Воєнні злочини російських окупантів вразили весь світ. Кадри з Бучі, Ірпеня та Гостомеля стали справжнім жахом, оскільки такі звіртсва важко уявити в 21 столітті. Сподіваючись на безкарність, рашисти знущалися над українськими дітьми, жінками, чоловіками, після чого жорстоко їх убивали. Утім, покарання таки буде. Справами про безчинства росіян в Україні займаються країни-партнери та провідні міжнародні організації. Крім того, в Україні презентували "Книгу катів українського народу", де зібрана інформація про злочинців.
Чи допоможе такий механізм притягнути винних до відповідальності, як росія намагається уникнути покарання за воєнні злочини і коли в рф закінчиться гарматне м'ясо для війни – в ефірі Апостроф TV розповів полковник ЗСУ, військовий експерт АНАТОЛІЙ КРАВЧУК.
– Нещодавно комісія ООН, створена для розслідування воєнних злочинів, скоєних в Україні під час російського вторгнення, заявила, що їй поки що не вдалося встановити контакт із росією. Тобто запити щодо розслідування цих злочинів надходять в росію, але відповіді немає. Скажіть, будь ласка, чи дієвий такий механізм, і як виходити з цієї ситуації?
– Справа в тому, що це стандартна позиція росії, вона принципово не підписує міжнародних договорів, не ратифікує їх, щоб не відповідати за законами міжнародного гуманітарного права за свої злочини. Те ж саме стосується і вашого питання.
А те, що ООН фіксує ці масові злочини, в цьому немає ніякого сумніву ні для кого, перш за все, для тієї ж росії. Тому тут є два варіанти: якщо війна затягнеться, це буде єдиною можливістю для росії уникати відповідальності. Якщо ж у найближчий час буде перелом на нашу користь, завдяки поставкам озброєння з Заходу, росія буде в невигідному положенні. Тоді, безумовно, ці міжнародні інституції зможуть масово притягати до відповідальності злочинців, бо вони всі фіксуються, імена злочинців усі відомі. Але та ситуація, яка є наразі, дає російським злочинцям можливість уникати відповідальності.
– В Україні створили сайт "Книга катів українського народу", де зібрана інформація про злочинців, які вчиняли звірства на нашій території. Наскільки дієвою така ініціатива може бути в майбутньому, та як вона може допомогти в притягнені цих окупантів до відповідальності?
– Ця книга більше про здійснення морального впливу на цих злочинців. Вони бачать, що їх всі знають. І, що дуже важливо, ті люди, яких ще немає в тій книзі, розуміють, що рано чи пізно вони там будуть.
Щодо того, чи допоможе нам ця книга притягнути винних до відповідальності, то ні. Притягують до відповідальності відповідні органи, і їм ця книга фактично ніяким чином не допоможе і не завадить. Це виключно показова акція інформаційно-психологічного впливу на злочинців, які будуть розуміти, що кожна їхня дія фіксується і що безкарно нічого для них не мине.
– Хочемо проговорити з вами про стан особового складу російської армії. Неодноразово з'являлася інформація, що окупанти деморалізовані і часто йдуть проти своїх командирів, щоб не йти воювати. Чому так відбувається і що на це впливає?
– На мій погляд, це абсолютно нормально. Це відбувається буквально з перших днів. Мені здається, що у тих поясненнях росіян на початку, які казали, що вони просто їхали на навчання і навіть не знали куди, є доля правди. Не можна казати, що це неправда, я не думаю, що їх проінструктували так говорити.
Ці жертви – все ж таки вони втратили більше 30 тисяч людей – навіть у процентному відношенні від тих військ, які були. Це дуже суттєва цифра. Найголовніше для армії – це втрати. І дуже важко при цьому пояснювати за якісь моральні принципи, за якісь високі речі, за путіна, за Сталіна, за "родіну" і таке інше.
Ми по перехопленнях знаємо, що в деяких бригадах, ротах лишається 10-15% особового складу. Фактично нема ким воювати. Тилові підрозділи кидаються на передову, а для них це найбільша проблема, тому що людина, коли йде у "тилові війська", вона вже заточена на те, що вона воювати не хоче. Тобто це заробітчани, які мріють відсидітися в тилових підрозділах подалі від передової, отримати непогані гроші, які отримують військовослужбоці, що безпосередньо воюють. І зараз їм наказують брати зброю і йти в окопи.
Для них це психологічна біда, пов'язана навіть не з тим, що вони не готові від початку були і не підписувалися на це. Для них ця проблема полягає в тому, що людина реально підготовлена до якихось дій саме в тилових частинах, але не підготовлена для війни як мотострілець чи просто піхотинець. Виходить, що вона на передовій, але вона не готова до цього ні морально, ні навіть в плані підготовки. Їх можна зрозуміти. Саме через це відбуваються масові відмови.
Але біда в тому, що в нас дуже багато в ЗМІ говорять про ці масові випадки, і людям вже здається, що там фактично всі війська кудись тікають. Це не так. Згадайте, як днями голова Луганської ВЦА Гайдай сказав, що тільки за одну добу на Луганщину – я думаю, йшлося саме про Сєверодонецький напрямок – прибуває 30 "КамАЗів" особового складу росіян. Порахуйте, наскільки потужно вони наповнювали людьми тільки один напрямок. Тому казати, що в них всі тікають, зарано.
Так, масові відмови є, але ця масовість не є для нас критичною. Це не та масовість, після якої решта війська теж повністю відмовляється воювати. На жаль, ні. Скажу більше, в них цього гарматного м'яса ще достатньо. Дуже багато в них депресивних регіонів, з яких вони черпають ці ресурси. Економічна ситуація в росії погіршується, все більше і більше людей будуть без роботи та у стані безвиході. Для них війна буде єдиним способом заробітку.
Так, це не збройні сили, укомплектовані професійними бійцями. Але за рахунок масовості вони будуть нам дуже й дуже дошкуляти.
– Ми бачимо активізацію ворога на Харківському напрямку. На вашу думку, чи вистачає в росії ресурсів для повторного нападу на Харків?
– Вони всі сили зосередили на Луганщині, тому на Ізюмському напрямі вони досі не можуть перейти в наступ, хоча вони весь цей час накопичують сили. І сили ці поки що не дуже великі. Тому я не думаю, що найближчим часом у Харківському напрямку будуть якісь наступальні дії.
Головне їхнє завдання – стримувати наші підрозділи Збройних сил тільки для того, щоб з Харківського напрямку вони не перейшли та не вдарили на Ізюмський напрямок в тил ворога. В такому плані там будуть вестися бойові дії, щоб тримати наших там, щоб вони відчували цю небезпеку. Фактично це будуть більше показові дії щодо можливого наступу, ніж сам наступ.
