Західні та вітчизняні ЗМІ прогнозують майбутню Битву за Донбас, яку нібито хоче провести росія. Наводяться найрізноманітніші докази – від супутникових знімків російських військових у Білгородській області до відео військових колон у Ростовській області.
Проте реальність може бути зовсім іншою і російський Генштаб здатний розробити та провести військову операцію на іншому операційному напрямі.
Передусім треба розуміти, що "Битва за Донбас" йде з самого першого дня широкомасштабної війни. Для противника її результати дуже й дуже скромні. Незважаючи на взяття Волновахи та оточення Маріуполя (з причин, не пов'язаних безпосередньо з атакою російських військ на Донбасі), просування так званої "армії ЛДНР" як у Луганській, так і в Донецькій областях дуже незначне. Їм не вдалося не те, що відкинути наші війська від Донецька та Горлівки, але й навіть взяти набагато менші за чисельністю населення міста – Попасну чи Рубіжне.
Росіян та їхніх аватарів доволі серйозно сковує Маріуполь. За найскромнішими підрахунками туди стягнуто близько 10 тисяч людей – від мобілізованих насильно чоловіків Донецької області, до озброєних формувань "кадировців", десятки танків та майже половина російської авіації з тієї, що задіяна у війні з Україною. Наприклад, на Маріуполь росіяни здійснюють 100-120 бойових вильотів на день, при тому, що у найважчі дні битви за Київ цей показник рідко перевищував 300 вильотів (на всіх операційних напрямках). Водночас у боях за місто практично не відзначились російські кадрові військові, які наразі забезпечують лише вогневе прикриття воюючого угруповання та спеціальні операції, що проводяться силами спецназу.
З іншого боку, за роки війни наші військові створили досить серйозні фортифікаційні споруди, які прорвати "в лоб" без залучення великих сил артилерії та авіації не так уже й просто. Дуже складно росіянам наступати і на Слов'янськ із Краматорськом, адже там зосереджені досить серйозні сили ЗСУ з артилерією та танками.
Фактично, у російських генералів залишається єдиний більш-менш прийнятний вихід – провести наступ від Ізюма у напрямку Павлограда та Дніпра, щоб перерізати комунікації угруповання сил ООС і таким чином змусити його відступити чи здатися.
З військової точки зору цей напрямок є для росіян перспективним – адже місцевість тут не так сильно урбанізована, як, наприклад, у Донецькій області. Тому російські війська суто теоретично можуть швидко просунутися вперед і реалізувати свою перевагу в танках, яка, незважаючи на втрати, все ще зберігається принаймні на локальній ділянці фронту.
Однак, як показує практика великої війни, у росіян дуже часто досягнення військових цілей підпорядковуються не логіці бойових дій, а політичній доцільності. А внутрішня ситуація в Росії неодмінно вимагає хоч якоїсь "перемоги", хоча б у рамках Донецької та Луганської областей. Причому бажано до "скріпного" свята 9 травня. А значить, російське угруповання може бути просто кинуте на перемелювання в районі колишньої лінії зіткнення на Донбасі. Навіть якщо ціною величезних людських втрат, нашу оборону і буде прорвано, то навряд чи варто очікувати виходу противника на адміністративні межі областей, адже протистоятимуть йому українські десантно-штурмові частини з величезним бойовим досвідом.
У будь-якому випадку варто очікувати продовження наступу збройних формувань терористичної "ЛНР" на Сєвєродонецьк. Тут перед російськими аватарами відкривається дорога на Лиман, а звідти – на Слов'янськ та Краматорськ. Але і тут просування залежить від наявності великої кількості артилерії. Як показують події останніх днів, російські генерали часто застосовують тактику "випаленої землі", коли практично кожен метр території щедро закидається артилерійськими снарядами різного калібру. Проте така тактика потребує постійного підвезення боєприпасів та наявності достатньо підготовлених штурмових підрозділів. За нинішніх умов росія не зможе довго підтримувати таку готовність.
Читайте: Царство страху та надії: як Сєвєродонецьк зустрів війну
Приблизно така сама ситуація складається в районі Попасної, звідки противник планує наступати у напрямку Бахмута. Причому деякі військові командири "ЛНР" вважають цей напрямок пріоритетним, тому що досі чомусь впевнені, що в Бахмуті та Соледарі зосереджені великі складські запаси бронетехніки, стрілецької зброї та боєприпасів (що зовсім не так).
З іншого боку, цілком очевидно, що станом на середину квітня ми не маємо сил, щоб деблокувати Маріуполь. І тому, якщо місто впаде, то сили і засоби, що звільнилися, можуть дозволити росіянам завдати удару в район Вугледару, щоб спробувати охопити сили ООС із заходу.
Водночас очевидно, що наш Генеральний штаб має якийсь контрплан. Наші військові готові відбити удар із боку Ізюма. Однак успіх операції залежатиме, по-перше, від швидкості підготовки мобілізованого резерву особового складу, а по-друге, від надходження військової допомоги західним союзникам.
