Карпюк в Росії витримав усі тортури, але не встояв перед погрозами на адресу сина - російський адвокат

У суботу, 7 вересня, відбулася історична подія - масштабний обмін полоненими між Україною та Росією. Серед українських політв'язнів був і Микола Карпюк. Він повернувся на Батьківщину, понад п'ять років пробувши в кремлівських в'язницях, за надуманим звинуваченням, щодо вбивств російських солдатів у Чечні. Про те, що довелося перенести Карпюку в ув'язненні, "Апостроф" розповідає його російський адвокат ОЛЕКСІЙ БАРАНОВСЬКИЙ.

- Давайте спочатку нагадаємо читачам, за яких обставин Микола Карпюк потрапив в полон та як він опинився у Володимирському централі - знаменитій в'язниці, оспіваної в російському шансоні?

- У Володимирському централі він опинився після того, як був засуджений більш ніж на 20 років позбавлення волі. До цього його покатали по різних місцях. Найнеприємніші враження залишилися від ІТУ Владикавказу, де щодо нього застосовувалися тортури, а також фізичний та психологічний вплив.

Якщо ж згадати передісторію, то затримали Миколу в березні 2014 року (під час перетину українсько-російського кордону в Чернігівській області, - Авт.). З представниками "Правого сектора" тоді велися інтенсивні перемовини за участю різних європейських послів. Цілком логічно, що до цими перемовинами зацікавилися в Росії. За словами Карпюка, йому надійшли якісь пропозиції про зустріч на досить високому рівні, навіть з оточення Володимира Путіна, щоб встановити якісь відносини. Микола довіряв цим джерелам та вирішив прийняти пропозицію. Але вийшло те, що вийшло.

- Вийшла пастка...

- Досі незрозуміло, чи було це заздалегідь сплановано або ж його вирішили захопити, тільки коли він потрапив на російську територію. Для цього потрібно знати плани тієї сторони.

- Як з ним поводилися після затримання?

- Найгірше було в перші кілька місяців, коли всі вирішили, що його необхідно звинуватити по цій дивній чеченській справі (разом з іншим українським політв'язнем - Станіславом Клихом, Миколі Карпюку інкримінували участь у першій чеченській війні на боці Ічкерії, організацію загону "Вікінг", замахи та вбивства російських військовослужбовців, - Авт.). Але ж Микола ніколи не був в Чечні. Тобто, це була абсолютно липова справа. Тому він довгий час не визнавав свою провину. Щодо нього застосовували тортури за допомогою електричного струму, не давали спати. Найдовше його тримали без сну протягом п'яти діб. Це насправді дуже важко, коли тобі не дають спати. Але фізичний тиск він виніс. Так зване зізнання його змусили підписати, коли йому дали повну інформацію про його сім'ю. Наприклад, в яку школу та якою дорогою ходить в Києві його син Тарас. В який час це відбувається. Аж до того, коли вони їздять до родичів на Західну Україну. Мовляв, ну от, Микола, ти витримав тортури та п'ять діб без сну. Але що буде, коли ми привеземо сюди твого сина і будемо з ним робити те ж саме на твоїх очах?

І коли він зрозумів, що загроза для його сім'ї справді є реальною, він підписав "зізнання".

- Тобто, тут, в Києві, хтось встановив стеження за його сім'єю та передавав детальну інформацію спецслужбам РФ?

- Так. Саме так воно й виходить.

- А куди дивилися наші правоохоронні органи?

- Риторичне питання. Всі розуміють, що північний сусід, з якого я приїхав, має великі інтереси на території України...

- Але якщо вони знали все про його сім'ю, невже вони не могли зрозуміти, що він не брав участі у чеченській війні? Що ж вони тоді намагалися у нього з'ясувати?

- Так всі вони прекрасно розуміли, що справа сфабрикована! Йому як би навіть між рядків пояснили, що у нас є тут 150 томів незакритих справ, і ми за допомогою тебе, а також Клиха, який випадково підвернувся, закриваємо якийсь масив "висяків". Як то кажуть, нічого особистого. Просто Карпюк виявився тією жертвою, на котру списали всі ці справи. Дехто отримав за це нові звання та зірочки.

- Що було далі?

- Після того, як Микола "зізнався", він втратив для них будь-яку оперативну цінність, його вже не чіпали, винесли вирок та відправили відбувати термін покарання (22,5 років позбавлення волі, - Авт.) У Володимирський централ, де він пробув близько трьох років. Це досить жорстке місце, умови утримання там дуже суворі. Але до нього ставилися в рамках закону без фізичного і психологічного тиску.

До речі, за словами адвокатів Клиха, зі Станіславом було складніше. У Челябінській області більш прохолодно ставляться до правових норм (Станіслав Клих навіть оголошував голодування, протестуючи проти поганих умов утримання, - Авт.), А у Володимирі таких проблем немає. Були хіба що проблеми з пресою та радіомовленням.

- Миколі не забезпечили доступ до ЗМІ?

- Ну, з перебоями. Але це все побутові питання. Вони зазвичай вирішувалися.

- Які у нього були умови утримання?

- Він перебував в одиночній камері. Його це цілком влаштовувало. Він не дуже бажав з кимось спілкуватися, а обходився читанням книг, газет та великим листуванням. Йому надходило дуже багато листів. Більш ніж з 20 країн - з Європи, України та Росії. Він відмовився працювати. Політичні не працюють. Мовляв, мало того, що я ні в чому не винен - так я ще на вас працювати повинен?! Не буде цього! Це він відразу заявив. Наклали на нього штраф та й на цьому все закінчилося.

До речі, крім двозначного терміну покарання, суд постановив, щоб Карпюк виплатив збиток в розмірі в 1 млн рублів за російських солдатів, нібито загиблих від його рук в Чечні. Хоча, як ми вже говорили, в Чечні він ніколи не був. Мільйоном більше, мільйоном менше, все одно цих грошей не було, та й платити їх ніхто не збирався. Але за законом РФ, ув'язнені мають особовий рахунок, з якого вони можуть, наприклад, передплачувати собі пресу. І цей мільйон почали стягувати з його рахунку, через що він не міг витратити ніяких грошей для себе. Я думаю, у нас виникли б проблеми з передплатою в наступному році. Дуже добре, що його обміняли і ця проблема вирішилася сама собою...

- Дійсно дуже велика проблема...

- Так, серед інших. Це виглядає, звичайно, смішно. Але крім Карпюка я представляю інтереси, ще одного українського політв'язня - Олександра Шумкова, який разом із Володимиром Балухом знаходився в одній установі в Торжку. Балуха обміняли, а Шумков не потрапив під обмін. У нього ті ж проблеми з пресою і взагалі його зараз, висловлюючись на жаргоні, "кріплять". Тобто, проводять різні обшуки, здійснюють психологічний тиск. Особливо, це загострилося після того, як Балух вибув. Так що проблема є системною. І можна уявити, як вони ставляться до власних громадян.

- А над чим його змушували працювати, на які роботи хотіли направити?

- Є там у них виробництво. Пропонували робити якісь деталі з пластику. Він відразу ж сказав - позбавте мене від цих дурниць.

- І він просто так відмовився? І отримав лише штраф без жодних наслідків?

- Він міг це собі дозволити. Можливо, тому, що він був політичним в'язнем. До нього їздив український консул. До речі, консульська служба України в Росії дуже добре працює. Це відзначають і Карпюк, і Шумков. З огляду на те, що він був наглядом консула та і я до нього регулярно їздив, його намагалися не чіпати.

- А як до Миколи ставилися інші в'язні?

- Епізодично він з кимось, звичайно, спілкувався. У місцях позбавлення волі немає поділу на те, хто ти та звідки. Ув'язнені поділяються на дві частини - хто співпрацює, а хто не співпрацює з адміністрацією. Вони не співпрацювали. А тому до тих, хто тримає свою честь, не сидить за розтління неповнолітніх - до тих нормально ставляться. Так що ані в Карпюка, ані у Шумкова проблем не виникало.

- Як виглядав його звичайний день у Володимирському централі?

- Фактично він весь час перебував у своїй камері та майже не виходив звідти. Він, до речі, дуже скаржився на радіомовлення. Він людина старшого покоління (55 років, - Авт.), А там весь час по радіо крутили якісь молодіжні ремікси. Йому це не дуже заходило. Він скаржився, що електронна музика, всі ці ритми, що повторюються, налаштовують його на суїцидальні думки. Радіомовлення нам вдалося змінити і в корпусі почали включати щось більш нейтральне.

- Суїцидальні думки?

- Найбільше він переживав, що син без нього росте. Адже з 9 до 14 років дитина перетворюється в підлітка, а він цей період пропустив. В одному зі своїх інтерв'ю він взагалі говорив, що не добуде до кінця терміну - або мене обміняють, або мене забере Всевишній. Він дійсно збирався померти у в'язниці. Останнім часом він відмовився від прогулянок, став менше їсти та взагалі втратив інтерес до життя. Я відправляв йому фотографії його сина та переконував не припиняти боротьбу. Я говорив йому - якщо ти помреш, то син тебе точно не дочекається. Борись! Не заради себе, але заради своєї сім'ї. Сподіваюся, йому це допомогло.

Адвокат не тільки юридичний радник - крім того, він ще психотерапевт. Багато в чому моє завдання полягало в тому, щоб підтримувати його психологічно. Особисто я був упевнений, що рано чи пізно цей обмін відбудеться і цю надію мені треба було в ньому підтримувати, постійно інформуючи про те, що відбувається навколо нього. Політв'язні взагалі повинні бути на слуху. Їхні проблеми не повинні відходити на другий план, вони мусять постійно залишатися в топі. Це теж обов'язок адвокатів.

- Можливо, він вирішив, що про нього забувають?

- Такого не було. Потік листів був досить щільним. У нього було кілька десятків людей, з якими він постійно листувався. Хоча чим більше затягувалося його перебування у в'язниці, тим сильніше у нього притуплялася віра в те, що він колись вийде на свободу.

Взагалі, Карпюк, це "політичний солдат". Тому в'язниця, як інститут, його абсолютно не здивувала. Він розумів ризики, які пов'язані з політичною діяльністю. Його приємно здивувала підтримка з боку російського суспільства. Це і листи, і пікети на знак солідарності. Це його дуже надихало, бо якщо в Україні громадянська активність є досить розвиненою, то в Росії існують куди більш жорсткі умови для ведення політичної діяльності, яка не відповідає вектору влади.

- Що довелося зробити для того, щоб Микола Карпюк потрапив в списки для обміну? Ви в курсі деталей переговорів?

- Деталі політичних переговорів мені невідомі. Можливо, про це хтось розповість у своїх мемуарах. Карпюка одного з перших забрали з Володимирського централу та повезли в московське СІЗО в Лефортово. Це сталося 16 серпня, я дізнався про це одним з перших, тому що саме тоді моя багатостраждальна посилка з кавою та цигарками, нарешті, потрапила до Карпюка. Однак мені прийшло повідомлення, що адресат вибув. В цей день я був у Торжку у Шумкова та дізнався від нього, що Балуха з речами теж тільки що відвезли. Побачивши такий збіг, я зрозумів - щось почалося.

Читайте: Я що, приїхав до ворогів? Про що Сенцов і Кольченко говорили з журналістами у Києві

У Лефортово адвокатів не пускали. Це дуже специфічний ізолятор. У всіх місцях позбавлення волі є електронний запис. Можна вибрати вільний день і піти до свого підзахисного. Але в Лефортово ніякого запису немає. У минулому це ФСБшний ізолятор, тому там є відповідний бекграунд. Адвокати стають в живу чергу, мало не на три тижні вперед і буквально кидають жереб, хто потрапить до свого клієнта.

Ніхто з нас в Лефортово так і не потрапив.

Миколу привезли туди першим - він спочатку думав, що його просто переводять в іншу в'язницю. Але йому сказали, що так, починається обмін і ти перший. Спочатку він мусив передати клопотання про помилування. Юридично це оформлялося в такий спосіб - ті, хто отримав вирок, повинні були подати клопотання про помилування і президент РФ їх помилував. Карпюк подав це клопотання, але це звичайно ж не означає, що він визнав цю провину. Остаточно він зрозумів, що це обмін, а не обман, тільки в автобусі, де він опинився з іншими політв'язнями, а також моряками.

- Чим зараз займається Карпюк? Поступово звикає до життя на волі?

- З ранку він був у Феофанії (розмова відбувалася в понеділок, 9 вересня, - Авт.). Зараз проходить медобстеження, здає аналізи. Кілька днів лікарі діагностуватимуть його здоров'я, можливо, призначать лікування. Він дуже швидко адаптувався до нормального життя. До нього підходять незнайомі люди, жінки плачуть, чоловіки тиснуть руку, телефонують журналісти, запитують, чи не збирається він повертатися в політику. Але Микола - політичний солдат і він з політики, власне кажучи, нікуди не йшов.