Убивство матерями власних дітей: психолог пояснила, чому жінки стають монстрами

У Рівному 17 березня сталася трагедія: матір вбила власне немовля. А 21 березня труп немовляти знайшли на кладовищі в Харкові. Правоохоронці б’ють на спалах, адже таких випадків стає усе більше в усіх регіонах України. Часто жінки не можуть пояснити свої дії або навіть пригадати їх. Про те, чи можна помітити якісь ознаками у матерів та попередити вбивство немовляти та про можливі причини таких психічних порушень "Апострофу" розповіла психіатр ЯНІНА ОМЕЛЬЧЕНКО.

- Наразі почастішали випадки, коли непутящі матері залишають своїх дітей у небезпечних місцях та навіть навмисне завдають їм шкоди. Як це можна пояснити з точки зору психіатрії?

- Як правило, такі явища пов’язані із межовими станами людини, які можуть загострюватись від певних зовнішніх або внутрішніх чинників, які дали про себе знати у стресових обставинах, де людина почала проявляти патологічні риси. Наприклад, у таких жінок були порушення стосунків із власною матір’ю. Чинники можуть бути різні, один із них - соціально-економічна нестабільність в країні. Ті люди, які мають межові позиції між нормою та патологією, більше піддаються цим впливам. Крім того, впливають природні цикли, зміна погодних умов, сезонів. Це додатковий чинник, який провокує негаразди, які вже були.

- За Кримінальним кодексом матерям новонароджених, які завдали шкоду власній дитині, можуть пом’якшити вирок через такий фактор, як післяродова депресія… Як це в’яжеться з основним біологічним інстинктом - дбати про своє немовля?

- У нормі материнський інстинкт спрацьовує таким чином, що мати відчуває прив’язаність до дитини і бажання опікуватись нею, годувати грудьми тощо. Те, що називають "післяродова депресія" - вже порушення, що має відбиток у гормональній або психоемоційній сфері. Тут найважливіше, яким був психофізичний стан жінки: як вона народжує, в яких умовах, які в неї стосунки з близькими, чи ця дитина бажана.

фото: Євген Котенко

- Кажуть, є інший інстинкт "інфантицид" - бажання врятувати дитину від ще більшої небезпеки, позбавивши її життя. Чи можемо говорити, що цей фактор пересилює біологічний інстинкт у соціально незабезпечених жінок?

- Але у нашому середовищі немає таких небезпечних явищ, як у давні часи. Це архаїчний стан, який не можна прив’язати до норми життя. Усі складнощі, які бувають у житті кожної людини, можуть долатися по-різному. Порушення стосунків важко переживаються будь-якою жінкою, але одна - все одно збереже свою внутрішню цілісність і буде виховувати дитину у любові та ніжності, а в іншої - це стане поштовхом, щоб її внутрішні негаразди почали розгортатися.

Якщо людина здатна на вбивство, вона повинна відокремитись від власних почуттів. Цей акт дисоціації свідчить про патології.

- Чи можуть сусіди чи знайомі за якимись ознаками жінки помітити можливість такої ситуації та запобігти їй?

- Це практично неможливо. Це може ніяк не проявлятись, тільки у стресових чинниках дисбаланс проявиться повною мірою. Часто люди, які жили з вбивцями не знали, чим ті займаються. Є психоемоційні негаразди, які варто вивчити, вони можуть стосуватись як актуальної ситуації, так і її минулого. Злиття дитини і жінки в перші три місяці її народження - це нормативний стан, в цей час дитина і матір стають продовженням одне одного, так матір розуміє сигнали дитини - чи та голодна, чи їй холодно. Не нормативно, коли така прив’язаність не виникає або якщо в жінки є фантазії, як ви наводили приклад, що здається, ніби вона рятує власну дитину від чогось.

фото: Євген Котенко

- Якщо дитині вдалось вижити, чи запам’ятає вона це, чи лишиться така психоемоційна травма на рівні підсвідомості?

- Це окрема непроста тема, адже за теорією Зігмунда Фрейда та його послідовників, несвідоме не має часу, усе, що відбувається з людиною, протягом її життя, незалежно від того, усвідомлює вона чи ні, відбивається на її внутрішньому світі. Навіть коли людина доросла, досвід її дитинства актуалізується у взаєминах з людьми. Навіть ті діти, які не знають, що їхні батьки прийомні, мають підозри на несвідомому рівні. Якщо проводити діагностику з такими дітьми, то часто на малюнку сім’ї, крім власне родини, вони зображують іще якусь додаткову фігуру, тінь. Навіть якщо дитина не знає, що її покинули, все рівно буде відчувати у своєму внутрішньому світі цю складову.

Тому важливо, щоб дитина знала свою правдиву історію. Якщо є така травматична внутрішня історія, особливо в ранньому дитинстві, вона матиме якесь продовження у дорослому житті, у дитини з’являється дуже великий простір для фантазії, вона не зможе пояснити свої страхи. Ці фантазії можуть мати різні варіації: погана соціалізація, через стан бути покинутим; погана поведінка в школі, щоб страх ніби справдився через відторгнення вчителів, незадоволення батьків. Так дитина отримує баланс, але він отриманий неприродним чином.

- Чи свідчать ці непоодинокі випадки про загальний злам цінностей у країні, коли традиційна родина вже немає такого значення, як колись?

- На жаль, таке спостерігається. Наша традиційна українська культура трималась на гуртуванні, на родини. Це була основа для існування нації, народу, держави. Популяризація інтернету зменшує потребу в такому гуртуванні, але внутрішньо така потреба залишається. Люди стають більш тривожними і втрачаються навички збереження спільноти. Інтернет дає ілюзію спілкування, але глибинно - воно штучне. Подивитись на булочку - не означає її з’їсти. Є матері, які можуть, з одного боку, вести соціальний блог і розповідати про те, як треба виховувати дітей, а з іншого, можуть побити своїх дітей у супермаркеті ногами. Це факт розщеплення, дисоціації, що свідчить про серйозніші негаразди. За рахунок втрати напрацювання людських якостей, певної роботи душі розвалюються родини, спільноти, батьки і діти не можуть бути одні з одним. Навички комунікації напрацьовуються за рахунок зусиль душі.

- Які соціальні проекти можуть запобігти цим явищам?

- Потрібно створювати соціальні хвилі і звертати увагу на ці проблеми, щоб люди могли відчути згуртованість: це звернення до традиційної української культури, є цикл свят, коли люди можуть побути разом, є народні ігри, танці, пісні. Це те, що гуртує. Також люди мають бути інформовані про те, як їм долати свій стрес, які його ознаки і як допомогти іншій людині у такому стані. Також варто піклуватись про жінок, наші жінки прекрасні, і потрібно створити їм умови, щоб вони берегли свої якості, напрацьовані тисячоліттями. Якщо дівчинка буде чути колискову від матері, це стане щепленням від того, що, коли вона сама народить, зможе покинути свою дитину.