У суботу, 15 лютого виповнилося рівно п'ять років з моменту набуття чинності других Мінських угод. Цей документ був підписаний 12 лютого 2015 року під час кровопролитних боїв за Дебальцевський плацдарм. Дотепер Мінськ-2 вважають головною "дорожньою картою" врегулювання конфлікту на Донбасі, хоча жоден пункт цих угод так і не був виконаний. Про те, як підписувався цей документ та що відбувалося в цей момент на фронті, розповідає військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ в новому матеріалі, присвяченому боям за Дебальцеве.
Читайте попередній матеріал: Дебальцевська "кишеня" закривається: як українські танкісти зустрілися з бурятськими "трактористами"
Російські козирі
Увечері 11 лютого 2015 року в Мінську зібралася чергова зустріч у так званому "нормандському форматі". Російська сторона, яка була представлена, крім Володимира Путіна, значною кількістю офіційних осіб, наприклад, міністром закордонних справ Сергієм Лавровим та начальником Головного оперативного управління Генштабу РФ генералом Андрієм Картаполовим, прибула в доволі піднесеному настрої. Судячи з подальших подій, російське військово-політичне керівництво було переконане, що у них "в кишені" є2 серйозний "козир" - оточення Дебальцевського угруповання ЗСУ.
Учасники Мінської зустрічі
Основною вимогою Путіна було відведення військ на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей та внесення в українське правове поле закону про місцеві референдуми з подальшим їх проведенням в південно-східних областях. Фактично це був план створення "Новоросії", який чомусь не був реалізований в рамках перших Мінських угод, підписаних у вересні 2014 року.
До цього часу російська преса раділа, розповідаючи, як "горді донбасівці" в черговий раз "закотлували" українські війська. Тему "котла" підхопили й українські ЗМІ.
На цьому тлі, враховуючи інформацію про перекриття траси Артемівськ (Бахмут) - Дебальцеве, яке "підвішувало" забезпечення українського угруповання, основним завданням для бойовиків, "приватних контрактників" типу "групи Вагнера", а також кадрових частин ЗС РФ стало взяття безпосередньо Дебальцева.
Фотографія 9х12
Перший раунд переговорів розпочався 11 лютого близько 19.00 за місцевим часом (фактично київським) та тривав цілих 16 годин з перервами. Практично відразу Путін виклав свій головний козир, заявивши, що угруповання в Дебальцеве оточено, а тому кращим рішенням для українського президента буде наказ про капітуляцію. Петро Порошенко попросив перерву та терміново зв'язався з начальником Генерального Штабу Віктором Муженком. Нікого з військових в українській делегації не було - Петро Порошенко планував взяти на переговори того ж Муженка, але той категорично відмовився, заявивши, що залишається в Києві для координації зусиль на фронті.
На початку переговорів Путін відчував себе переможцем
Варто сказати, що на той момент з керованістю угрупованням АТО були великі проблеми. 10-го числа росіяни завдали удару з РСЗВ "Смерч" по розташуванню штабу АТО в Краматорську. І хоча повністю паралізувати його роботу не вдалося, на психологічному стані високих штабних офіцерів цей обстріл позначився вкрай негативно. Тому більшість з них намагалися перекласти відповідальність безпосередньо на Муженка або хоча б на першого заступника командувача силами АТО Віктора Назарова (вважалося, що йому нема чого втрачати - він і так на той момент перебував під слідством у справі про збитий бойовиками 14 червня 2014 року Іл-76 над Луганськом).
Потрібні було отримати докази того, що ЗСУ ще здатні дістатися до Дебальцева. Причому докази матеріальні. Тому з Артемівська був направлений прес-офіцер з фотоапаратом (ясна річ у супроводі спецназу). Він отримав завдання сфотографувати як доказ дорожній покажчик "Дебальцеве" із зазначенням часу. Що і було зроблено - фотографії терміново були відправлені до Мінська.
Біля вказівника "Дебальцеве"
Це вже потім з подачі Муженка з'явилася схожа на легенду історія про його розмову з Картаполовим з начебто пропозицією попити чаю під гарантії Муженка в придорожньому кафе на в'їзді до Дебальцева. Чи була ця розмова насправді чи ні - достеменно невідомо, але історія яскрава.
Дебальцеве ще бореться
Варто сказати, що на той час загальна ситуація на всьому Дебальцевському плацдармі була вельми не райдужною. Насамперед це стосувалося деморалізації особового складу. Уже всі знали про втрату Логвиново, стало відомо з якими проблемами прориваються колони по новому маршруту через Нижнє Лозове. І це все давило на психіку.
Взятий противником ВОП "Балу"
До того ж противник значно посилив обстріл по всьому фронту - насамперед за рахунок підтягнутих кількох батарей САУ 2С19 "Мста-С" російської армії та передачі бойовикам величезної кількості реактивних снарядів для "Градів". Крім того, в районі селища "8 Березня", поблизу залізничної станції, російський спецназ зміг пробити стежку, по якій в місто проникали диверсійні групи. Фактично на східній околиці Дебальцева 11-12 лютого йшли повноцінні бої.
Постійні бої точилися також в районі Чорнухиного, противник робив спроби взяти під контроль Новогригор`ївку, аби перерізати українським підрозділам останню можливість комунікації з "великою землею". До того ж значно знизилася ефективність підтримки з боку нашої артилерії, яка, по-перше, могла тепер "працювати" тільки від Світлодарська, а по-друге, відчувала нестачу справних гармат. Наприклад, через повну відмову всіх систем, з району боїв була виведена єдина (!) САУ 2С19 "Мста-С" 26-й артбригади.
Російські танки в Новогригор`ївці
Тим часом в Мінську, Порошенко отримавши реальні докази того, що гарнізон Дебальцева все ще бореться і що до нього можна дістатися, о 21:00 продовжив зустріч.
Західні лідери, які до цього часу займали вкрай обережну позицію, побачивши фотографії, зрозуміли, що Путін блефує та почали поводитись більш агресивно по відношенню до кремлівського лідера. Та він і сам дещо "зменшив оберти".
Мінськ-2
В результаті до обіду 12 лютого було підписано другу рамкову Мінську угоду, яка отримала неофіційну назву "Мінськ-2". Згідно досягнутих домовленостей, 15 лютого оголошувалось перемир'я, після чого мало початися відведення важких озброєнь на 50-140 кілометрів. Причому Путін зміг виторгувати собі фактичну зміну лінії зіткнення. Тобто, якщо для ЗСУ відведення мало здійснюватися від фактичної лінії зіткнення, то для окупаційних корпусів - від лінії, проведеної відповідно до першого Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року.
Залізнична станція в Дебальцеве після боїв
Далі передбачалося виведення російських формувань, а також передача Україні кордону в обмін на особливий статус "окремих районів Донецької та Луганської областей".
Важливо зауважити, що цю угоду, як і вересневу 2014 року ніхто з перших осіб не підписав. Від України підпис поставив Леонід Кучма (другий президент України на пенсії), від Росії - Михайло Зурабов (як посол РФ в Україні, в такій якості він пробув до 2016 року), а від європейців - представник ОБСЄ Хайді Тальявіні. Також на документі є підписи якихось громадян - Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького. Ці двоє мали представляти "владу" "ДНР" та "ЛНР", проте Захарченка на сьогоднішній день ліквідовано, а Плотницкий десь переховується.
Фактично документ був меморандум, підписаний людьми без серйозних повноважень. Путін вкрай болісно відреагував на ці домовленості і зажадав, незважаючи на перемир'я, знищити угруповання ЗСУ в районі Дебальцева.
Таким чином, 15 лютого 2015 року означало для наших військових не довгоочікуваний перепочинок, а початок ще більш масованої атаки, яку здійснили бойовики та росіяни. Але на той час вже активно планувалася операція з виведення військ з-під Дебальцева, яка дуже скоро і була реалізована.
Заключний матеріал серії читайте 18 лютого.
