На Бахмутському напрямку продовдуються дуже важкі бої, околиці Соледару та Бахмуту завалені тілами окупантів. З Соледару українські бійці були змушені відійти на більш вигідні позиції, але бої на околицях міста тривають, наші воїни не дають окупантам оточити Бахмут. Для того ж, щоб вигнати російську армію з захоплених територій, ЗСУ потрібно більше боєприпасів та техніки. Про це та інше у програмі "Руно Війна" на Апостроф TV розповів закарпатський бізнесмен і політик, а нині командир підрозділу аеророзвідки "Птахи Мадяра" РОБЕРТ БРОВДІ з позивним "Мадяр".
– Якою ціною вдавалося тримати Соледар, зважаючи, що 97% міста просто зруйноване?
– У питанні виходу ЗСУ із Соледару я не допускаю драматизації. Не було ніякого критичного кроку, пов'язаного з відступом, вирівнялася лінія оборони і, як анонсувалося, зайнята позиційна оборона для того, щоб можна було втримувати рубежі, поки ми не зможемо дати гідну відсіч.
Читайте: Росіяни знову вдарять з півночі, але до літа війна закінчиться - екс-командир ізраїльського спецназу
Перша фаза входження російського війська у Соледар відбувалася руками ЧВК "Вагнер". І ми фіксували відсутність підтримки артилерії регулярної армії росії та присутність якихось ще підрозділів. Зараз армія вже підтягнулася до ЧВК. Очевидно, це пов'язано з тим, що були суттєво проріджені ряди "вагнерівців" у битвах у самому Соледарі та його околицях. Бої на околицях міста, я підтверджую, продовжуються.
Купа населених пунктів у цій війні відходила у ті чи інші руки. Так, зараз офіційно повідомлено, що останній український воїн покинув територію Соледару, хоча бої на околицях міста тривають і будуть продовжуватися й далі там, де зручно, тактично вірно і ефективно стримувати наступ ворога. Для того, щоб ми перейшли у жорсткі наступальні дії, очевидно, нам потрібно більше оснащення.
– Були розмови про те, що відступ із Соледару погіршить позиції українських бійців у Бахмуті - це так?
– Соледар знаходиться з північної сторони Бахмуту. Тобто якісь оперативні успіхи ворога з півночі та півдня одночасно створюють умови, щоб навколо Бахмуту створювалась певна дискомфортна обстановка. Тому зараз йде захист по трьох напрямках: стримування з півночі, і поки там безпечна відстань до Бахмуту, сам Бахмут та південь, де у ворога немає суттєвих переваг. По суті, лінію фронту їм критично зрушити не вдається.
Зараз надвисокий градус боротьби, з суттєвим виснаженням. Я не буду говорити про виснаження обох сторін, а кажу за воїнів ЗСУ. Але цей темп вже був досить давно заданий, відповідно, максимальний тонус, який підтримується серед наших військовослужбовців, допомагає втримувати оборонну лінію Бахмуту.
Щодо тривалого часу очікування на нову зброю, я скажу так - щоб просунутися у напрямку Соледару, першочергової потреби у танках немає. Я постійно кажу, що нам потрібен БК. Це питання не потребує якихось глобальних рішень з приводу його постачання. Це 155-мм калібр, який нам необхідний при тій лінійці техніки, яка нам вже надана. Це дозволить нам підвищити інтенсивність вогневої діяльності.
Яскравим прикладом такого підвищення є бойові дії на Харківському напрямку та на Херсонщині. Піднявши вогневу діяльність, без танків Leopard, ЗСУ просто нищать тилову інфраструктуру ворога, їх скупчення мобілізованих, боєприпасів, техніки, нищить артилерію та командні пункти. Вичистка всього тилового забезпечення передбачає, що наступаючому передку немає чим кріпитися і він вимушений відступати. Ця тактика двічі дозволила ЗСУ провести блискавичні операції. І я вважаю, що такий технологічний спосіб приведе нас до перемоги.
– Ми бачили відео, як тілами росіян всіяні землі біля Бахмуту, Соледару.
– Якщо ми говоримо про "кривавий гектар", який ми час від часу транслюємо, то це передмістя Соледару. Є окремі напрямки, які вони по сто разів можуть пробувати захоплювати, а після цього час від часу робити зачистку трупів. При чому у них якась селекція - когось забирають, когось ні, і знову наступають на ті самі місця.
– Були випадки, коли росіяни використовували наших військовослужбовців як щит, відправляючи їх до наших позицій. Як часто трапляються такі випадки?
– Цьому поки немає відеопідтвердження. Безумовно, вони скоюють ті злочини, які виходять за рамки війни, хоча куди вже більше за рамки війни, коли немає меж і знищується на шляху все. Але ті додаткові різновиди злочинів, до яких вдаються вороги, поза межами свідомості. Немає пояснення, що може спонукати їх до таких дій.
Варто хоча б подивитися на те, що вони робили в Ірпені та Бучі. Я заходив туди з групою зачистки. То я пристаркуватий дід, який багато бачив, та мало не посивів на місці. Там було багато вбитих людей, які лежали в позах, які свідчили про те, що вони не лише не опиралися, вони не розуміли, що відбувається. Їх розстрілювали без мети. Можливо, хтось там серед орків хизувався між собою, або з метою залякування. Це було моє перше враження, коли я з жахом ступив на територію Бучі.
В подальшому те, що ми бачимо, – це стратегія випалювання кожного квадратного метра, стратегія рандомних обстрілів помешкань, в яких з високою ймовірністю й близько немає військових. Можна сто разів говорити про адмінбудівлі чи заводи, але чим можна пояснити обстріли багатоповерхівок?
Раніше ще мали місце масові ґвалтування, грабунки та інше - все це не підлягає осмисленню та поясненню. Чого вартує лише рівень підтримки 140-мільйонним люмпеном ідеї того бункерного діда, яку те суспільство розвиває далі, що потрібно не просто територіально розбити Україну, а знищити нашу країну та українців як явище. От що має робитися у тих головах, щоб така думка розвивалася та підтримувалася абсолютною більшістю населення.
– Ви у розмові сказали, що бачили міста, які знищені більше за Соледар - це які?
– Це стосується більшості населених пунктів, які довгий час знаходилися у безпосередній близькості до лінії розмежування. Це характерно для усієї лінії фронту. Єдине, що я не був на Харківському напрямку. Але населені пункти на сході та півдні, які знаходяться на лінії розмежування, зруйновані під нуль. Там немає жодної вцілілої навіть собачої будки.
Населені пункти, які по наш бік фронту, автоматично потрапляють у планові цілі ворога. Незважаючи на події на фронті, залишок свого вогневого потенціалу ворог зливає на ці міста.
І от кожен день, зранку і ввечері, росіяни обстрілюють такі населені пункти з мінометів, танків та артилерії. Якщо півроку так методично обстрілювати міста 155-мм снарядами, касетними боєприпасами, РСЗВ та всім іншим, то що з нього залишається? Нічого, навіть руїни зрівняні з землею.
– Ми знаємо, що росіяни навіть мінують тіла своїх загиблих військових. А як проходить розмінування, не залишаємо ж ми їх там на землі?
– Гуманітарне розмінування буде відбуватися через десятиріччя. Але я сподіваюся, що на той момент, коли це буде нашим головним завданням, буде підтягнута якась техніка, яка це гуманітарне розмінування пришвидшить. У світі є вже рішення, які просто наразі нам недоступні. Це вже буде на наступному порядку денному західної допомоги.
Наразі інженерна служба, розміновуючи території, дуже багато мала клопоту з вражаючою кількістю встановленого вибухового знаряддя. Це направлено на те, щоб ще довго після їх відходу ми мали з цим клопіт. Це десятки тисяч квадратних кілометрів.
– У вас є відчуття помсти за те, що ви бачили на Київщині, а зараз на сході та півдні України, чи у вас холодна голова і ви просто нищите ворога?
– Чим більше залишиться знищеного ворога тут, тим менша концентрація недолюдей повернеться назад. Абсолютно зрозуміло, що раз у певний проміжок часу наша сусідня так би мовити нація буде піднімати хвіст на усі сусідні території. І якщо ми їх зараз не розчавимо до кінця, то наші діти чи онуки знову будуть з ними мати справу. Я б цього не хотів. Я б хотів, щоби ми вже раз і назавжди цю крапку поставили і з цим явищем покінчили.
І нехай вони там розколюються, варяться, паряться, що завгодно, але щоб вони вже в принципі не хотіли воювати. Подивіться на їхню історію, не проходить і пів віку, щоб вони не мали до когось претензій та щось не з'ясовували.
– Чи є для вас ЧВК "Вагнер" феноменом цієї війни, як ви їх оцінюєте?
– Це легка здобич з прикметою. Прикмета тут в тому, що у них міра страху суттєво відрізняється від "чмобіків", тому що вони прийшли з жорстких умов утримання і їм більше речей легше сприйняти, ніж звичайному цивільному, якого під магазином запакували, наділи шолом і повезли на війну. А зек не боїться ножа, не боїться по писку дістати, не боїться дати у писок у відповідь. Він же там за щось сидить, і явно не за те, що буряків насмикав у сусіда. У нього зовсім інший ритм життя, сприйняття, внутрішня мобілізованість та інше. І ось це відрізняє зека від "чмобіка".
З іншого боку, рівень їх військової підготовки стерильний, їх ніхто не планував готувати. Це не та ЧВК "Вагнер", яка розвивалася на початку, коли у них було контрактування, високі гонорари і вони готували свої кадри для виконання завдань у якихось гарячих точках світу. Тут їм зеки потрібні були для нарощування особового складу за будь-яку ціну, і це була найменша ціна. Але відсутність бойового досвіду та тупий алгоритмований підхід до виконання бойових завдань був досить швидко вирахуваний. Єдине, чим вони до сих пір беруть – це кількістю, а не якістю.
– Чого зараз не вистачає вам на фронті?
– Боєприпасів, навіть не дронів, хоча як аеророзвідник, мав би просити дрони.
