Заклики до військового вирішення конфлікту на Донбасі, за прикладом Нагірного Карабаху, призведут лише до широкомасштабної війни з Росією, вважає посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках ОЛЕКСАНДР ЛЕВЧЕНКО.
Азербайджансько-вірменський збройний конфлікт в Нагірному Карабаху вже отримав відгук в Україні. Дехто закликає до військового вирішення ситуації на Донбасі, як це намагається зробити Азербайджан в Нагірному Карабаху. Але не слід забувати, що за Нагірним Карабахом стоит Вірменія, а вже за Єреваном - Москва, а от за тимчасово окупованим Донбасом Росія стоїть безпосередньо. Власне, вона фізично там присутня та керує всією системою військ, у складі так званих першого та другого армійських корпусів "Л/ДНР", які безпосередньо підпорядковані російському 12-у командуванню резерву Південного військового округу з центром в Новочеркаську Ростовської області.
Серед багатьох планів повернення тимчасово окупованих територій дійсно існує план проведення військової операції по деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей. Він детально розроблений і дуже добре, що він є. Разом з тим, всі ми повинні добре розуміти, що такий план може бути застосований лише за дуже специфічних умов, головна з яких - впевненість в тому, що РФ не надасть військову допомогу бойовикам "Л/ДНР" та розташованим там російським військовим підрозділам. Така можливість є. Вона дорівнює приблизно 1,5-2% від 100 - і це рівень статистичної похибки. Тобто це стане можливим, якщо офіційна Москва сама дасть сигнал Києву, що вона не буде втручатися, коли ВСУ почнуть військову операцію з повернення тимчасово окупованих територій. Зараз це абсолютно нереальний та фантастичний сценарій для України і робити на нього ставку було б непрофесійно.
Давайте згадаємо, як проходила військова фаза деокупації території Республіки Хорватія (РХ) та що цьому передувало. По-перше, офіційний Загреб створив величезну перевагу у військовій техніці. Зробити це було непросто, адже існувало міжнародне ембарго на поставки зброї в регіон військових дій на території колишньої Югославії, а тому все озброєння Хорватія отримувала роками нелегально, в обхід санкцій та невеликими частинами, як правило, через угорську територію. По-друге, Загреб провів загальну мобілізацію і, маючи велику перевагу в чисельності населення на підконтрольній урядом території, створив значну перевагу над противником і у живій силі. По-третє, на користь Загреба склалася сприятлива міжнародна обстановка, яка перед цим була катастрофічною.
Річ у тім, що США, РФ, Великобританія та ООН запропонували хорватам мирний план врегулювання, який називався Z-4 (ініціатива чотирьох послів в Загребі). Згідно з цим планом, серби, які проживали на території Хорватії, отримували широку автономію з елементами федерації. Загреб змушений був заявити, що підтримує цей план, хоча всім було зрозуміло наскільки складно його прийме хорватське суспільство. Але представники тимчасово окупованих територій (так звана Республіка Сербська Країна (РСК), проявили політичну недалекоглядність, не погодившись на формулювання міжнародного співтовариства, заявивши, що вони не приймуть меншої пропозиції, ніж державна незалежність "РСК" від Хорватії. Цим вони торпедували ініціативу Z-4.
Читайте також: Хорватський досвід для України: чи потрібна бойовикам амністія
По-четверте, коли Хорватія спланувала військово-стратегічну операцію "Гроза" зі звільнення більшої частини тимчасово окупованих територій, то лише вузьке коло вищого військово-політичного керівництва РХ (президент та міністр оборони) знали, що Сербія не буде реагувати на проведення цієї операції військовим шляхом. Слободан Мілошевич отримав від Заходу гарантії не переслідування Гаазьким трибуналом за військові злочини в колишній Югославії в разі припинення втручання Сербії в хорватські події. Однак Загреб, про всяк випадок розмістив на сході країни значні сили для відсічі у разі спроби Сербії підтримати "РСК" військовим шляхом, якби така спроба відбулася. По-п'яте, військово-стратегічна операція "Гроза" проходила на територіях, які знаходилися в стороні від хорватсько-сербського кордону, тоді як театр воєнних дій на Донбасі межує з територією Росії.
Щодо війни на Донбасі, то Україна здатна створити критичну перевагу в живій силі та військовій техніці, провівши в країні мобілізацію та передислокувавши всі бойові бригади на Донбас. Втім непомітно провести мобілізацію та передислокацію неможливо, отже Москва відразу ж відреагує, звинувативши Україну перед світовою спільнотою в грубому порушенні Мінських угод. Далі вона спробує позбавити нас міжнародної підтримки та спробує завдати серйозних втрат ЗСУ новітньою зброєю. Крім того, як уже говорилося, Донбас, на відміну від території Хорватії, яку відвойовували військовим шляхом і Нагірного Карабаху, прямо межує з РФ, а тому реакція Кремля буде миттєвою.
Висновок: до військової операції ЗСУ повинні бути готові в будь-який момент, однак наказ про її проведення буде віддаватися тільки за умов сприятливої міжнародної обстановки в разі виникнення глибокої кризи в самій РФ, чого зараз на горизонті і близько не видно. Заклик до звільнення Донбасу за азербайджанським або хорватським військовим сценарієм - є закликом до широкомасштабної війни з РФ, яка може завдати Україні смертельні рани.
