Віддані фанати Майкла Джексона впевнені, що їхній кумир просто інсценував свою смерть і відправився проводити решту життя на одному з островів Карибського басейну в компанії Елвіса Преслі й Джона Леннона. До недавнього часу схожі почуття мали й ті, що ностальгують за СРСР, проте Кремль у межах проекту "Новоросія" відродив "затишний совок" на окупованих територіях Донбасу. Як жителів ОРДЛО добровільно-примусово занурюють в атмосферу радянської епохи і чим це загрожує Україні, розбирався "Апостроф".
Звичайно, відірвана від України частина Донецької та Луганської областей – насправді ніяка не реінкарнація СРСР, проте на окупованих територіях діє принцип "не бути, а здаватися", згідно з яким потрібно витягнути назовні радянські символи, створивши ілюзію повернення "великої держави".
Ковбаса
Безумовно, головним артефактом радянської епохи і предметом ностальгії тих, що тужать за СРСР, є ковбаса за рубль двадцять, яка, як відомо, робилася "без цієї вашої хімії, а в її складі був не туалетний папір, а справжнє м'ясо". Окупаційна адміністрація ДНР вирішила повернути жителям Донбасу цей артефакт: днями сепаратистські ЗМІ з помпою повідомили, що в Горлівці стали виробляти ковбасу за радянськими ГОСТами. Для місцевих пропагандистів навіть влаштували прес-тур на м'ясокомбінат і показали, як виробляється "ковбаса без хімії".
Насправді ж радянська ковбаса по-деенерівськи штампується на віджатих ще в липні 2015 року потужностях підприємства ПрАТ "Горлівський м'ясокомбінат". Тоді на підприємство прийшли невідомі з автоматами, вилучили всю документацію, сервери, опечатали виробничі приміщення і вигнали керівників. А те, що функціонери ДНР зараз називають ковбасою за радянськими ГОСТами, за інформацією прес-служби підприємства, є продукцією сумнівної якості, бо ні системи санітарного контролю, ні якісної сировини бойовики не мають.
Крім ковбаси, в окупації є й інші символи гастрономічної пропаганди.
"Взагалі багато продуктів оформляються в стилі радянського харчопрому. Наприклад, є майонез "Радянський провансаль" та морозиво "48 копійок", яке йде з РФ, щоправда, коштує воно не 48 копійок", - розповідає "Апострофу" мешканка Донецька Світлана.
Пропаганда
Однією з яскравих прикмет радянської епохи була нав'язлива пропаганда, коли з кожної праски віщали про те, як щасливо живе радянський громадянин і як бідує прогнилий Захід. Калькою цю ж систему лідери бойовиків перенесли на Донбас. Практично кожен день сепаратистські ЗМІ повідомляють про те, як погано жити в Україні: "У підрозділах ЗСУ зафіксований сплеск кишкових інфекцій", "Пияцтво на позиціях призвело до загибелі трьох українських мінометників під Докучаєвськом", "Напад на ромів у Львові показав силу і владу вирощених режимом Порошенка радикалів", "Провальні реформи зробили Порошенка найгіршим лідером України в новітній історії" – ось лише кілька заголовків сепаратистських ЗМІ. І в пику Україні "досягнення" "молодих республік": "Гірники держпідприємства "Торезантрацит" подолали мільйонний рубіж видобутку вугілля з початку року", "Фонд "Єдиний Донбас" за час роботи схвалив виплати нужденним на суму близько 150 млн рублів", "Глава ДНР постановив з 1 липня збільшити пенсійні виплати на 10 відсотків".
Реальна журналістика не має шансів просочитися на окуповані території.
"Усі газети перед відправкою в друкарню вичитуються представниками "міністерства інформації" на предмет цензури", - говорить "Апострофу" джерело в одному зі ЗМІ Донецька.
Але на всі ці "перемоги" самі жителі окупованих міст дивляться з сумом.
"За пенсіями ми їдемо в Україну, у кого свої машини, затарюватися продуктами їдуть в Україну, правдами і неправдами дефіцитні ліки просимо купити знайомих в Україні, наші діти їдуть в Україну здобувати вищу освіту. Сенс розповідати страшилки, якщо ми і так знаємо, як насправді живеться в Україні, що там як-не-як є цивілізація, а тут... Тут якесь острівне життя", - скаржиться "Апострофу" мешканка Донецька Ірина.
Культ особистості
Без нього в окупації нікуди. Так, якщо екс-ватажок луганських бойовиків Ігор Плотницький цією темою особливо не морочився, більше приділяючи увагу дерибану ресурсів області, то ватажок ДНР Олександр Захарченко встигає на два фронти.
"Захарченка якщо й критикують, то тільки в інтернеті під чужими ніками. А на словах його люблять, називають батею. Портрети його висять у школах над дошками, в установах різних, навіть у ЖЕКу одного разу бачила", - додає донеччанка Світлана.
До речі, очевидно, Захарченко має схильність робити фетиш з свого зображення: у березні в соцмережах висміяли місцевий донецький флешмоб, коли на стадіон "Олімпійський" зігнали бюджетників, щоб викласти на трибунах гігантський портрет "баті" до річниці фейкового референдуму. "Наш Кім Чен Ин", - жартували тоді користувачі соцмереж.
Школярів вчили викладати з листів картону портрет Олександра Захарченко на стадіоні "Олімпійський"
Ім'я Захарченка навіть з'явилося в списку почесних громадян Донецька, поруч з ім'ям легендарного олімпійського чемпіона Сергія Бубки.
Але не забуває Захарченко і про бойових товаришів, підігріваючи інститут культу особистості. Коли хтось з лідерів бойовиків в прямому сенсі згорає на роботі або вибухає в ліфті, оперний театр Донецька на один день перетворюється на імпровізований морг, куди тисячами стікаються городяни в скорботі. Щоправда, не зовсім за власної волі.
"Хочеш не хочеш, а йти треба, - розповідає "Апострофу" вчитель праці однієї з донецьких шкіл Євген. – Коли ховали Гіві, уроки відмінили і явку всього педскладу зробили обов'язковою, під розпис на місці. Молодші класи не чіпали, а старшокласників переконливо попросили прийти на похорон, інакше – прогул в журнал, хоча це по суті вже був неробочий день".
Танці десантників
Не забувають в окупації і про молоде покоління, активно промиваючи мізки дітям і підліткам за радянськими ГОСТами. Це і не дивно, адже навіть колишній "народний губернатор" Павло Губарєв у квітні цього року заявляв: 74% молоді, яка проживає в ОРДО, не бачить свого майбутнього в "молодій республіці".
Відповідно, молодь намагаються максимально нафарширувати ідеями "русского мира" під радянським соусом.
Вторгатися в свідомість дітей "педагоги" ДНР пропонують вже з дитячого садка. Так, у виховній програмі для дітей дошкільного віку, затвердженій так званим "міністерством освіти ДНР", є курс "Донбасс и русский мир". На таких уроках вчителі повинні знайомити дітей з прапором, гербом і гімном ДНР, запрошувати в садочок "ополченців", надихатися на "захист вітчизни" картинами на військову тематику. У початковій школі рекомендовано вести курс уроків "громадянськості Донбасу", співаючи з першокласниками патріотичні пісні "Бухенвальдский набат", "Баллада о войне", "Над страною гремели снаряды". У старшій школі за рекомендаціями фейкового міністерства діти повинні писати проектні роботи на теми "Мій ровесник – герой республіки", "Я – захисник батьківщини", грати в рухливу гру "Снайпери", чергувати біля меморіалів ВВВ і навіть брати участь у марш-кидках і оглядах строю та пісні.
Варто відзначити, що ці програми охоче виконуються вчителями. Ось, наприклад, як на сайті фейкового "міносвіти" відзвітували про відзначення в школах окупованого Донбасу дня радянської армії.
"Діти виступили з читанням віршів, показали танець десантників і моряків. У дошкільних освітніх установах Горлівки відбулося спортивно-патріотичне свято "Ми – орлята, спадкоємці традицій". Мета заходу – виховання у дошкільників почуття гордості, поваги до захисників нашої батьківщини", - наголошується в повідомленні.
У обіг потрапляють і студенти. Ще у квітні студенти ніби "самі запропонували", а бойовики ніби "люб'язно погодилися" повернути в ОРДО радянську практику збору врожаю. Сказано – зроблено.
"Студентські сільгоспзагони приступили до роботи на державному підприємстві "Теплиці Донбасу". Робочий день у них з 7.00 до 16.00, їхня робота полягає у збиранні врожаю та висадці нових овочевих культур. Планується створити третій сільгоспзагін в Куйбишевському районі Донецька", - пишуть сепаратистські сайти.
Репресії і доноси
Разом з ковбасою без підсилювачів смаку, танцями десантників та іншими "принадами" радянського побуту на окупований Донбас повернулися і репресії, адже дешева ковбаса так просто не дістається.
Наступником НКВС-КДБ на Донбасі стало так зване "міністерство державної безпеки". Неочекісти Донецька розганяють міф про своє правонаступництво НКВС, відзначають своє професійне свято в день заснування НКВС, а "Пошта Донбасу" випускає пам'ятні марки із зображенням Фелікса Дзержинського.
"Пошта Донбасу" випускає пам'ятні марки із зображенням Фелікса Дзержинського
"Страх перед МДБ в Донецьку лютий. Це справжній 37-й рік", - скаржиться донеччанка Світлана.
"МДБ – один з основних стовпів, за рахунок якого Росії вдається підтримувати потрібну політику на окупованих територіях, - пояснює "Апострофу" головред сайту "Інформаційний спротив" Юрій Карін. – За фактом головними керівниками цієї структури є російські співробітники ФСБ, офіцери ФСБ РФ, а виконавцями і медійними особами є колаборанти. Один з найбільш розкручених колаборантів – нинішній глава ЛНР Леонід Пасічник, який свого часу доріс до досить серйозних висот у структурі СБУ Луганської області".
"До кожного відділення оперативних співробітників МДБ приставлений офіцер ФСБ, який стоїть за спиною і чітко розповідає, які дії повинні йти від них. Ніяких відсебеньок там немає", - додає "Апострофу" екс-бранець ДНР Ігор Кононенко, який потрапив на підвал за доносом.
До речі, практика доносів – ще одна "чудова" опція радянізації окупованих територій.
"До війни теж були різні життєві ситуації: у когось внутрішня образа закралася, хтось доносить суто з ідеологічних міркувань, когось просто ставлять в таке положення, що хочеш не хочеш, а треба донести. Наприклад, адвокат Олена Шишкіна (суддя так званого "українського народного трибуналу", створеного окупантами, - "Апостроф"), яка вела справи багатьох полонених на території ДНР, у неї сидів чоловік при ДНР. Навіть якщо взяти мій випадок, чоловіка, який працював зі мною, просто зловили і сказали: або ти будеш сидіти років так 20, або здай нам кого-небудь", - розповідає Ігор Кононенко.
Небезпека
За словами донецького філософа Олексія Панича, сенс в штучній радянізації окупованих територій досить простий.
"На це активно "купують" підтримку пенсіонерів. Решту ж просто "годують міфом", і ті поки що "ковтають" за відсутності кращої альтернативи", - каже "Апострофу" Панич.
"Якщо людей намагаються перекинути в минуле, то, природно, повинні з'явитися символи тієї епохи, яка пов'язана з цим минулим, - додає "Апострофу" екс-бранець ДНР, вчений Ігор Козловський. – Якщо людина жила в той час, то на неї дуже легко вплинути, а якщо ні, то так чи інакше вона все одно вихована на цих символах своїми батьками, які казали, що це добре".
Наскільки небезпечна штучна радянізація? Тут думки експертів, опитаних "Апострофом", розділилися.
"Я б не сказав, що ця символіка чимось небезпечна сама собою, - запевняє Олексій Панич. – Вона працює, поки за нею стоїть якась політична сила, яка цю символіку використовує як маркер. У світлі стратегії реінтеграції я би виконував чинні в Україні закони про декомунізацію, а на решту поменше б звертав уваги. І я колись ходив з червоною краваткою. У моєму поколінні практично всі з нею ходили, але далеко не всі з нею зжилися".
"Така ситуація досить небезпечна, адже ці символи приводять свідомість в стан скам'янілості, розучують людину мислити, - опонує Козловський. – Будь-яка свобода – це відповідальність, а коли все тобі пережували, поклали тобі до рота, у людини з'являється схема, яка дозволяє їй не мислити самостійно, а просто бути споживачем. Так простіше. Це знімає відповідальність, і людина у цій схемі зникає".
У контексті повернення Донбасу та реінтеграції не тільки територій, але й умів жителів регіону розбити "скам'янілості", підживлені постсовком, на думку Ігоря Козловського, буде складно.
"Практично неможливо. Якщо ці символи легко змогли реанімувати після 25 років, це означає, що з людьми ніхто не працював увесь цей час. А думаєте, далі хтось буде працювати? Звичайно, ні. Держава не зацікавлена у тому, щоб особистість розвивалася. Навпаки, зручно мати скам'янілості", - резюмував вчений.
