Бойовики приватної військової компанії (ПВК) "Вагнера" нещодавно засвітилися у боях за Вуглегірську ТЕС. Масове використання у війні приватних військових компаній є одним із факторів, які дозволяють Росії на даному етапі не починати повноцінної мобілізації, а ПВК "Вагнера" є найбільш відомою з них. "Апостроф" вирішив нагадати про "бойовий шлях" цієї організації.
Звідки ноги ростуть
У Російській Федерації спеціального закону про приватні військові компанії не існує, та й приватне володіння автоматичною зброєю заборонено. Проте після закінчення двох чеченських воєн до початку "нульових" з'явилося одразу кілька досить серйозних компаній, які вдалися до послуг розвідників та ветеранів-десантників (СЗР, морський спецназ, ВДВ та ГРУ, ВВ МВС). Ці люди займалися супроводом конвоїв, охороною військових об'єктів. Також їх активно залучали до охорони персоналу нафтових компаній та російських дипломатів у різних частинах світу, зокрема, в Лівані та Ізраїлі, Палестині та Афганістані. Однак справжній бум був пов'язаний з окупацією Криму, війнами на Донбасі та Сирії.
Щонайменше є одна ПВК, яка виникла на цій хвилі, здобула широку популярність і нині є основою штурмових підрозділів у Донецькій та Луганській областях. Йдеться про ПВК "Вагнера".
Свій родовід вона веде від Moran Security Group - компанії, яка восени 2013 року направила 267 "контракторів" для "охорони родовищ та нафтопроводів" у Сирії. Група отримала яскраву назву "Слов'янський корпус" і засвітилася у боях із загонами ІДІЛ.
В "гарячій точці" найманці перебували недовго — буквально через місяць, через грошові непорозуміння із замовником, "Корпус" було роззброєно і відправлено до Москви. В аеропорту "Внуково" два чартери із Сирії зустріли не захоплені шанувальники, а... слідчі ФСБ.
Всім "диким гусакам", що прибули, було пред'явлено формальне звинувачення в найманстві, але після взяття підписки, їх усіх розпустили по домівках. Цілком ймовірно, що це була блискавична операція, в ході якої російські куратори почали готувати якийсь "оперативний резерв" для різних "мокрих" справ, пряма участь у яких держави була, м'яко кажучи, небажаною.
Дуже скоро, навесні 2014 року під час захоплення Криму цей список знадобився. Сьогодні вже не секрет, що основу "ввічливих людей", які захоплювали українські частини, перебуваючи в цивільному чи надягнувши пов'язки "самооборони Криму", склали саме ось ці "сирійські корпусники". Цікаво, що ці дні згодом багато хто з них згадував із ностальгією: "Хоч і платили мінімально, але клімат приємний, жили не в окопі і ризику не було зовсім".
Наступною точкою докладання зусиль стали події на Донбасі. Причому тут вагнерівці як професіонали вписувалися ідеально. І якщо інші збройні формування — "Степ", "Інтербригада" та інші — куратори розглядали як підготовлений, але витратний матеріал, то ще у квітні 2014 року їм знадобився тонший "інструмент" для делікатніших, якщо можна так сказати, дій.
За наявною інформацією, у травні 2014 року на хуторі Веселий Ростовської області розпочалося формування нового гібридного підрозділу, який традиційно отримав назву за позивним свого командира. В цьому випадку це був "Вагнер" – 46-річний підполковник запасу Дмитро Уткін, до 2013 року – командир дислокованого у Печорах Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади СП Головного розвідувального управління Міністерства оборони РФ. Після звільнення в запас, працював у Moran Security Group, брав участь у сирійському відрядженні. Уткін відомий прихильністю до естетики та ідеології Третього рейху, звідси його позивний на честь композитора-містика.
Дмитро Уткін (крайній зліва)
Дуже швидко спрацювало "сарафанне радіо" (господарі ПВК намагаються не залишати слідів в Інтернеті), і до "Вагнера" звернулися профі з усієї країни: когось приваблювали умови оплати, кого — "можливість професійного зростання", чимало було й тих, хто керувався суто ідеологічними міркуваннями. Кого не було у складі "Вагнера", то це місцевих жителів та російських військових "відпускників". Це була принципова відмінність від решти подібних "батальйонів". Така сама ситуація зберіглася й надалі.
Станом на літо 2014 року, місячний оклад становив 80 тисяч російських рублів під час підготовки, 120 тисяч – при перетині кордону України. Цікаво, що у контракті обговорювалися і такі речі, як, наприклад, "заходи щодо наведення порядку", тоді зарплата підвищувалася до 180 тисяч рублів. Мало того, були прописані, наприклад, такі "форсмажори", як пряме бойове зіткнення з ЗСУ — тоді додатково мали платити по 60 тисяч рублів на тиждень. Ціна життя - обіцяні 3 мільйони рублів сім'ї.
Приблизно із середини травня 2014 року група почала діяти на території України. Причому було вироблено певний режим ротації — місяць воюють, 10 днів удома.
Зоною відповідальності "Вагнера" була виключно територія окупованої частини Луганської області — на Донеччині вони з'явилися лише кілька разів. Їхнє завдання на той час — дії у складі диверсійно-розвідувальних та розвідувальних груп, контроль баз постачання та супровід VIP-персон у "зеленій зоні".
Першою серйозною акцією ЧВК "Вагнера" стало збиття 14 червня 2014 року під Луганськом транспортного літака Іл-76 Збройних Сил України. Нагадаємо, що тоді загинуло 49 українських військовослужбовців. Потім були бої навколо Луганська й, нарешті, Дебальцеве взимку 2015 року, де вперше ПВК зазнала величезних втрат.
Після Донбасу в послужний список "вагнерівців" потрапила Лівія, Центрально-Африканська Республіка, Малі. Там вони відзначилися поразкою від американців під час спроби захопити газопереробний завод у районі міста Хішам (сирійська провінція Дейр-ез-Зор) у 2018 році, а також численними військовими злочинами щодо місцевих жителів. Зокрема вони на смерть закатували ні в чому не винного сирійського громадянина Хаммаді Таха Аль-Бута, який працював на газовому родовищі Аш-Шайєр, а також здійснювали масові страти у лівійському місті Тархуна у 2020 році.
Російські головорізи, які по-звірячому стратили сирійського громадянина
2022 рік
Перед початком широкомасштабної агресії РФ, 24 лютого 2022 року, використання "вагнерівців", втім як і інших ПВК, очевидно, не передбачалося - всі плани були спрямовані на бліцкриг. Максимум про що говорили російські генерали - це про два тижні боїв. Однак війна пішла не за планом і вже в березні було ухвалено рішення залучити найманців у якості штурмових підрозділів. Однак через велику кількість зобов’язань у Сирії та у країнах Африки швидко зібрати ударний кулак було неможливо. Тоді, за словами деяких найманців, вербувальники ПВК Вагнера роздрукували чорні списки забракованих бійців. За оцінкою колишнього командира загону у "Вагнері", з 2015 року в таких списках могло зібратися від 500 до тисячі імен). До підрозділу почали брати навіть місцевих – передусім тих, хто мав досвід війни у 2014 – 2015 роках.
Ось із цього "матеріалу" спочатку формували загони найманців, яких спрямовували до частин кадрової російської армії чи "армії ЛДНР". Але практично від початку стало зрозуміло, що це "шлях у нікуди". Наприклад, згадують випадок під Маріуполем, коли такі бійці чомусь розпалили багаття і їх накрила власна артилерія.
Тому "Вагнер" почав повертати людей з Африки та кидати їх у бій. Так, саме "вагнерівці" стали тією силою, яка проломила нашу оборону у Попасній та Сєвєродонецьку. При цьому не можна не сказати про катастрофічні втрати, які призвели до кількох самосудів – так, одного з командирів, заступника Уткіна з позивним "Лотос", просто розстріляли в таборі "за законами воєнного часу".
ПВК "Вагнера" на Вуглегірській ТЕС
Цікаво, що після просування на фронті в Україні ПВК почала вручати власну нагороду — медаль "За взяття Попасної".
Нині "вагнерівці" продовжують активно воювати на фронті і час від часу з'являються свідчення цьому у вигляді трупів, які знімають на фото та відео наші військові та нечасті некрологи в соціальних мережах. Остання їхня поява на українсько-російському фронті, як вже йшлося вище, була зафіксована у боях за Вуглегірську ТЕС.
