Поки у світі точаться розмови щодо можливого надання Україні сучасних західних винищувачів, двоє українських пілотів відправилися до США для відпрацювання на симуляторах літаків F-16. Проте зараз передачу літаків ще не йдеться, оскільки спочатку в Штатах оцінять на симуляторі навички українських пілотів. Оцінки також потребуватимуть техніки, які ці літаки обслуговуватимуть. Про що говорить ця перевірка, скільки може тривати підготовка українських пілотів на F-16 та від чого залежать терміни надання цих винищувачів Україні, а також про новинку російського "аналоговнєту" в ефірі Апостроф TV розповів експерт з питань озброєнь, головний редактор Defence Express ОЛЕГ КАТКОВ.
Скоріше за все, все якраз залежить від цієї пари пілотів, які були відібрані для того, щоб саме на них все оцінити. Треба памʼятати про те, що стандартний курс підготовки пілота винищувача F-16 – це 9+3 місяці. 9 – це стандартний курс, плюс 3 місяці – це курс, призначений для дій у насиченій протиповітряній обороні противника. Тобто один рік. Українська сторона зазначає, що цей курс можливо скоротити до максимум 6 місяців, а можливо навіть швидше.
Читайте: Коли буде наступальна операція ЗСУ: Піонтковський назвав важливу деталь для успіху
Тут важливий ще один аспект. Коли ми говоримо про підготовку пілотів, це одне питання. Ще є підготовка техніків, вона також, скоріше за все, буде оцінена. Тому перед тим, як будуть ухвалювати у США рішення щодо посилення України винищувачами – ця розмова вже йшла навіть у Конгресі, щоправда, в Пентагоні заявили, що винищувачі не входять у топ-3…
У будь-якому разі, американській стороні дійсно важливо оцінити, скільки часу реально піде на навчання. Давайте будемо чесними, вони мають великий досвід навчання іноземних пілотів. Не лише Україна намагається отримати американські винищувачі. І їм цікаво, чи будуть українці навчатися швидше, ніж умовно нідерландці, німці чи корейці.
Це важливий аспект, який полягає в тому, щоб оцінити реальні строки. Залежно від цього вже, напевно, і буде ухвалюватися рішення. Або ж починається стандартна програма, яка полягає в тому, що пілоти банально мають вивчити англійську мову на технічному й військовому рівні, щоб розуміти, що відбувається. Це не та ситуація, коли якийсь перекладач у кабіні буде сидіти.
Другий аспект – це навички пілотів. Треба мати на увазі, що управління західними винищувачами може відрізнятися від управління радянськими винищувачами хоча б через різні системи управління контролем польоту. Там використовуються трохи різні системи, американські винищувачі більш цифровізовані.
F-16 - це використання великого комплексу озброєння, бо це винищувачі вже 4+ покоління. Там пілот має не лише вміти вести повітряний бій, а й використовувати всю номенклатуру озброєння, включно з високоточним озброєнням для ураження наземних цілей. Це також певна специфіка, тому що українські пілоти МіГ-29 чи Су-27 – це машини ще 4 покоління, наймолодшій з яких уже далеко за 30 років.
Скоріш за все, якраз у США проводять такий тест, скільки триватиме навчання. І, виходячи з цього, будуть прийматися рішення. Або це дійсно можливо зробити у короткостроковій перспективі і тоді, скоріше за все підуть активні кроки для того, щоб Україна отримала ці машини. Або це дійсно буде перспективою після перемоги.
Вирішальним моментом у термінах підготовки може стати і технологічна підготовленість, і вмотивованість пілотів. По-перше, мова піде про те, що навчаються не пілоти, які умовно щойно встали з-за парти і вчора були курсантами. Йдеться про те, що будуть навчатися люди, які мають найбільший у світі реальний бойовий досвід - це вкрай важливо. Але пілотування літака відрізняється від керування, наприклад, авто, коли багато чого залежить від навичок та вмінь водія. Справа в тому, що керування літаком, особливо в бойових умовах – це доволі масштабна робота з дотримання інструкцій. Вміти ходити по краю цих інструкцій – це і є майстерність пілота. Тобто максимально точне використання і розуміння того, що може машина, що не може, де ця межа, і балансування на цій межі, щоб досягти максимальної ефективності.
Щоб побачити цю межу максимальної ефективності, треба мати далеко не одну годину польоту саме на цьому типі літака. Ніяк не можливо замінити, наприклад, кількість годин на літаку МіГ-29 на кількість годин на F-16. Це різні машини різного не те щоб покоління, але певною мірою навіть ідеології. Різниця між ними значно більша, ніж у пів покоління. Треба враховувати той технологічний розрив, який був між літаками і технологіями Радянського Союзу кінця 80-х і у США, не кажучи вже про сучасні версії F-16.
Новинка "аналоговнєту"
Те, що на фронт їдуть Т-62 та БТР-50 – це вже не новина, а сувора реальність для російської армії. Більше того, там уже пішли не лише зняті з консервації машини, яким понад пів сторіччя. Вже йдеться про те, що вони почали робити так звані "шушпанцери". Це те, що зазвичай у самій рф супроводжувалося зневагою до будь-якої іншої країни, яка модернізує нестандартним чином, гаражними і кустарними речами якусь техніку. Вони почали реально серійно на МТ-ЛБ встановлювати зенітну корабельну установку. Це називається "шушпанцер", і це вже почалося серійно.
Спочатку була зафіксована одна така одиниця техніки, яка стояла на якійсь рембазі. Цілком можливо, що це була якась народна творчість на місцях. Але було помічено вже перекидання цієї техніки залізничним ешелоном. Вже як мінімум чотири таких машини було помічено на відео, які викладали самі рашисти, вихваляючись: "Дивіться, яка ж робота з модернізації МТ-ЛБ шляхом встановлення зенітної корабельної установки була проведена". Знов таки, говорять про "анаголовнєт".
gallery/4124
Треба розуміти, що будь-яка зброя небезпечна. Але ситуація, коли країна, яка роками вихвалялася тим, що вона "друга армія в світі", обіцяла цілі армади, сотні тисяч цих "Армат" Т-14, а прийшла до "шушпанцерів" – це вже реальність.
Це означає насправді дві речі. Перше – у рф є певний брак бронетехніки, який вони намагаються втамувати навіть такими "шушпанцерами". Друге – це те, що серійні заводи, які можуть виробляти адекватну техніку – бодай ті самі БМП-2 відновлювати чи ремонтувати чи взагалі виробляти з нуля БМП-3 – не встигають за попитом. Тому вони перейшли на серійне виготовлення машин, які мають вкрай обмежені можливості та вкрай суперечливу бойову ефективність.
