Хорватія нещодавно відсвяткувала 25-ту річницю перемоги у Вітчизняній війні. Коли я як посол спілкувався з хорватськими генералами, які командували військовими операціями зі звільнення тимчасово окупованих територій, вони не раз мене попереджали: "У вас на Донбасі інша ситуація. Там за спиною сепаратистів стоїть не Сербія, а Росія, тому повернення цих територій доцільно проводити виключно мирним способом, власне, як це зробила Хорватія в 1996-98 роках у східній Славонії". Тому цю порада я особисто сприймаю як керівництво до дії, - розповів "Апостроф" посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках Олександр Левченко.
Але я б хотів коротко зупинитися на одному специфічному моменті. У зв'язку з гострою дискусією в українському суспільстві з приводу неофіційних контактів із протиборчої стороною, яку відразу охрестили "зрадою", хочу звернути увагу на один цікавий момент. Під час мого багаторазового спілкування з високопоставленими особами, які особисто відповідали за процес деокупації тимчасово окупованих територій Республіки Хорватія (РХ), вони не раз звертали увагу на необхідність постійного підтримання неафішованих, прихованих контактів із країною-агресором і сепаратистами.
Колишня заступник глави адміністрації президента РХ і міністр юстиції Весна Шкаре-Ожболт згадувала, як у Бєлград періодично таємно відправлялися посланці хорватського глави держави для розмов з президентом Сербії Слободаном Мілошевичем і представниками його найближчого оточення. Президент Хорватії Франьо Туджман вважав за необхідне доносити важливі політичні сигнали сербському керівництву через авторитетних державних діячів країни. Підкреслюю, всі політичні сигнали передавалися особисто, а не через ЗМІ. Навіть у найважчі моменти фронтових боїв діалог підтримувався, і, на думку хорватської сторони, це було важливо і потрібно. З огляду на складні умови воєнного часу, місцеву громадськість про це не інформували. При цьому, як правило, емісари їхали з Хорватії в Сербію, а не навпаки. Для цього були різні пояснення.
Колишній заступник міністра внутрішніх справ Хорватії Йошко Морич, який відповідав за процес мирної реінтеграції території східної Славонії, говорив, що у нього був особистий телефон "міністра внутрішніх справ" сепаратистів, і в разі необхідності він міг завжди з ним переговорити, і навпаки. Він згадав ситуацію, коли глава так званого МВС невизнаної "Республіки Сербська Країна" зателефонував йому з проханням дістати ліки для хворої матері. У той же день всі необхідні препарати по таємному каналу зв'язку були переправлені на непідконтрольну територію. Наступного разу "міністр" сепаратистів попросив допомогти провести його медичне обстеження в Загребі, так як у них не було професійних лікарів. Тоді Морич особисто під'їхав до лінії зіткнення на автомобілі із затемненими стеклами, забрав "міністра" і відвіз до Загребу. Не на допит, звичайно ж, а до надійних медиків. Після цього таким же чином повернув візитера на лінію зіткнення. За це хорватська сторона ніяких зобов'язань не вимагала. Однак саме собою зрозуміле, Йошко Морич від імені хорватської держави міг теж попросити про якусь послугу, як правило, гуманітарного характеру. Адже постійно траплялися різні неординарні життєві ситуації, які доводилося оперативно вирішувати.
Потрібно підкреслити, що всі неофіційні контакти Загреба з сербською стороною проводилися з дозволу глави держави і суто таємно. Часто про них навіть не знали високопоставлені урядовці. І, на думку хорватської сторони, вони себе повністю виправдали. Крім того, Йошко Морич завжди підкреслював, що лінію фронту хорватська сторона ніколи не називала лінією розмежування, а виключно лінією зіткнення - адже за нею теж перебувала хорватська територія. На блокпостах (переходах для населення) стояла виключно поліція. Ніяких прикордонників або митників. Адже блокпости з'єднували дві частини єдиної хорватської території, хоча одна її частина тимчасово контролювалася урядом. При цьому - мінімум державної символіки. Блокпост - не в'їзд до Хорватії, а пункт пропуску всередині країни.
Що стосується відносин між господарськими суб'єктами, то вони завжди, в міру можливості, підтримувалися, хоча періодично переривалися під час великих військових операцій. Існував і "чорний", нелегальний рівень бізнес-контактів, який уряд не міг повністю контролювати. Після закінчення війни виявилося, що деякі особи змогли значно збагатитися на нелегальних операціях. До речі, представники саме цих кіл найбільше упиралися мирному завершенню конфлікту, але президенту Хорватії Туджману вдалося їх перебороти.
Мої співрозмовники також згадували, що багато клопоту хорватській владі після проведення реінтеграції тимчасово окупованих територій, приносили не тільки представники сербської національної меншини, які, до речі, теж воювали в рядах хорватської армії, скільки націоналістичні, радикальні рухи. Як не дивно, іноді простежувалося їхнє фінансування з дуже сумнівних джерел. Нагадаю, що Кремль фінансує практично всі ультраправі і націоналістичні рухи в Європі, і нам всім потрібно бути напоготові, бо Москва може фінансувати не тільки своїх відвертих прихильників в Україні.
