20 лютого 2014 року увійшло в новітню історію України як найкривавіший день протистояння на Майдані. Саме цього дня на вулиці Інститутській та прилеглих кварталах, від куль загинуло близько 50 учасників Революції Гідності. Свою роль у революції відіграли й насельники Михайлівського монастиря, які в листопаді 2013 року прихистили в стінах обителі побитих "Беркутом" студентів, а потім допомагали активістам впродовж всього конфлікту з владою.
Один із тих, хто не став осторонь та добре пам’ятає ті історичні події – священик ІВАН СИДОР. Його ім’я стало відомим на всю країну після того, як в ніч на 11 грудня, під час спроби розігнати Майдан, він розбудив столицю дзвонами Михайлівської обителі. В інтерв’ю "Апострофу" священик розповів про ті трагічні події, чого вдалося досягти Майдану, як змінився світогляд українців та що ще потрібно зробити.
- Отче, згадаємо історичні події, коли 30 листопада Михайлівський монастир відчинив свої двері для активістів із Майдану, які втікали від "Беркуту". Які думки у вас були в той час? Було відчуття, що наближається щось лихе та через декілька місяців на Майдані буде так багато загиблих?
- Ніхто тоді не передбачав, що революція затягнеться на стільки місяців і не знав, чим це все закінчиться. Діяли по факту: є побиті люди, студенти, які просять захисту. І монастир, як не лише історична споруда, а й духовне місце, яке покликано допомагати людям, відчинив свої ворота. Цікаво, що монастир освячений на честь Архістратига Михаїла, начальника небесних воїнств, і якраз на Майдані Незалежності встановлений горельєф Архістратига Михаїла, і студенти саме звідти по вулиці Михайлівській підіймались до Михайлівського монастиря. Архангел Михаїл – небесний покровитель міста Києва, навіть на козацьких прапорах зображали його постать, впродовж багатьох століть він вважався заступником українців. Тобто такий символізм, що саме до обителі архангела Михаїла прибігли студенти.
- Пам’ятаєте той день? Що то були за люди? Налякані? Розгублені?
- Я тоді був ще студентом. Всю картину побачив приблизно о сьомій ранку, коли ми прокинулись і почали збиратися на ранкову молитву. Побачив, що вся площа, вся територія зайнята людьми. Такого раніше не було. Були поранені, були з перев’язаними нашвидкуруч головами, в декого були скривавлені руки і було видно, що постраждалих били. Ми не знали що коїться, і з розмов з людьми я зрозумів що трапилось.
У ніч на 30 листопада 2013 відбувся розгін мітингу під стелою Незалежності в Києві
- Зараз від багатьох можна почути думку, що ідеали Майдану зраджені і не були досягнуті, а в країні по суті нічого не змінилося. Ви з цим згодні?
- Я не можу сказати, що все, за що стояв Майдан, виконано. Активісти з часом розійшлись, але часто ми можемо почути, що Майдан ще не завершився: люди обіцяють в разі потреби зібратися ще раз. І тепер ми всі розуміємо, що український народ став свідомим і може консолідуватися будь-якої миті. Багато завдань дійсно не виконано, але й багато чого змінено в позитивну сторону. До позитивних змін можна віднести той факт, що з’явилося українське військо. На жаль, це сталося через початок війни, але раніше війська не було. Після Майдану ми отримали потужну армію. Другим позитивним моментом хтось називає безвіз, але я, як духовна особа, хотів би виокремити той факт, що у нас з’явилась єдина церква. Це є також заслуга Майдану. Після Майдану дозволили молитися в Софії Київській та її Трапезному храмі. Впродовж 70 років на території заповідника Софія Київська молитва не лунала, а якраз після Майдану підняли питання, чому Софія духовно мертва. Української мови всюди стало більше: на телебаченні та радіо. Крім того, пройшла чітка межа між Україною та Росією. Пам’ятаю, коли на святкування 1020-річчя Хрещення Русі до України, в Київ, приїжджав митрополит Кирило, тоді на сцені на Хрещатику він виголосив, що Україна, Росія та Білорусь – це єдина Русь. Він декілька разів це повторював, а серед натовпу стояли люди з російськими прапорами. Чи зараз таке можливо? Щоб хтось казав, що це єдина Русь під російськими прапорами на Хрещатику. За десять років відбувся колосальний злам свідомості: що ми українці, і є інша країна – Росія. Прийшло розуміння, що ми не єдиний народ і важко сказати, що братній, адже брат ніколи не буде вбивати брата.
Стосовно негативу… Навіть церква закликала, що не можна займатися корупцією. У 2014 році Синод УПЦ КП постановив, щоб корупціонерів не допускали до таїнства причастя. Але це вже історія, проте я не сумніваюсь, що й сучасний предстоятель єдиної церкви буде проти цього явища, бо саме корупція інколи є більшим ворогом, аніж держава-агресор.
- Особисто вас не дратує, чи, можливо, ображає, що більшість винних у розстрілах людей на Майдані втекли до Росії та залишилися безкарними?
- Як священик я мав би сказати словами з Біблії: любіть ворогів ваших, прощайте ворогів ваших, благословляйте тих, хто ненавидить та проклинає вас. Це є християнські ідеали, і ми повинні їх прагнути. Але в мені є і людська сторона: як патріота, як громадянина держави, як живої людини, яка розуміє, що в когось забрали сина, дочку, тата, чоловіка й за все треба відповідати. Це інший принцип існування людей. Якщо ми за кожне слово дамо відповідь, згідно вчення Ісуса Христа, то й за кожне діяння дамо відповідь. Тому краще для тих людей, які робили ті злочини, відповісти тут на землі, тому що суд людський є не таким страшним, як суд Божий. Суд людський є тимчасовим: когось на п’ять років засуджують, когось на десять, когось довічно… Але людське життя не вічне, і набагато гірше, якщо людина тут на землі не понесе покарання, а буде нести покарання вже після свого земного життя.
- В цій ситуації безкарності як віднайти духовний спокій родичам загиблих? Що їм можна порадити?
- Люди, які втратили своїх синів, дітей, родину, повинні пам’ятати, що їх рідні віддали свої життя за Україну, тобто за нас з вами, за те, щоб ми жили у вільній державі, а не були в ярмі. Вони повинні пам’ятати слова Ісуса Христа, який сказав, що нема більшої любові, якщо хто душу свою віддасть за друзів своїх. Якраз ці люди віддали свої душі за друзів, адже на Майдані стояли їхні друзі та побратими. Це означає, що вони виконали найбільшу й найголовнішу заповідь Ісуса Христа: люби ближнього свого як самого себе. А якщо вони виконали цю заповідь, то вони досягнули царства небесного. Тому батьки повинні пам’ятати, що їхні діти вже з Богом, і держава та церква про них ніколи не забудуть. В храмах ПЦУ на кожному богослужінні моляться за спокій душ полеглих воїнів Небесної сотні й тих, хто життя своє віддав, захищаючи незалежність нашої держави.
Українці сумують за загиблими під час протесту, яких вважають героями і називають «Небесної сотнею»
- Коли Михайлівський монастир надав притулок студентам із Майдану, то, по суті, він же пішов проти влади. А на той час, як ми пам’ятаємо, відносини між УПЦ КП та офіційною владою були не найкращими. Чи не було побоювань, що після цього відносини з владою зіпсуються ще більше, і навіть саме існування церкви може опинитися під загрозою, адже тоді ж ніхто не знав, що можновладцям залишилось декілька місяців.
- Для УПЦ КП період президентства Віктора Януковича, якщо порівнювати її буття за інших гарантів, то дійсно – це були не кращі часи. Але й не найгірші, бо все ж таки держава ніякого тиску не чинила на церкву. Єдине, що в ті часи більше допомагали УПЦ МП: надавали земельні ділянки, приміщення, храми. Дуже багато було передано саме їм. Київський Патріархат був осторонь – не чіпали, але й ніяк не допомагали. Коли ж почався Майдан, церковне керівництво розуміло, що йде проти влади. Були телефонні дзвінки, були звернення, щоб провести профілактичні бесіди з насельниками монастиря та його намісником, аби монастир не втручався в ці справи. Адже церква нібито відділена від держави, то чому ж ви втручаєтесь. Але ми віддались на волю Божу.
Крім того, заспокійливим фактором було те, що сам патріарх Філарет в перший же день сказав: монастирські двері відкрити й не закривати, поки люди потребуватимуть допомоги. Намісник монастиря архієпископ Агапіт та ректор духовної академії, тоді ще ректор, а зараз предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, усі брали участь в допомозі Майдану.
До речі, розкажу один факт, про який ніхто ще не розповідав: митрополит Епіфаній час від часу давав гроші, це була тисяча, інколи дві тисячі гривень, і казав віднести на Майдан. А біля будинку профспілок стояла велика прозора урна, і там люди жертвували на потреби Майдану. Тобто сам ректор давав гроші, щоб я носив та кидав. Не хочу звісно ідеалізувати, що ми такі хороші, але ми повинні були допомогти людям, а що потім буде те й буде, на все воля Господня. В перші дні було страшно. Але минув час, ми звикли до Майдану і так співіснували. Цікавий факт: за весь період Майдану на території монастиря не було жодного працівника міліції чи "Беркуту".
- Зараз ситуація змінилась докорінно: офіційна влада на стороні єдиної церкви, підтримує її, допомогла з томосом. А що буде, коли в майбутньому чинна влада робитиме відверто неправильні речі, як свого часу робила влада Януковича? Чи зможе церква знову піти проти можновладців, якщо побачить несправедливість?
- Церква отримала томос, і будемо відверті, в цьому нам допомогла держава. Було б неправильно сказати, що ми би досягли цього без держави. Коли ти отримав автокефалію, тут дійсно тонка крига, тонка межа, щоб не стати державним проектом, державною церквою, щоб церква не була політизованою. Зараз ПЦУ якраз на такому крихкому льоді, коли вона має пройти спокійно цей період. Він закінчиться. Основний критерій, за яким повинна жити церква, це її устав, канони та заповіді Христа. В принципі, як вона жила й до цього. Якщо влада знову зробить якісь насильницькі дії і скаже не втручатись, то церква знову буде на стороні народу, бо саме слово "церква" навіть, в перекладі з грецької мови – зібрання вірних. Тобто це народ, який єднається у дусі любові до ближнього й до Бога. Це і є критерії.
- Від колишніх правоохоронців, які втекли до Росії після розстрілів людей на Майдані, можна почути своєрідні виправдання, мовляв, вони тільки виконували накази командирів і ні в чому не винні. Як ми знаємо, в Біблії сказано: "Усяка душа нехай пiдкоряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом". Чи виправдовує це колишніх правоохоронців, чи вони не мають морального права на такі виправдання?
- Цікаве питання, адже кожен військовослужбовець, перед тим як піти служити, складає присягу, тому, з одного боку, він повинен слухатись своїх командирів. Проте, коли мова йде про вбивства власних громадян, які не загрожували нічим… Ви ж самі пам’ятаєте з чим були хлопці на Майдані: дерев’яними щитами, палками. Інша справа, коли нападає інше військо, інша держава. Люди тоді захищають свою Батьківщину від нападу, що й зараз відбувається, тобто щоб жила моя мама, жив мій брат – я іду воювати. Людина захищає ближнього і можна сказати, що в цьому випадку вона є виправданою. А на Майдані українці вбивали українців, а це вже є зло. Навіть якщо тобі дають команду вбивати, то як можна стріляти в свого брата? Ти ж не захищаєш від нього своїх батьків. Тому в цьому випадку можна було і не послухатись командування. Погана вказівка не завжди має бути виконана. Єва в раю також послухалась змія і скуштувала плід. Так само і командири віддають наказ солдатам стріляти, але цей наказ ніс у собі не захист Батьківщини, а злочин.
Був підписаний наказ про видачу міліції вогнепальної зброї. На вулиці Інститутській силовики розстрілювали протестувальників, 20 лютого 2014 року
- Як вважаєте, за що українців ненавидять прості росіяни? З російською владою все зрозуміло, в них є свої мотиви, інтереси, а якщо брати саме простих росіян. Чому їм хочеться їхати "убивать хохлов" та ще й як вони кажуть "по зову сердца". Звідки в простих росіян ненависть до нас?
- По-перше, це відбувається через ту інформацію, якою годують росіян всередині їхньої держави. Якщо увімкнути їхні новини та подивитися хвилин 20, то складається враження, що власних проблем у них немає. Кожен блок новин складається з частини про Україну, і все подається в негативному світлі. Новини складаються з обману. Народ травлять, отруюють свідомість, сіється думка, що українець не має права на існування. Коли дивишся українське телебачення, то попробуй сказати неправду, прийдуть інші телеканали і будуть викривати той телеканал, що обманює. Тобто у нас правда є. А там створюється ілюзія.
По-друге, причини потрібно шукати в історичному контексті. Якщо подивитись всю історію воєн українців та росіян, то стає зрозуміло, що українці, як правило, тільки захищались від нападів яничар, монголо-татар, поляків, імперій. Ми весь час воювали за незалежну державу. А якщо подивитись історію конфліктів Росії, то можна нарахувати понад 100 воєн, які вела саме Російська імперія. Цей народ не може жити мирно. Їм треба воювати, щось захоплювати.
- Але ж виходить, що такі настрої в Росії чомусь підтримуються РПЦ. Наприклад, освячення зброї, ракет. Для чого це робиться?
- Це робиться на догоду державі. В Росії ми якраз і бачимо ту модель існування церкви, коли вона є повністю державницьким інститутом, хоча й має патріарха. Там церква не може сказати державі "ні". Все, що держава скаже, церква все зробить. Крім того, є величезна різниця між українським і російським православ’ям. Наприклад, український священик ніколи не буде освячувати зброю. Нехай це буде навіть просто ніж. Це знаряддя вбивства. Ми не можемо освячувати засоби вбивства. Тому українські священики чи капелани завжди освячували бронежилети, тепловізори, взуття, одяг, камуфляж, тобто все, що може зберегти життя людині.
