Україна не має чим воювати проти Росії, у нас застаріла техніка, а вся боєздатна армія фактично зосереджена в одному місці, і легко може опинитися в оточенні. Щоб дати відсіч ворогу, вищому військово-політичному керівництву країни необхідно зрозуміти, що загроза наступальних дій існує не тільки з Донецької чи Луганської областей, а також з інших напрямків, в тому числі з Білорусі та тимчасово окупованого Криму. Щоб противник не охопив нас в кільце, необхідно розробити оборонну стратегію, із створенням глибоко ешелонованої, динамічної оборони при атаці з боку РФ по всій території України. Про це в програмі "Вересень" з Миколою Вереснем на Апостроф TV розповів лідер партії "Сила і честь", колишній глава СБУ, генерал-полковник ІГОР СМЄШКО.
Читайте також: Путін не може піти на Україну, всі відповіді він отримав в 2014-му - генерал Ігор "Сумрак" Гордійчук
- Українська армія в 2021 році зовсім інша, ніж була в 2014 році. У нас вже є навчені бійці, ми отримали чимало сучасного озброєння, і все ж, чи здатні сьогодні наші ЗСУ чинити серйозний опір російської армії?
- У 2018 році британський полковник Глен Грант, який з 2010 року працював радником в українському Міністерстві оборони, опублікував в одному зі ЗМІ відкритого листа, в якому пояснив, в чому полягає величезна проблема України. Він написав, що сьогодні у нас йде фактично неоголошена війна, але вся боєздатна армія сконцентрована в "мішку" і при ударах Росії з флангів може опинитися в оточенні.
Якщо подивитися на карту, то сили противника нас охоплюють, як підкова, особливо в зв'язку зі зміною ситуації в Білорусі, де фактично розгорнуті російські військові бази, які мають завдання в годину "Ч" нейтралізувати війська НАТО з Прибалтики. Крім того, сам Лукашенко сказав, що збройні сили Білорусі і Росії є єдиним цілим, і вони готові до будь-яких наступальних дій. З іншого боку, Крим - фактично непотоплюваний авіаносець, який нас підсікає з іншого флангу. Тобто статичне положення кращих підготовлених частин українських ЗС на території Донецької та Луганської областей створює потенційну загрозу з точки зору стратегії.
Хто сказав, що можлива війна буде тільки в Донецьку і Луганську? Якщо в Росії захочуть вирішити українське питання військовим шляхом, то стратегічна операція буде включати застосування військово-космічних сил. Хіба після 1991 року ми отримали хоча б один літак сучасного західного зразка, або хоча б один засіб ураження "повітря-повітря", або засіб протиповітряної оборони? Ні. Все, що у нас є, це техніка виробництва колишнього Радянського Союзу. Та чи є для Росії таємницею тактичні характеристики цього озброєння?
На останніх навчаннях РФ, де були задіяні військово-космічні сили, ми побачили в їхньому арсеналі літаки, ті ж Ту-160, Ту-90, які здатні вражати ціль на відстані в 3500 км. Вони можуть навіть не заходити в повітряний простір України. Крім того, під час цих навчань, вони відпрацьовували посадки на магістральні дороги. У Білорусі та Криму давно відпрацьовані військово-десантні операції.
- Як ми повинні відповідати?
- Тут питання в тому, чи є у нас сьогодні бачення того, яку конфігурацію сухопутних сил, ВПС, ВМС, ССО ми повинні мати для стратегічної оборонної операції, якщо ми будемо атаковані не тільки з Луганська і Донецька, а й на інших напрямках? Чи створені у нас оперативні та стратегічні резерви, чи є у нас, наприклад, аеромобільна бригада в районі Дніпра, або дві мобільні бригади другого ешелону біля Києва, які зможуть гнучко реагувати на атаки з різних напрямків? Чи відбулися у нас навчання з мобільної обороні всій території України? Я вже мовчу про перевагу, яку наші військово-повітряні сили повинні отримати в повітрі. Найменше, що для цього потрібно, це щоб зброя під крилом нашого літака могла дістати якомога більше цілей, ніж наш противник.
У нашого супротивника вже давно є ракети РВВ-АЕ з активною головкою самонаведення і дальністю ураження близько 70 км, яка теоретично може одночасно обстріляти шість цілей, причому за принципом "випустив-забув". У нас же базова ракета Р-27 виробництва КБ "Луч", з дальністю до 40 км. І це при тому, що це лише один канал наведення, а напівактивна головка самонаведення і локатор повинні підсвічувати ціль до момент її ураження.
Це дані, які можна знайти у відкритих джерелах. І у мене немає інформації, з чим ми збираємося йти воювати. Я вже не кажу про космічні сили. РФ вже створила пункт на кшталт американського, де в масштабах реального часу накази можуть дійти до рівня роти з місця розташування штабу, і все пов'язане в одну систему.
З 2005 року я не знаю жодного міністра оборони, котрий би поставив питання перед вищим військовим керівництвом країни, якою є наша оборонна стратегія з урахуванням того, що ми не є членом будь-якого військово-політичного союзу. І як ми можемо створити глибоко ешелонований, динамічний захист, якщо Україну атакують по всій території.
І ще мене насторожує, що секретар РНБО робить заяву про те, що вперше за 30 років ми ухвалили план оборони. Це профанація.
- У чому профанація?
- Вибачте, а закон України про оборону з 1991 року, хіба він ніякого відношення до оборони не має? А нічого, що згідно з цим законом, щороку в Генеральному штабі повинні затверджувати план стратегічного застосування ЗСУ.
Що ж собою являє цей перший за всю історію незалежної України план оборони? Взагалі, за визначенням, такий план не може прийматися на засіданні РНБО, оскільки в його склад входять багато цивільних міністрів, далеких від військової справи.
- Для створення такої оборони - по всьому периметру кордону - потрібні дуже великі кошти, яких у нас немає. Ми не вірили в війну з Росією до 2014 року, а РФ готувалася і вкладала кошти, яких у них значно більше. У нас просто немає шансів у відкритому протистоянні, хіба що партизанська війна.
- Я з вами не згоден. У нас є всі шанси, і з 2014 року я говорив про те, що здійснивши агресію проти нас, Росія фактично відкрила "скриню Пандори". 140 мільйонів не можуть завоювати 40 мільйонів. Зайти можуть, окупувати територію можуть, але як вони вийдуть з цієї ситуації?
Виграти війну у нас неможливо, і в Кремлі це теж розуміють. Але нам від цього не краще, якщо раптом цар прийме рішення, а ми своєю слабкістю спровокуємо, і перейде в активну фазу війни. Ми повинні до цього готуватися, ми своєю силою повинні виключити цей варіант.
Згадаймо Тузлу в 2003 році, тоді у Росії теж була потужна армія, і що? Відразу нами було піднято близько 35 літаків в повітря, розпочалися навчання. Відразу по лінії спецслужб ми зв'язалися з Кремлем і попередили, що ми негайно застосовуємо Будапештський меморандум, скликаємо консультації з країнами-гарантами. Вся справа в професіоналізмі.
Крім того, ми успадкували понад мільйонну армію, а техніки тоді ще вистачало для того, щоб озброїти ще кілька мільйонів. До 2005 року наша армія була абсолютно боєздатною і була готова дати відсіч. До 2006 року у нас був профіцит озброєння і техніки відповідно до планів застосування. А вже за часів Ющенка почався розпродаж військової техніки.
Військові ще тоді сигналізували про існування межі, за яку не можна переступати. Але рішення ухвалюють політики. І зараз політики повинні ухвалити рішення про створення реального плану стратегічного застосування ЗС, а найголовніше, яку конфігурацію цих сил, які компоненти, яку зброю нам потрібно мати для цих операцій. Як ми повинні перебудувати військово-промисловий комплекс, щоб максимально убезпечити себе власним виробництвом, і що нам потрібно закупити у союзників. Де взяти для цього фінансування. Але ні Міноборони, ні РНБО, ні у вищому політичному керівництві немає фахівців зі стратегічного оборонного планування.
