові послуги, які будуть коштувати набагато менше, ніж у фахівця в приватному секторі.
- Ви знайомі з проектом медичної реформи в Україні? У цьому є щось схоже на досвід вашої країни?
- Я недостатньо обізнаний із ситуацією, щоб вільно дискутувати на цю тему, але скажу одне: потрібно відходити від системи безкоштовної медицини, яка тут існувала ще як частина радянської спадщини.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
- Але хіба для того, щоб повністю піти від цього, для початку не потрібно забезпечити необхідний соціально-економічний рівень населення?
- Потрібно вже якось починати. Наведу один простий приклад в Ізраїлі. До проведення реформи (в Ізраїлі ми провели таку реформу і запровадили обов'язкове медичне страхування в 1995 році) літні люди, у яких було багато часу, любили ходити до лікарів не тому, що вони страждали від якогось захворювання, а тому, що вони там зустрічалися з людьми свого кола. І тоді реальні хворі, які приходили до лікарів, мали простоювати у величезних чергах. Коли за це почали платити невелику суму...
- Невелика сума – це скільки?
- Важко сказати, тому що в нас інші зарплати й інший рівень життя. Я буду говорити дуже приблизно. Припустимо, людина отримує $2000 на місяць – це базова зарплата. За медичне страхування вона платитиме приблизно $50 на місяць. Люди, у яких немає зарплати – безробітні, інваліди, які не можуть працювати, та інші категорії – отримують страховку від держави. У нас є так званий "кошик" послуг. І кожен рік проводиться така зустріч між лікарями – з одного боку, представниками пацієнтів – з іншого боку, урядом – з третього боку тощо. Вони обговорюють "кошик", що може увійти в "кошик". В принципі, в нього входить усе. Поза "кошиком" залишаються тільки спеціалізовані послуги.
- А стоматологія входить?
- Стоматологія не входить, але вона надається фондами за субсидованими цінами.
- Приблизно два роки тому в одному з ваших інтерв'ю читала, що ізраїльське посольство планує відкрити реабілітаційний центр в Києві, оскільки у вас, знову-таки, колосальний досвід в цьому. Щось було зроблено в Україні в цьому напрямку?
- Так. Один з найголовніших напрямків нашої діяльності в Україні (мається на увазі посольства Ізраїлю) – це наш інтерес поділитися ізраїльським досвідом у сферах розвитку України. Це мало місце, до речі, і до конфлікту. Але він загострив деякі теми, у яких виникла гостра потреба. І тоді ми постаралися якраз в тих темах, де у нас є перевага як країни, що перебуває в стані конфлікту, передати наш досвід українським друзям. Перша сфера, над якою ми працювали – це посттравматичний синдром. Я не знаю, чи знайомі ви з цим і чи знаєте, що це. Справа в тому, що дуже багато людей (ми це відчували, тому в нас вже є дуже великий досвід в цьому напрямку), що знаходяться в зоні конфлікту, відчувають певну психологічну травму. Це можуть бути як військові, так і цивільні особи. Останні можуть бути переселенцями, а можуть продовжувати жити в зоні АТО. Але це впливає на психіку. Є люди, які сприймають те, що відбувається, дуже болісно. І тоді це називається посттравматичний синдром. Ізраїль має великий досвід роботи з цими людьми, і тому ми, особливо коли почалися масштабні військові дії, провели тут десь 15-16 семінарів.
- Наскільки я знаю, це інформація дворічної давності.
- Так, це все було два роки тому. Тоді крізь ці програми пройшли близько 400 українських експертів – психологів, соціальних працівників, вчителів, була навіть одна група священиків. Мета полягала в тому, щоб знайти цих людей – серед військових, серед цивільного населення, трішки розрядити їх і відновити їхній психологічний баланс. Зараз говорять про якийсь проект з цих питань, можливо, у Харкові. Але це так, поки нічого конкретного. Крім цього, є питання фізичної реабілітації. І знову-таки, у нас є дуже великий досвід у цій галузі, яким ми готові поділитися. У травні готуємо вже четверту делегацію експертів з Ізраїлю, які приїжджають в різні реабілітаційні центри України та діляться досвідом, проводять консультації тощо.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
- А в які реабілітаційні центри вони приїжджають?
- У Харкові є чудовий реабілітаційний центр. Я там був особисто, зустрічався з молодими хлопцями, пораненими бійцями – без рук, без ніг... Це все зроблено на базі якогось інституту, але під контролем Міністерства соцполітики. Там працюють чудові люди, вони мене дуже вразили.
- Чому саме в Харкові?
- Тому що Харків знаходиться дуже близько до зони АТО. Такі центри зараз більшою мірою зосереджені у Харкові та Дніпрі. І саме туди спрямована наша діяльність. Наші делегації приїжджають в ці міста і проводять різні освітні реабілітаційні програми.
- Як дана сфера регулюється на законодавчому рівні в Ізраїлі? Тому що створюється враження, що в Україні цим питанням більше стурбовані волонтери, некомерційні організації, а держава виконує роль швидше глядача, ніж активного гравця.
- Думаю, що цю відповідь потрібно почати з концепції. Яка концепція в Ізраїлі? У Ізраїлі кожна людина, якій виповнилося 18 років і яка закінчила школу, незалежно від того, чоловік це чи жінка, призивається в армію. Тобто існує обов'язкова служба в армії. Для чоловіків вона триває три роки, для жінок – два. Це обов'язково. Є люди, у яких існують якісь психологічні, фізичні проблеми, і які не можуть служити в армії. Але вони є всюди, і це дуже маленький відсоток. Як правило, всі молоді люди знають, що вони йдуть в армію. Вони кажуть: "Ми готові віддати ці роки державі й розуміємо, що протягом цих років будуть виникати ситуації, у яких ми станемо ризикувати життям".
З іншого боку, є також зобов'язання держави, де вона говорить: "Оскільки ви йдете в армію, ми вам гарантуємо, що якщо з вами щось станеться, ваші родини будуть забезпечені повністю до кінця життя". Вони нічого не повинні доводити. Усе. Це вже закрите питання. Якщо ви будете поранені, то держава зробить все можливе для того, щоб повернути вас в найкращий стан. Або якщо хтось потрапить у полон, то уряд зробить все можливе, щоб повернути цю людину. Був у нас кілька років тому один цікавий приклад, коли в полон до ХАМАСу потрапив капрал (це менше за сержанта, але старше за рядового). Там була довга історія, не буду вдаватися в деталі, але врешті-решт Ізраїль звільнив тисячу терористів, які сиділи в ізраїльській в'язниці, щоб повернути одного капрала назад. Було дуже багато розмов про те, правильно це чи неправильно, але це інше питання. Але ситуація ще раз підкреслила, що головне для нас – це людський ресурс і те, наскільки серйозно ми ставимося до людей. Я не можу сказати, що ми вирішили всі наші проблеми – ми не досягли, на мій погляд, належного рівня ще в багатьох питаннях, але сама концепція в нас правильна.
- Крім перерахованих вами програм з реабілітації, є ще питання, пов'язане з цивільним населенням, яке має бути готове сприймати в суспільстві тих ветеранів, які повертаються з поля бою. Чи є такі програми в Ізраїлю для України?
- Минулого року близько 90 експертів з України побували в Ізраїлі в межах таких програм. Цього року вже 62 українських експерти навчалися на різних курсах в Ізраїлі. Приблизно третина цих експертів були на різних курсах з сільського господарства, близько 20 осіб – на курсах із розвитку освіти й якихось наукових програм. Є курси, пов'язані з гендерними сферами, суспільним розвитком, медициною. У вересні одна українська лікар з Охматдиту отримала найпрестижнішу стипендію в Ізраїлі та поїхала на рік навчання для отримання ступеня магістра громадської медицини. І всі ці програми проводяться за рахунок Ізраїлю. Ми повністю оплачуємо їх. Єдине, за що українські експерти повинні заплатити самостійно, – це переліт. Усе інше – це частина нашого співробітництва з Україною.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
Крім того, є ще програма з питань інклюзивної освіти, великий аграрний проект, здійснюваний разом з канадським урядом на Півдні України. Простий приклад: є якийсь експерт із сільського господарства в Ізраїлі, у нього виникає ідея свого роду підприємництва (entrepreneurship), і тоді ми можемо допомогти йому реалізувати цю ідею з наданням певних фінансових коштів, які він отримує від Ізраїлю. Це невеликі гроші, кілька тисяч доларів, але це дозволить йому реалізувати задумане. Ми також намагаємося поділитися нашим досвідом в області освіти, особливо в роботі з дітьми з особливими потребами, наприклад, як їх включити в систему освіти. З іншого боку – це наш досвід в роботі з обдарованими дітьми. Цьому теж в Ізраїлі приділяється дуже багато уваги.
Є ще одна цікава тема, пов'язана з працевлаштуванням українських громадян в Ізраїлі. Ми підписали договір про працевлаштування у травні минулого року. І перша тема, над якою ми зараз працюємо, – це питання робочих будівельних спеціальностей. У Ізраїлі існує брак будівельних робітників, і ми разом із українським урядом розробили програму, за якою такі фахівці можуть їхати в Ізраїль, пропрацювати кілька років і повернутися назад в Україну. Перевага цієї програми в тому, що їх повернення в Україну гарантоване.
- А чи є можливість залишитися в Ізраїлі?
- Можливості залишитися в Ізраїлі за цією програмою немає.
- Є цікавий момент, пов'язаний з трудовою еміграцією. Багато українців під виглядом туристичної поїздки відправляються в Ізраїль на заробітки. Наскільки ця проблема відчутна для Ізраїлю?
- Це непроста проблема, і ми намагаємося її вирішити. Дійсно є проблема в тому, що багато людей зловживають тим, що між Ізраїлем і Україною існує безвізовий режим, і їдуть під приводом туризму, а насправді працювати. У нас є робоча група разом з урядом України, яка намагається знайти різні виходи з цієї ситуації. Один зсув, який стався в цьому напрямку, – це те, що приблизно половина тих людей, які зловживали візами в минулому, як тільки проходили в аеропорту контроль, їхали відразу в наше Міністерство внутрішніх справ і подавали прохання про політичний притулок. У Ізраїлі такі прохання розглядалися протягом двох років, тому два роки можна було жити в Ізраїлі й працювати легально.
Але ми змінили законодавство і перевели Україну в категорію країн Західної Європи та Північної Америки, жителям яких немає причин давати політичний притулок. Тобто якщо, скажімо, до Ізраїлю приїде громадянин Німеччини шукати політичного притулку, то немає ніякої причини надавати його йому. І тому, коли ми перевели Україну в цю категорію, то це прохання має бути розглянуте за законом протягом декількох днів. Тоді людина отримує відповідь. Але в цілому немає сенсу взагалі подавати прохання громадянам України, оскільки ми не бачимо причини давати політичний притулок громадянам України.
- А питання еміграції для Ізраїлю є проблемним? Самі ізраїльтяни прагнуть виїхати в якісь інші країни?
- Є ізраїльтяни, які виїжджають. Не скажу, що це масове явище. У нас є багато людей, які працюють, наприклад, у Силіконовій долині. Є люди, які бачать більше перспектив за кордоном. Усе-таки Ізраїль – це маленька країна, однак, можливо, їх зупиняє те, що у нас хороша економіка і практично немає безробіття. Тим не менш є люди, які цікавляться можливостями в інших країнах, зокрема Україні. Тут вже є зовсім немаленьке ізраїльське community.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
- Повертаючись до теми реабілітаційних центрів, перераховані вами ініціативи дуже важливі, але в них немає системності. Щось повноцінне, повномасштабне в цьому напрямку планується зробити?
- Ви абсолютно праві: для того, щоб це було системно, нам потрібна кооперація з вами.
- То що для цього потрібно – політична воля нашого уряду?
- Для цього потрібна і воля уряду, і щоб це стало пріоритетом. На це потрібно виділити певні кошти. І ми готові це або проінвестувати, або якось допомогти. Але нам, безумовно, потрібен партнер для цього.
- Партнер у вигляді держави?
- Так, Міністерство охорони здоров'я, наприклад, або ще хтось.
- Сьогодні хоч якісь переговори ведуться з цього приводу?
- Скажімо так: ми неодноразово піднімали цю тему, але поки не досягли того рівня, на якому зможемо починати вже практичні переговори. Коли ми досягнемо цього рівня, ми будемо дуже раді.
- Чи я правильно розумію – ініціатива має виходити з Кабміну, але там поки що цей напрямок пріоритетним не вважають?
- Ми зі свого боку готові розпочати спільну роботу на базі якого-небудь реабілітаційного центру. Ми готові почати роботу, зокрема, і з питань психологічної реабілітації. Але нам потрібен хтось з уряду, хто б сказав: "Так, нас це цікавить" і вирішив би організаційні питання. Тому що незрозуміло, як далі все це буде проходити. Це ж тільки відкриває рану, але не "загоює" її повністю.
- А як ви пояснюєте паузу, що виникла з боку нашого уряду? Адже абсолютно очевидно, що проблема в суспільстві є і сама собою вона не вирішиться.
- Коли створення реабілітаційного центру є пріоритетом, тоді все відбувається швидко. Те ж саме стосується й інших пропозицій, наприклад, з питання створення центру посттравматичного синдрому тут, в Україні. Я зустрічаюся з мерами різних міст, мені всі кажуть, що люди повертаються з АТО і виникають дуже великі проблеми – починаючи з сім'ї і закінчуючи роботою, алкоголізмом і так далі. З такими людьми потрібно працювати.
- Є ще одна сфера – товарообіг України з Ізраїлем та інвестиції в принципі. Навесні пройшла інформація про те, що ми досягли фіналу в переговорах щодо зони вільної торгівлі з Ізраїлем. Коли ці домовленості набудуть чинності?
- Розповім, як кажуть, з перших вуст. Ми закінчили стадію переговорів про створення зони вільної торгівлі. Це дуже важливий договір, який дійсно істотно просуне наші економічні взаємини. І зараз ця стадія закрита, а наступна, яка займе два, а, можливо, і три місяці – підготовка самого тексту договору. Тут вже немає переговорів. Потрібно всі досягнуті домовленості перевести в юридичний текст. Думаю, що наприкінці літа ми цей договір підпишемо. В Ізраїлі, я думаю, система трохи простіша, ніж тут. Як тільки договір підписується, він за короткий час ратифікується в ізраїльському парламенті, з вашого боку він має також пройти через Раду. Іноді це забирає більше часу.
Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські
- А як загалом ізраїльський бізнес почуває себе в Україні? Чи зацікавлені ізраїльські підприємці?
- Так, у вас дуже багато ресурсів. І, знову-таки, дуже великий інтерес до людського ресурсу. І дуже багато ізраїльських компаній, особливо в області програмування, software й інших, які працюють в Україні разом з ізраїльськими фахівцями в області ІТ-технологій. Це серйозний тренд. Якщо ви відвідаєте "Гулівер", "Леонардо", "Парус", то побачите, що цілі поверхи зайняті ізраїльськими компаніями.
- Є серед цих компаній і бінарні опціони, які в Ізраїлі заборонені, а в Україні чомусь працюють...
- Так, у нас в країні вони заборонені. Ми дивимося на це не дуже позитивно, інакше не забороняли б. Тепер вже питання до України. Але це не наша компетенція. Якщо український уряд вирішує, що вони це забороняють, то забороняють як для ізраїльських, так і для інших компаній, що займаються цією діяльністю тут. Українському уряду не потрібна наша згода на це.
Що набагато більш важливо, – це співпраця в економічній сфері, і договір про зону вільної торгівлі значно просуне її. Є великий інтерес, як я сказав, в області IT-технологій і взагалі наукоємних технологій – дуже цікава сфера. Сільське господарство – теж дуже важлива тема, у якій також присутні великі взаємовигідні зв'язки. Є туризм – минулого року з України в Ізраїль приїхало близько 170 тис. туристів, із Ізраїлю в Україну – 250 тис. Це значна кількість.
- А в українських студентах Ізраїль зацікавлений? Якісь програми ведуться?
- У нас є дуже цікава програма для докторантів та постдокторантів, які можуть приїхати в Ізраїль на два-три роки. Це люди, у яких є науковий ступінь. В Ізраїлі це називається докторант, тут це називається аспірантура. Це дуже цікаві програми, але на них не так просто отримати стипендії. Але можливо. Уже є кілька українських молодих науковців, які пройшли за цією програмою – безкоштовне навчання плюс стипендія. Не єдина, але одна з важливих умов – це те, що ці люди після двох-трьох років повертаються назад в Україну. І це дуже великий плюс для України.
- А в чому тоді у Ізраїлю зацікавленість у таких фахівцях?
- Тому що вони працюють з нами. Ми від них отримуємо їхні знання, їхній досвід, а вони отримують від нас. Це "win-win". Але потім вони зобов'язані повернутися в Україну.
- І остання тема, якої хотілося б торкнутися – антисемітизм. Наскільки зараз це відчутна проблема в світі, в Україні і де проходить межа між критикою Ізраїлю й антисемітизмом?
- Думаю, що грань знайти дуже просто. Якщо це якесь висловлювання, спрямоване проти тієї чи іншої дії ізраїльського уряду, це зрозуміло. Якщо це негатив за етнічними ознаками – це антисемітизм. Дуже часто, на жаль, антисемітизм ховається за різними політичними заявами проти Ізраїлю. Але якщо це якісь консистентні думки (весь час проти-проти-проти), то дуже ймовірно, що за цим стоїть антисемітизм. Якщо це якась критика тієї чи іншої дії політики Ізраїлю – це вже інше. Але ця проблема існує, на жаль, у всій Європі, Північній Америці та в інших місцях.
- Як щодо України?
- Я не проводив особливих статистичних досліджень. Є різні думки на цю тему. Але тут потрібно позначити дві або три такі точки. По-перше, в Україні є дуже велика єврейська громада, яка процвітає і живе досить багатим духовним, релігійним, культурним життям. І це важливо. І є дуже хороші відносини між громадою, політичною елітою і урядом, отож все це – великий позитив.
По-друге, ми дуже зацікавлені бачити більше заяв з боку лідерів держави, які засуджують антисемітські прояви. Це дуже важливо. Ми дуже позитивно сприйняли останні заяви президента, який засудив прояви антисемітизму на маршах у Львові та Одесі. Це була дуже правильна заява, на мій погляд. Були заяви міністра внутрішніх справ в такому ж дусі. Ми хотіли б, щоби більше уваги було приділено ось таким проявам публічного осуду подібних актів, для того, щоб ці прояви відсунути у категорію рідкісних винятків.
І, по-третє, що теж дуже важливо – ми хотіли би бачити більшу активність правоохоронних органів, щоб тих людей, які проявляють акти антисемітизму і беруть участь у них, судили і карали за законом. Тобто щоб такі прояви не залишалися безкарними.
