У України поки є простір для маневру. У разі подальшої відсутності прогресу в переговорах щодо "Мінську" у зв'язку з неконструктивною позицією Москви, Київ може запропонувати змінити "нормандський формат" на інший. Зараз дуже важливо - продовження переговорного процесу для досягнення результатів. Таку думку висловив "Апострофу" посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках Олександр Левченко.
Національний український інтерес на Донбасі – мир і повернення людей з окупованими територіями. Першим кроком до миру на Донбасі стане припинення вогню на довгостроковій основі, розведення військ на багатьох ділянках лінії розмежування, обмін всіх утримуваних осіб. Початковий алгоритм зрозумілий і означений у Мінських угодах. Далі йдуть питання складніші.
Перша проблема - відсутність реалізації п. 10 документа: "Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп", що повинні виконати бойовики і російська сторона. Це критично важлива умова для повернення тимчасово окупованих територій Донбасу. Однак більше зобов'язань у української сторони, а деякі з них дуже дискусійні в суспільстві: імплементація п. 5 "Забезпечення помилування і амністії", п. 11 - про питання статусу тимчасово окупованих територій, п. 12 - місцеві вибори. Коли проводяться ці вибори, ст. 12 не уточнює, але в ст. 9 йдеться, що "відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту має розпочатися в перший день після виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання". Ось тут велика проблема.
"Фомула Штайнмайєра" спробувала уточнити п. 12 Мінських угод, однак проблематику ст. 9 вона не вирішує.
Означу можливі шляхи вирішення ситуації. Пункт помилування і амністії є у всіх мирних угодах там, де були збройні конфлікти. Скрізь заборонено амністувати військових злочинців і злочини проти людства. Тому абсолютно неточно, що "Мінськ" дозволяє реабілітувати злочинців. Наступне - місцеві вибори на тимчасово окупованій території. Це звичайний пункт багатьох мирних угод, включаючи Хорватію, яка виконала це зобов'язання як частину мирної реінтеграції тимчасово окупованої території.
Тут потрібно тільки пам'ятати про можливість участі у виборах внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які відповідно до хорватського сценарію, можуть проголосувати навіть за місцем свого тимчасового перебування. Якщо ж ви дозволяєте ВПО взяти участь в місцевих виборах в Україні цієї осені за місцем тимчасової прописки, то втратите більше мільйона голосів, у разі проведення пізніше виборів на непідконтрольній території, бо голосувати двічі на місцевих виборах заборонено.
Читайте також: Путін домігся в Україні всього: чому говорять про нову війну
А що стосується статусу тимчасово окупованих територій, то в "Мінську" чітко прописаний алгоритм: вирішення питання шляхом проведення децентралізації. Непогано, за хорватським сценарієм, надати колишнім непідконтрольним територіям статус вільної економічної зони, про що вже заявив новий головний парламентер у ТКГ Леонід Кравчук.
Дуже дискусійне питання, як провести місцеві вибори на тимчасово окупованій території, якщо там перебувають окупаційні війська і сепаратистські адміністрації. "Мінськ" говорить, що вибори проходять за українським законодавством і при повному міжнародному контролі. Але цей процес не може забезпечуватися окупаційними адміністраціями в присутності окупаційних військ. Тоді потрібно домовлятися, щоб п.10 був виконаний до проведення місцевих виборів, при цьому Україна повинна мати контроль над кордоном хоча б у вигляді представників ОБСЄ. Це дуже непросто, але за допомогою міжнародних партнерів можна спробувати вирішити, залишаючись в рамках "Мінська", або піти по хорватському сценарію, і залучити до вирішення питання миротворців ООН на чолі з Перехідною міжнародної адміністрацією (ПМА).
Миротворці можуть реально проконтролювати виконання ст.10 про роззброєння і виведення всіх незаконних збройних формувань, а ПМА перебрала б на себе всі головні функції управління на неконтрольованій українським урядом території, та організувати проведення там місцевих виборів. Тут проблемним буде обхід вето РФ при прийнятті відповідної резолюції Радою безпеки ООН про направлення в Україну миротворців. Однак потрібно діяти. Навіть у разі невдачі, можна нанести величезні політичні та іміджеві втрати Кремлю, в разі використання РФ права вето.
Що стосується тексту Мінських угод, напевно, він міг би бути і кращим, але українська переговорна делегація через низку причин не змогла прийняти більш сприятливий варіант. При цьому потрібно розуміти, що в лютому 2015 року ні про яку угоду про капітуляцію бойовиків взагалі не могло бути й мови. Питання було про політико-дипломатичне врегулювання і створення правових передумов для мирної реінтеграції тимчасово окупованих територій разом із певними політичними поступками. Очевидно, що якби під Дебальцевим була перемога українських військ, то і документ був би кращим, хоча і ненабагато, бо він рамковий. Якщо не допускати вільних інтерпретацій тексту протилежною стороною, він може привести до мирного повернення тимчасово окупованих територій. Таких інтерпретацій кілька. Найнебезпечніша - питання автономії. Тут чітко потрібно пам'ятати: в документі немає згадки про автономію тимчасово окупованих територій, тим більше широкої автономії, на чому наполягає РФ і її політичні союзники у нас.
Мінські угоди хтось називає миром на умовах противника, де текст був написаний у Кремлі, а українська сторона у вересні 2014 року і лютому 2015 року його вимушено підписала, тому пізніше просто імітувала роботу з їхнього виконання. Але якщо ми прийняли угоду під тиском західних партнерів, тоді що ж ми пропонували підписати натомість, а якщо під тиском РФ - тоді чому була проявлена слабкість. Крім того, виходить, що протягом низки років був правий Кремль, звинувачуючи Київ у небажанні виконання Мінських угод, що ми завжди заперечували.
Читайте також: В "Слузі народу" задумали перенесення переговорів із Мінська. Дізналися, які можуть бути варіанти і чого чекати далі
Що стосується радикальних сил, то вони вважають мирну реінтеграцію програшною для національних інтересів, висуваючи єдиною альтернативою військове рішення. По суті, це заклик до широкомасштабного військового конфлікту з РФ, бо з переходом наших військ лінії розмежування, вже через кілька годин буде задіяна багатотисячна регулярна російська армія.
Багато хто пропонує відмовитися від Мінських угод і підписати "Мінськ-3", який був би більш вигідним Києву, проте такий документ не підпише Москва. Париж і Берлін будуть не проти нового документа, але категорично буде проти РФ. Так що підписати "Мінськ-3" дуже проблемно, а військова операція - смертельно небезпечно. Є варіант політичного глухого кута - і тоді залишається заморожений конфлікт, але це в разі повного провалу всіх переговорів.
Поки українська сторона має простір для маневру. У разі подальшої відсутності прогресу в переговорах щодо "Мінську" у зв'язку з неконструктивною позицією Москви, Київ може запропонувати змінити "нормандський формат" на інший. Найпростіше активізувати формат країн - підписантів Будапештського меморандуму. Там говориться про гарантії територіальної цілісності України, там такі потужні міжнародні гравці, як США і Великобританія. На цей міжнародний майданчик доцільно включати і питання Криму - бо події на Донбасі стали наслідком окупації РФ півострова. Небажання Москви обговорювати окупацію Криму нічого не означає. Навіть краще почати обговорення шляхів вирішення цієї проблеми без Кремля. А якщо Москва принципово продовжить бойкот, винести консолідовану позицію країн-учасниць формату на обговорення Ради Безпеки ООН і ОБСЄ.
Тому зараз дуже важливо - продовження переговорного процесу для досягнення результатів. Мінськ як місце переговорів уже не підходить, його треба міняти. І якщо нам вдасться досягти миру, будьте впевнені, це буде гарним підґрунтям для економічного зростання України та поліпшення якості життя кожного українця.
