Вже майже два місяці окремий загін спеціального призначення "Азов" героїчно захищає приморський Маріуполь. У чаду маніакального безсилля рашисти практично повністю стерли з землі колись процвітаюче промислове місто, але так і не змогли повністю взяти його під свій контроль. Щоразу окупант обламує зуби об надмотивованих азовців, які стали символом безпрецедентної стійкості України у війні. Все це змушує пропагандистську машину РФ виробляти тонни фейків про "Азов", які, на жаль, іноді підхоплюють і світові ЗМІ. Що ж насправді є "Азовом" і де правда, а де відверта міфотворчість - з'ясовував "Апостроф".
У фокусі пропаганди
Весна 2014 року: Майдан у розпалі, Віктор Янукович утік із країни, Росія готує фейковий "референдум" на Донбасі і вже встигла анексувати Крим. По всій країні озброюються тисячі добровольців. Тоді у квітні 2014 року голова МВС Арсен Аваков заявляє про початок формування батальйонів патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОН). Одним із таких батальйонів у Бердянську стає "Азов".
До слова, "Азов" хоч і був укомплектований добровольцями (самооборона Майдану, футбольні ультрас, активісти автомайдану), але ніколи не діяв поза межами офіційних силових структур, як, наприклад, батальйон "Донбас". У листопаді 2014 року "Азов" розширюється до полку і вливається вже до складу Нацгвардії України (в/ч 3057).
Напевно, жодному військовому підрозділу України російська пропаганда не приділяла стільки уваги, як "Азову". Чого тільки не вішала на азовців збочена фантазія колективного соловйова: тероризм, звинувачення у неонацизмі, етнічні чищення, розробку біологічної зброї, підготовку диверсій із масовими жертвами, розп'ятих хлопчиків та багато іншого. Популярність "Азову" на російському ТБ пояснити не складно.
З перших днів АТО "Азов" був в авангарді національно-визвольного руху. Азовці брали в полон "міністрів" та функціонерів "ДНР" усіх мастей, відбивали від терористів будівлю міської міліції у Маріуполі, а згодом звільняли приморське місто та його супутники: Павлопіль, Бердянське, Комінтернове, Широкине. Також "Азов" брав участь у важких боях за Іловайськ та протягом усього часу війни на Донбасі виконував завдання у зоні ООС.
Природно, що добре підготовлений та екіпірований підрозділ, який успішно громив терористів, викликав відчутне роздратування в Кремлі, а тому пропагандистам отримали команду "фас".
Українська "ядерна" зброя
Але головна зброя, яку має "Азов" - мотивація.
"Українська армія більш мотивована захищати свої території, ніж російська армія мотивована наступати, тому що ми захищаємо своє, а росіяни просто окупують", - пояснює "Апострофу" заступник директора Українського інституту досліджень екстремізму Богдан Петренко.
Військова мотивація азовців живиться національною ідеєю, в основі якої лежить повна готовність захищати свій простір (культурний, мовний, територіальний) від зазіхань ворога.
"Події на сході України – це не просто боротьба між українцями та росіянами. Це протистояння радянському зомбуванню та тому минулому, в якому тривалий час, як у вакуумі, тримали українців", - наголошується на сайті "Азову".
При всій кількості нафтодоларів, Кремль не міг собі дозволити розкіш мати аналогічну зброю. Мотивація для російського солдата загинути в Україні за пральну машинку, черговий термін Путіна або нову яхту Алішера Усманова, погодьтеся, така собі. А з травневого "можемо повторити" за 20 років Росії не вдалося вичавити нічого.
А тому, офіційно живлячи ненависть до всього українського (мови, історії, культури), російська пропаганда сконцентрувала удар на інфраструктурі української національної ідеї – на основі мотивації "Азову". Колективним соловйовим був придуманий нескладний наратив, який усі 8 років війни звучав з кожної російської праски: сповідувати українську ідею – себто сповідувати нацизм.
"Вони беруть український патріотизм, просто називають його неонацизмом, і годують цим російського споживача, - додає Петренко. - Маніпуляції працюють таким чином: беруться якісь одиночні факти, і з цих фактів роблять систему, розповсюджуючи на весь полк, а далі й на Усю країну Я не виключаю, що серед представників будь-яких військових підрозділів є люди, схильні до крайніх поглядів. У всіх наших військових формуваннях перебувають звичайні люди, такі ж як і інші українці. Армія - це зріз суспільства. З "Азову" ж зробили таку собі лякалку для російського глядача. Більшість людей, які знаходяться там - це патріоти України, що не мають нічого спільного з неонацизмом".
Але не маючи особливих здібностей до рефлексії, російська біомаса вбирала в себе пропагандистські формулювання та просила ще. Щоправда, діставалося не лише "Азову", а й іншим підрозділам із яскравою національною ідентичністю, наприклад, "Правому сектору".
З одного боку, розвінчувати пропагандистські штампи щодо "Азова" немає сенсу: людина розумна і так усвідомлює, чого варті російські вигадки. З іншого боку, для громадян ЄС та США, не надто занурених в український контекст, варто було б дати пояснення.
Міфи та реальність
Почнемо з головної брехні пропаганди про те, що "Азов" – неонацисти. А яку практику неонацизму веде "Азов"? Якщо когось називають спортсменом, він повинен займатися спортом, якщо когось називаються актором, він повинен грати в театрі чи в кіно, якщо "Азов" – неонацисти, то він має практикувати щось неонацистське?
За весь час існування "Азову" ми чули про гучні скандали, пов'язані, наприклад, з антисемітськими погромами, які здійснюють бійці полку? У тому ж Маріуполі, де дислокується "Азов", є досить розвинена єврейська громада, є навіть синагога. І жодного разу жодних конфліктів із "Азовом" не було.
Чи може ми чули про утиск за етнічною ознакою греків у місті? Адже історично Маріуполь є центром еллінізму в Україні (за оцінками демографів, на території Приазов'я проживає від 200 до 300 тисяч греків). Теж ні. Більше того, в "Азові", за інформацією від самого полку, служать не лише українці, а й росіяни, євреї, греки, грузини, кримські татари та білоруси. Який це неонацизм?
Маріуполь
По-друге, як згадувалося раніше, "Азов" є підрозділом в офіційній силовій структурі - Нацгвардії. Національна гвардія, нарівні з іншими силовими структурами – СБУ, прикордонною службою, управлінням держохорони, службою зовнішньої розвідки – підпорядковується дисциплінарному статуту збройних сил України. У дисциплінарному статуті сказано, кожен військовослужбовець повинен дотримуватися Конституції. Відкриваємо 24 статтю Конституції: "Не може бути переваг чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження". Тобто самим фактом служби у структурі Нацгвардії азовці за умовчанням визнають заборону дискримінації.
Як бачимо, неонацистської практики немає. А що ж тоді є? Є самобутня естетика військового підрозділу, яка спотворена у призмі російської пропаганди та представлена як "доказ" нацизму.
Наприклад, рашисти ледь не божеволіли від шеврону "Азову", який зовні нагадує вольфсангель (у перекладі з німецької, - вовчий гак). Вольфсангель справді використовувався у деяких підрозділах нацистської Німеччини… АЛЕ! По-перше, варіації цього символу зараз можна знайти в геральдиці 24 німецьких міст.
А по-друге, "Так званий знак "Гак" був надзвичайно популярний серед волинської шляхти та козацьких родів. У сучасній інтерпретації патріотів України він є монограмою, перетином двох літер I та N, які символізують наше центральне гасло - "Ідея Нації". - пояснював ще на початку формування "Азову" його перший командир Андрій Білецький.
Або можемо згадати, як роспропаганда щоразу б'ється у запійному екстазі, демонструючи ефектні фото з факельними ходами "Азову", тим самим проводячи паралелі зі смолоскипними ходами Третього рейху. Але запалюючи десятки вогнів увечері, на те й розрахунок: досягти ефекту, красивої картинки і тим самим привернути увагу до події. Так, ще задовго до створення "Азову" і взагалі війни, на смолоскипну ходу виходили жителі Осло, протестуючи проти присудження Нобелівської премії миру Євросоюзу. А минулого року смолоскипна хода відбулася перед будівлею парламенту Німеччини. Так німці вшанували пам'ять своїх солдатів, які загинули в Афганістані. Вогонь увечері – елемент суспільно-політичного перформансу, і на цій підставі вішати будь-кому ярлик "неонациста", все одно, що заарештовувати за носіння черевиків, адже, напевно, солдати Третього рейху носили черевики.
Таким чином, при найменшому наближенні до міфу про те, що "Азов" є неонацистами, він розсіюється як ранковий туман.
Але. У 2019 році "Азов" справді потрапив у неприємний скандал. У США група конгресменів-демократів вимагає від Держдепу внести "Азов" до списку терористичних організацій. Одна річ, коли про український неонацизм істерить роспропаганда, і зовсім інша, коли такі натяки надходять від політиків із США.
Втім, за словами історика та дослідника ультраправих рухів на пострадянському просторі В'ячеслава Лихачова, ініціатива конгресменів наклалася на політичну обстановку всередині Штатів.
"Тоді на тлі зростання ультраправого терору в країні конгресмени вирішили вперше показово внести до переліку таких організацій якусь закордонну групу "білих супремасистів", як називають у Штатах ультраправих. Проте ініціатори, які керувалися образом, створеним ЗМІ, навіть не розуміли, що йдеться про структуру Державного органу, а не про неформальну парамілітарну групу, після роз'яснення про цю ініціативу забули, а першою групою "білих супремасистів", яка була внесена до переліку терористичних, став Російський імперський рух", - зазначав В'ячеслав Лихачов.
У 2021 році терористичною організацією "Азов" визнавала Японія. Але на початку квітня 2022 року Мін'юст Японії вибачився і виключив український полк із цього списку.
Втім, про ці факти російський споживач ніколи не дізнається. Та це й байдуже.
"Росіяни будуть робити з будь-якого українця, який готовий до останнього патрона захищати свою країну – неонациста. Навіть якщо цей українець говоритиме російською мовою або буде етнічним росіянином", - резюмував Петренко.
