Українська православна церква ухвалила несподіване рішення – на Соборі УПЦ, що відбувся 27 травня, висловлено незгоду з позицією голови РПЦ патріарха кіріла (гундяєва) щодо війни в Україні та анонсовано зміни до статуту УПЦ, які "свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви". В Офісі президента назвали це подією "метаісторичного масштабу", адже запит на зречення церкви від москви існував в українському суспільстві вже довгі роки, а після 24 лютого його вже не можна було ігнорувати. Але чи є ухвалені Собором рішення реальним відходом від Москви чи це просто декорація, за якою замасковано бажання якнайшвидше згорнути дискусію про зв'язки УПЦ з москвою - з'ясовував "Апостроф".
Напередодні гучних рішень УПЦ (МП) розіграла інтригу у стилі "Карткового будиночка". 12 травня УПЦ скликала Синод, на якому вирішила організувати збори для обговорення проблем церковного життя, які виникли внаслідок війни. 27 травня, в обстановці найсуворішої таємності (без ЗМІ та забороною на телефони), УПЦ проводить ці збори, за підсумками яких того ж дня на позачергове засідання знову збирається Синод і вирішує провести Собор УПЦ – офіційний орган управління церквою.
В результаті Собор ухвалює низку гучних рішень, які в ЗМІ відразу охрестили розривом зв'язків із москвою. Але чи це так насправді? Проаналізуємо ці рішення.
"Висловлюємо незгоду з позицією патріарха московського та всієї Русі кіріла щодо війни в Україні"
Проповіді гундяєва, які спираються фашистську ідеологію "русского мира", мають ознаки етнофілетизму - політики, у якій загальноцерковні інтереси і канони приносяться у жертву національно-політичним. Помісний Константинопольський Собор у 1872 році визнав етнофілетизм єрессю.
"Для всіх церков було неможливо не засудити насильство та війну. Російська церква нас розчарувала", - наголошував Вселенський патріарх Варфоломій.
І офіційну "незгоду" УПЦ із позицією кіріла це, звичайно, прогрес для УПЦ – до 24 лютого подібні заяви важко було уявити. Але! По-перше, не погодитися - не значить засудити, а це важливий момент.
"Ну і що це? Ну незгодні і незгодні. Абсолютно немає саме засудження кіріла, путіна, росії. Не засуджено ідеологію так званого "русского мира". Але ж це основа самої позиції кіріла і взагалі фундамент агресії росії", - пояснює "Апострофу" релігієзнавець Ігор Козловський.
По-друге, із якою саме "позицією" кіріла незгодна УПЦ?
Наприклад, ПЦУ відповідає на це питання конкретно. Претензії ПЦУ до гундяєва пов'язані з "поширенням єретичного етнофілетичного вчення про "русский мир" та поширення схизм серед православних (безпідставного розриву євхаристичного єднання та створення єпархій РПЦ у межах Олександрійського Патріархату)".
А які претензії має УПЦ? Якщо УПЦ також незгодна з філетизмом гундяєва, то за логікою речей має визнати його єретиком та підтримати звернення Митрополита Київського та всієї України Епіфанія до Вселенського патріарха з проханням позбавити престолу кіріла.
"У документі російську агресію проти України засудили? Ні. Там засудили війну загалом. Написано: ми закликаємо владу України та рф припинити кровопролиття. А ми звільнятимемо території Херсонської області, Донбасу, чи знову треба просто перестати стріляти?" – каже священнослужитель ПЦУ, колишній спікер предстоятеля УПЦ МП Георгій Коваленко, коментуючи ситуацію "Апострофу".
"Собор мав роздуми щодо відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві"
Міро – це суміш ароматичних речовин на основі оливкової олії та білого вина, яка використовується у церковних обрядах. Варити миро та освячувати його, згідно з церковними канонами, можуть лише в автокефальній церкві. Відповідно, якщо УПЦ сама варитиме миро, а не отримуватиме його від РПЦ, то що це – як не ознака самостійності?
"Ні, це не ознака самостійності. Не всі канонічні православні церкви, які є в диптиху, варять миро, а отримують його від Вселенського патріарха", - каже Козловський.
"Єрусалимський патріарх не варить миро, але хіба від цього Єрусалимська церква перестала бути автокефальною?" – додає Георгій Коваленко.
"Собор ухвалив відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Українською Православною Церквою, які свідчать про повну самостійність та незалежність"
Ще з 2014 року, коли питання щодо зв'язку УПЦ із москвою загострилося, єпископат стверджував, що церква і так незалежна від РПЦ – і винаходити велосипед не потрібно.
Справді, перший же пункт статуту УПЦ говорить: "Українська Православна Церква є самостійною та незалежною у своєму управлінні та устрої".
Але вже у 3 пункті сказано, що УПЦ з'єднано з помісними православними церквами через РПЦ. Крім того, у статуті значиться, що УПЦ – самоврядна частина Російської Православної Церкви та у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору РПЦ.
І якщо Собор 27 травня все ж таки визнав необхідність змінити статут, значить винаходити велосипед все-таки потрібно було ще в 2014 році і всі ці 8 років війни єпископат УПЦ вводив українське суспільство в оману.
Як саме в УПЦ змінять статут, поки невідомо – нової редакції документа ще не опубліковано. Проте клірики УПЦ зазначають, що переоберуть незалежність на основі грамоти, виданої УПЦ Архієрейським Собором РПЦ у 1990 році.
"Незалежною та самостійною у своєму устрої УПЦ є ще з 1990 року. Проте деякі деструктивні сили в Україні наполегливо не бажають цього розуміти", - зазначав голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент (Вечеря).
Справді, у 1990 році РПЦ скасувала український екзархат та документально підтвердила, що Українській Православній Церкві надається незалежність та самостійність в її управлінні. Але водночас Собор 1990 року підтвердив, що УПЦ пов'язана з Єдиною Святою, Соборною та Апостольською Церквою через РПЦ. На той момент це було креативне рішення покійного патріарха Алексія, щоб попри суспільний запит в українському суспільстві не давати реальної автокефалії УПЦ, а замінити її туманною "незалежністю" під чуйним керівництвом москви. Але й зараз Собор УПЦ не зажадав автокефалії.
"Тому з канонічного погляду нічого не змінилося. Самостійність і незалежність була придумана ще в 90-х Московським патріархатом. Так, будуть внесені зміни до юридичного статуту і цим покажуть українській державі, що ми прибрали всі згадки про РПЦ. Але з канонічної точки зору це не означає розрив стосунків", - додає Коваленко.
Таким чином, за словами експертів, рішення Собору від 27 травня - не більше ніж інформаційна спецоперація, яку УПЦ зобов'язана була провести, щоб загасити внутрішню кризу (і припинити втрачати парафії одна за одною), та позбутися нападок з боку влади.
"Це гібридні кроки, необхідність яких продиктована повномасштабним вторгненням росії в Україну. Почався рух знизу: парафії почали масово переходити до ПЦУ, група священиків УПЦ написала листа до Собору Предстоятелів Стародавніх Східних Церков. Та й влада у Верховній Раді почала думати про майбутнє УПЦ. І їм нічого не залишалося окрім як зібрати церкву в особі єпископів, священиків та мирян, переформатувати збори на Собор та ухвалити відомі рішення”, - пояснює Козловський.
"УПЦ зберегла свою внутрішню єдність і дала можливість як прихильникам автокефалії, так і її противникам трактувати документ по-своєму. Вони мали бажання зберегти власну єдність власної структури, і вони це блискуче зробили", - додає Коваленко.
Якби хотіли…
А тепер уявімо ідеальну ситуацію та поговоримо про те, ЧОГО НЕМАЄ у підсумкових документах Собору. Як насправді варто було б розривати зв'язок із москвою, якби УПЦ реально цього прагнула.
І тут якраз доречно звернутися до досвіду саме москви. Нагадаємо, що у 2018 році РПЦ розірвала відносини із Вселенським патріархатом у відповідь на рішення Константинополя надати автокефалію ПЦУ. Тоді від РПЦ не звучало заяв на кшталт "ми не погоджуємося з позицією патріарха Варфоломія". Навпаки, спікер РПЦ сказав чітко та прямо: "Ухвалено рішення про повний розрив спілкування з Константинопольським патріархатом".
"А в документах УПЦ є хоча б слово про розрив із Московським патріархатом? Якщо є розрив із москвою, то так і має бути написано", - зазначає Коваленко.
Крім того, за словами експертів, мало б бути відповідне звернення до РПЦ щодо розриву зв'язків.
"А якщо не буде звернення УПЦ до РПЦ, то РПЦ ігноруватиме всі ці рішення. Це не автокефалія, а скоріше поглиблення тієї автономії, яка й була. Немає фактичного розриву з РПЦ", - каже Козловський.
Не побачили ми й заяви предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія про вихід зі складу Священного Синоду РПЦ. Адже він його постійний член.
Але одним махом обрубати усі зв'язки з москвою УПЦ справді не може. Адже в такому разі вони стануть розкольниками. А гріхом розколу сама УПЦ багато років лякала УПЦ КП.
"Якщо розірвано зв'язки з РПЦ, то, як УПЦ з'єднуватиметься зі світовим православ'ям?" – додає Козловський. – Де діалог із Вселенським патріархом? Затвердили всі рішення Синоду з 2011 року, а там є рішення про розрив із Вселенським патріархом. А про яку канонічність може бути мова без діалогу зі Вселенським патріархом".
У ситуації, коли москва ніякої автокефалії УПЦ природно не дасть, Варфоломій її вже дав для церкви України, а розкольниками бути не хочеться, то для УПЦ не залишається нічого іншого, як піти на діалог і об'єднатися з ПЦУ.
І загалом у рішенні Собору про це сказано. Але поставлені відверто принизливі умови для ПЦУ. Наприклад, згідно з текстом документа, ПЦУ має "усвідомити, що їхній канонічний статус фактично є неавтокефальним і значно поступається свободам та можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви". Очевидно, що з позиції "ти дурень, а я крутий" діалоги не розпочинаються. Але якщо бажання реально піти від москви немає, то декларація діалогу - лише чергова димова завіса.
"Діалог задекларований, це добре, це можна привітати. Але ті умови, які вони виставили, дають підстави вважати, що він не буде конструктивним. Дві найбільші православні церкви України задекларували бажання діалогу, але чи відбудеться він – буде видно. Ідеальний варіант – безумовна спільна молитва і спільне служіння. Це по-християнськи. Якщо ми разом молимося і служимо, то ми брати", - резюмував Георгій Коваленко.
