RU  UA  EN

Субота, 21 вересня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.30
Суспільство

Ліга чемпіонов 2019/20: новини, результати, відео

У полоні мені винесли сім смертних вироків - учасник війни на Донбасі

Український військовослужбовець Іван Журавльов місяць провів в полоні у бойовиків

Український військовослужбовець Іван Журавльов місяць провів в полоні у бойовиків Фото: Апостроф / Євген Котенко

У другій частині свого інтерв'ю "Апострофу", український військовослужбовець, учасник кровопролитних боїв на Саур-Могилі ІВАН ЖУРАВЛЬОВ, розповів, про те, як він вирвався з оточення, потрапив в полон та що йому довелося витерпіти перед тим, як опинитися на волі.

Читайте першу частину інтерв'ю: Ми довели, що росіяни своїх кидають - визволитель Слов'янська про бої на Донбасі.

- Яким чином вдалось вам вирватись з оточення на Саур-Могилі?

- 24 серпня до нас пробились хлопці зі спецназу на віджатій у сепаратистів машині. Безперечно, ці хлопчики - герої! Проскочити таку кількість перешкод. Але я так розумію, що ворог їх сприйняв за своїх. На розфарбованому Mitsubishi L200 вони заскочили на висоту. Гордійчук сказав - забирайте поранених. Коли ми почали рухатись від Саур-Могили, то побачили підрозділ бородатих чеченців. Вони йшли колоною та дивились на нас. Хлопці запитали мене, що робимо? Кажу: вони нас сприймають за своїх, тому їдемо далі. Так ми роз’їхались. Було ще дві засади через які ми з боєм пробивались.

- Чому у вас виникли бої, якщо вони сприймали вас за своїх? Що вас видало?

- Хлопці зі спецназу проривались на швидкості, їх спробували спинити, але вони не зупинились. А коли ми поїхали назад – нас вже були готові зустріти. Біля села Петрівське нам не вистачило буквально метрів сто п’ятдесят, щоб вискочити в поле. Там такий вузький прохід був: з лівого боку високий обрив, а з правого – річечка текла. І нам прямо в лоб виїхала БМП та почала наводити на нас гармату….

Водій почав гальмувати, але машина перекинулась. Я тільки побачив, як швидко до мене наближається земля... Потім хтось мене піднімав. З мене стягли бронежилет та каску, хтось ударив мене знову, хтось зірвав з мене хрестик і каже: ви не маєте права вважати себе православними, ви – фашисти.

- Ви потрапили в полон?

- Так. Я чув, як дострілювали моїх товаришів. Мене порятувало те, що у мене знайшли посвідчення снайпера. Вони витягли мої документи і хтось кричав: не стріляйте, це снайпер, не стріляйте, це снайпер! Тоді мене підняли, поставили на ноги. Бачити я не міг, бо у мене лице було все розбите, але пам’ятаю, що їхній командир – це був колишній беркутівець.

- Тобто ви потрапили в полон не до росіян, ви потрапили до бойовиків?

- До бойовиків. Мене відвезли в наступне село. Там в приміщенні магазину перебував російський офіцер. Мене завели до нього і він каже: я б тебе тут за магазином і шльопнув би, але цей ротний хоче заробити хрестик перед Донецьком. Я так зрозумів, що цей беркутівець віз мене для того, щоб здати в полон в приміщення СБУ в Донецьку. Він відвіз мене туди, а там подивились на мене і сказали, що у мене не товарний вигляд. Мовляв, його потрібно в лікарню, бо він тут загнеться.

- А чому посвідчення снайпера вас врятувало?

- Як сказав російський офіцер, той беркутівець хотів "заробити хрестик", за снайпера. Ще у нашого загиблого військового він пістолет Стечкіна взяв. Я почув, як його по телефону просили привезти пістолет Стєчкіна. Беркутівець відповідає: так, везу пістолет і снайпера тобі везу. Він мене віз як трофей. Але коли привіз, то через це посвідчення снайпера, мені нарахували сім смертних вироків.

Іван Журавльов: "Через посвідчення снайпера, мені нарахували сім смертних вироків" Фото: Апостроф / Євген Котенко

- Що відбувалося в Донецьку, коли ви туди потрапили?

- Мене відвезли саме 24 серпня, коли в Донецьку був так званий "парад" наших полонених. З приміщення СБУ мене повезли у лікарню, де мене хірург цілу ніч зашивав. При цьому він розповідав, як люто нас ненавидить.

- Зашивав та розповідав?

- Так. Він сам був з Донецька. Зашиває й розповідає мені, як він нас ненавидить. Знає українську мову, але ніколи цією мовою більше розмовляти не буде. У мене була надзвичайно велика втрата крові, але прийшов якийсь лікар, та ще націдив пляшку моєї крові для своїх переливань…

На другий день коли мене відправляли в підвал у лікарні, підійшов до мене російський солдат і каже: от поясни мені, я хочу зрозуміти, чому ви убиваєте свій власний народ, чому я маю з Росії їхати, до вас, аби боронити ваше ж населення від вас?

- Цікаве питання.

- Так. Він чітко вірив в те, що ми начебто воюємо зі своїм народом, а він їде захищати його від нас.

- Він просто прийшов поцікавитись, поспілкуватись?

- Так, поспілкуватись зі мною. Я побачив, що він надзвичайно вірив у те, що він прийшов боронити наше населення від фашистів. Я його спитав, скажи мені, а з чого ти взяв, що ми воюємо зі своїм народом? А він: я тебе зараз виведу на подвір`я цієї лікарні та покажу як снаряд, убив чоловіка, жінку й маленьку дитинку. Я кажу: ти мені покажи те місце, куди той снаряд прилетів. Він каже: навіщо? Я тебе в морг поведу, вони ще в морзі лежать. Я відповідаю: мені не їх покажи, мені покажи те місце, куди той снаряд потрапив. Він ще якоїсь гидоти мені набалакав та пішов.

На другий день, коли мене повели, щоб зробити рентген голови, то він відвів мене в сторону і каже: ось бачиш, розірвалась міна? А тут лежав чоловік, а тут жінка з дитиною. Я коли подивився, то зрозумів, що ця міна не могла прилетіти з наших позицій. Я його питаю: ти професійний військовий? За формою еліпсу цього розриву ти можеш зрозуміти, з якого боку прилетіло? Він: так, можу. Веду розмову далі: а тепер дивись, якщо снаряд прилітає здалеку, то яка форма воронки? Він каже: великий овал. А тут, кажу, є великий овал? Каже: ні. А з якої відстані плюс-мінус сюди може вилетіти снаряд? Він відповідає: за два-три кілометри звідси. Кажу: а тепер подумай, є за два-три кілометри звідси наша артилерія чи немає? Він: немає. А чия артилерія знаходиться за два-три кілометри звідси? Він стояв-стояв, повернувся та й пішов мовчки. Мені зробили рентген, а коли вели назад, то він мені приніс тапці та й каже - взуйся. І також мовчки розвернувся і пішов. Я думаю, що йому щось дійшло.

Іван Журавльов: "Кажу: А тепер подумай, чи є за два-три кілометри звідси наша артилерія чи ні" Фото: Апостроф / Євген Котенко

- Щось він зрозумів?

- Щось зрозумів, але переконати українців в тому, що там відбувається зовсім не те, що їм розповідають, неможливо.

- Що з вами далі було?

- Привезли назад у приміщення СБУ. Коли на мені ще були нитки, мене на допити не викликали. До реч,і шви мені знімав наш лікар, який їхав до Саур-Могили нас витягувати, але потрапив у полон. Але коли мені зняли ті шви, то вже почали викликати на допити. Звісно, били, катували та знущались.

- Можливо, це не дуже приємно згадувати, але що від вас хотіли дізнатись під час допитів?

- На кожному допиті, коли били, питали: навіщо ти це все терпиш? Розповів би все, що знаєш і на цьому б все закінчилось, на що я відповідав: краще я ще помучусь. Їм не важливо було, що я б тїм відповідав. Але я думаю, що як тільки я би почав про щось розповідати, то автоматично припинив бути їм цікавим.

- Раніше ви згадали про сім смертних вироків. Про що йде мова?

- Вони рахували: служив в Нацгвардії – смертний вирок, зняв наші прапори (Іван Журавльов був одним з трьох військовослужбовців, хто поставив український прапор над звільненим Слов'янському, - Авт.) – смертний вирок, підняв українські прапори – теж смертний вирок, снайпер – смертний вирок… Він загнув сім пальців, каже: хочеш, я ще більше загну? Кажу: не старайся, мені і одного досить. У мене ще в телефоні були фото підняття прапора над Слов’янском, але в них, здається, був повний бардак - так це спрацювало на мою користь. Телефон мій був досить непоганий і його хтось поцупив. Але я так зрозумів, що мене все одно не випустять, бо мені не давали телефонувати. Тому що іншим давали телефон і казали – на, телефонуй в свою частину, додому, нехай твої рідні вмовляють твоє командування, щоб поміняли наших людей на тебе.

- Але оскільки ми зараз з Вами розмовляємо, ситуація якось змінилася?

- Змінилася охорона, яка не знала мене. Я сказав, що нікому ще не телефонував та попросив у них телефон. Я повідомив, що я знаходжусь в приміщенні СБУ, в Донецьку. Коли хлопці з Національної гвардії про це дізнались, то навіть тестя Безлера (ватажка терористів Горлівки Ігоря Безлера, - Авт.) захопили, щоб мене обміняти. Але тоді працівники СБУ забрали його. Пізніше я дізнався, що мої товариші, які займались цим питанням, зробили безліч запитів у те приміщення СБУ саме на мене. Але їм відповідали: такого немає. Можливо, десь є, але тут, в СБУ, його немає.

Іван Журавльов: "Коли хлопці з Національної гвардії про це дізналися, то навіть тестя Безлер захопили, щоб мене обміняти" Фото: Апостроф / Євген Котенко

- Тобто вони не збирались вас обмінювати?

- Не збирались. Тому я не знаю, за якими критеріями я потрапив до списку тих 28, які підлягали обміну. Але саме в останній день, коли нас обмінювали, мені сказали, що ведуть на розстріл. Тоді я подумав, ну що ж: розстріл – це логічно. А тому пильнував, щоб наостанок ще комусь вчепитись в горлянку, щоб не просто так загинути. Зараз я вже розумію, що історія з розстрілом була необхідна для того, щоб мене остаточно зламати. Їм було нецікаво, яку інформацію я б їм надав. Для них було принципово мене зламати. Розколоти.

- Що відбулося далі?

- Мені кажуть - пішли до керівника, він підпише ордер на твій розстріл. Пішли, а я все пильную, кому в горлянку вчепитись. Кажуть: останнє побажання є якесь? Кажу: ви будете усі мої побажання виконувати? Ні, не всі. Але, наприклад, може ти хочеш води попити чи в туалет? Ну, в туалет наче немає чим, а от хіба що води попити... Ну, йди попий. Я з крану попив води, мені щось підписали, якісь папери, ну, тепер йди на вулицю. Вивели нас, а там ще було сім молодих хлопців. Думаю: мене-то є за що розстрілювати, а їх-то за що? Вони ж зовсім молоді. Вистроїли нас, ми стоїмо, а я вже до одного охоронця все ближче та ближче підхожу…

- Щоб…

- Вчепитись у нього, так. Але він прихилився, каже: не бійтесь, хлопці, вас на обмін. Мене це зупинило, але я не вірив, що передбачається обмін, думаю, можливо, таким чином нас заспокоюють, щоб ми дурниць не наробили. Нас тоді посадили у легкові автомобілі, відправили на якусь стоянку, де стояв автобус, а в цьому автобусі вже сиділи інші наші полонені. Поспілкувавшись з ними, я зрозумів, що їх привезли із Сніжного. Із приміщення СБУ я був в списках останній. Вони нас по списках прочитали, я дивлюсь - останній. Мені ще довго не вірилось, що це обмін якийсь відбувається. Думав, що це нас масово розстрілювати будуть.

- Нічого хорошого в голову не йде.

- Так, хорошого в той час не було нічого. Але коли вже почав цей автобус рухатись, за нами пристроїлась колона із журналістів, дивлюсь - телебачення. Я ще думаю: невже нас будуть розстрілювати перед телебаченням? Так собі думаю. Але тоді дивлюсь, і машини ОБСЄ пристроїлись до цієї колони. То я вже знову задумався: то, може, це справді обмін. А потім думаю, якщо я останній у списках, то зараз почнуть робити обмін, а мене це так вирішили покатати, показати, що могли б тебе обміняти, а зараз привеземо тебе назад - або давай інформацію, або...

Але от називають моє прізвище, я виходжу, йду до своїх і не вірю, що я йду до своїх. Навіть коли ми вже проїжджали повз наші позиції, де стояли наші рідні українські прапори, все одно ще десь там на краю підсвідомості я думав, що це мені сниться. Бо той період, коли я був у підвалі СБУ, сам здавався мені сном. Я тоді думав, ні я не буду прокидатись, я краще спатиму далі. Але все одно просинаєшся і бачиш себе в підвалі. Я ще довго не вірив, що мене обміняли.

- Скільки часу ви пробули у полоні?

- Місяць.

- А потім повернулися до лав Збройних сил?

- Так, полікувався у шпиталі, а потім мій підрозділ був під Маріуполем, в селі Гнутово і там я уже дослужував. У 2015 році я пішов з лав ЗСУ.

- Дякую Вам за відверту розмову...

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Погода у вихідні: синоптики обіцяють потепління

Синоптики розповіли, чи чекати потепління у вихідні і в яких регіонах йтимуть дощі

Ми б взяли вас, але культури немає - Пат Кокс про перспективи вступу України в ЄС

Вступити до Євросоюзу Україні заважає низька культура ведення справ

Пенсійний фонд запустив мобільний додаток: це так погано, що навіть добре

З вересня Пенсійний фонд запустив в тестовому режимі власний додаток для мобільних телефонів: розповідаємо, що вийшло

Новости партнеров

Загрузка...