Ситуація на Донбасі залишається дуже важкою. Найзапекліші бої точаться в Бахмуті Донецької області. Непросто зараз і на Луганщині, хоча там ворог послабив атакувальну міць. Про ситуацію на сході України, перспективи початку українського контрнаступу та російські проблеми з технікою в етері Апостроф TV розповів голова Національного антарктичного наукового центру, громадський активіст, колишній командир взводу батальйону "Айдар" ЄВГЕН ДИКИЙ.
- Що вам відомо про Донецький та Луганський напрямки? Зокрема, що відбувається наразі у Бахмуті?
- Нічого нового. Там вже не перший місяць ідуть ті самі страшні й запеклі бої. Вони тривають і в самому місті, і на його околицях. Безпосередньо у Бахмуті просування ворога зупинене. Це абсолютно логічно, тому що наразі там утворився природний рубіж, який непросто взяти. Вороги поступово, за декілька місяців важких боїв, змогли витіснити наших захисників зі східної частини міста. Далі вони вперлися в річку Бахмутку. Вона створює хоча б пару сотень метрів між нашими позиціями та ворожими, а це далеко не всюди і не весь час так було. Насправді там весь час відбувалися бої саме в забудові – точніше, в руїнах від забудови. І відстань між позиціями бувала в декілька метрів.
Читайте: Росіяни сьогодні думають про Крим не менше, ніж про Бахмут - Ігор Козій
Єдине, чого, наскільки я знаю, все ж таки не було – рукопашної. Але бої на такій відстані, коли просто одне одного закидали ручними гранатами, на жаль, там були звичайною практикою. Так от, після таких контактних боїв, дуже важких звичайно, наразі ця природна перешкода – річка Бахмутка – може дуже серйозно стримати подальше наповзання ворога в межах самого міста. І росіяни це чудово розуміють. Вони наразі свої зусилля сконцентрували не так на штурмі міста в лоб, хоча все одно продовжують. В першу чергу, бої ідуть на північ і на південь від міста. Між крайніми ворожими позиціями – південними і північними – приблизно пʼять кілометрів. Фактично в цьому пʼятикілометровому вікні здійснюються всі наші комунікації. Тобто через це вікно завозиться все: і боєприпаси, і вода, і їжа.
Звідти вивозяться поранені, завозяться нові бійці на ротацію. Це насправді вкрай ускладнена логістика. Ви самі розумієте, що 5 кілометрів – це вже прострілюється будь-яка точка маршруту. Тобто вся логістика здійснюється екстремально, під вогнем. Але я можу сказати, що вона весь час здійснюється і при тому дуже жваво, активно. Ми не тільки ротацію бійців там продовжуємо, а навіть дозволяємо собі звідти полонених ворогів вивозити. Це дуже хороший показник того, що попри те, що ця логістика екстремальна, з великими ризиками, потоки транспорту достатньо великі. Фактично основні бої зараз ідуть не так за саме місто, а за трасу, за підвоз до міста. Саме це вирішить подальшу долю Бахмута, бо взяти його в лоб у ворога шансів небагато. А от, на жаль, шанси перерізати комунікації, ті артерії, які живлять гарнізон - якраз немалі.
Траса на Словʼянськ перекрита і відбити її поки, чесно кажучи, перспектив немає. А от за трасу на Костянтинівку ведуться найбільш запеклі бої, і там 50 на 50. Всім зрозуміло, що довго воно так тривати не може. Станеться одне з двох. Або поганий варіант – вороги прорвуться на Часів Яр і тоді бахмутські комунікації будуть перерізані. По тих комунікаціях, що лишаться, розумніше буде просто вийти, а не ризикувати, що гарнізон може лишитися без підвозу. Або навпаки вдасться відсунути ворогів від траси на Костянтинівку, хоча б назад за Кліщіївку. В такому разі Бахмут буде триматися ще дуже довго, бо підвоз буде гарантовано забезпечений.
- Можна попросити вас зараз ситуацію в Бахмуті включити в ширшу обстановку на фронті. Найбільше ми чуємо зараз про Бахмут, але є ще Авдіївка.
- Бахмут не просто так у нас із вами на вустах, тому що дійсно там найважче. Порівняно з ним, решта – набагато контрольованіше і спокійніше. На другому місці після Бахмута за важкістю боїв Авдіївка. Авдіївська промзона – там, на жаль, теж ідуть близькі контактні бої. Люди на людей, піхота на піхоту. А це завжди найтяжче.
Що найбільш радує, – це Вугледар. Там немає близького контактного бою. Там є ділянка відкритих полів, і наші вороги не можуть цю ділянку пройти. Їхні спроби цю ділянку відкритої місцевості пройти, чим далі – тим більше вже нагадують… Вугледар, здається, вже скоро стане в один ряд із Чорнобаївкою. Такі там достатньо безглузді та суїцидальні їхні спроби колонами прорватися через нашу оборону. Чесно кажучи, аж приємно дивитися.
Читайте: Байден дав чіткий сигнал оточенню Путіна, війна може закінчитись миттєво - Андрій Піонтковський
- Кремінна.
- Так. Там без особливих змін. Можу тільки сказати від одного з моїх добрих знайомих, які саме там воюють. Якщо місяць тому там кожен день відбивали російські атаки – достатньо успішно, але кожного дня – то наразі росіяни атакують раз на 3-4, а то і 5 днів. Це достатньо показово. Тобто збільшується час, який їм потрібен, щоб зібрати хоча б ударну групу. Тобто потроху вони там видихаються.
Власне, про те, що вони просунуться на Купʼянськ, вже, здається, і мови немає. Вже очевидно, що цю задачу вони не вирішать.
Наразі Сіверськ не під загрозою. А от якщо нам доведеться, не дай Боже, здати Бахмут, то тоді, чесно кажучи, дуже ймовірно, що Сіверськ стане наступною ціллю. Без Бахмута його вже буде утримати достатньо складно. Поки він все ж таки не під загрозою, поки тримається Бахмут. І це, до речі, теж одна з причин, заради чого Бахмут такою недешевою для нас ціною, непростою, але тримається. Бахмут наразі забезпечує відносно спокійну ситуацію в Сіверську, Словʼянську, Краматорську і Костянтинівці. Тобто чотири міста повністю залежать від цього одного.
- Ми вже знаємо, що контрнаступ буде. Бійці в Бахмуті теж кажуть, що вони там тримаються, щоб Україна могла накопичити достатньо сил для цього контрнаступу. Але ось ця точка як далеко в майбутньому? Сьогодні ми навіть нашим глядачам пропонуємо опитування, чи станеться перелом на фронті до кінця місяця? Коли це станеться, від чого залежить?
- Будь ласка, не ображайтеся, нічого особистого, але почну з того, що коли ви кажете, що ви тут глядачам пропонуєте опитування, чесно, мене, наприклад, трошки це коробить. Вам реально здається, що це етично, коли там зараз наші хлопці й дівчата вмирають, а люди тут в тилу, як на спортивне змагання, будуть робити ставочки: станеться перелом цього місяця чи не станеться? Вам самим натискати цю кнопочку – нічого не тисне, не муляє?
- Ми всі разом тримаємо фронт. Хтось тримає на передовій, ми тримаємо журналістський.
- Так, ми всі разом тримаємо, але є нюанс. Ми з вами тут в Києві, а вони в окопах.
- Приймаю ваші слова, але якщо говорити про перспективу?
- Давайте не будемо перегинати з тим, що ми з вами теж тримаємо фронт. Я розумію, що якби наш тил перестав нормально працювати, і ми тут заплакали, на фронті стало б ще гірше. Але ми все ж таки не порівнюємо наші з вами побутові незручності з тим, чим люди жертвують там.
Але якщо вас цікавить саме думка… Я не називаю себе військовим експертом, Боже збав, я ним не є. Але просто як людина, яка воювала, скажу, що не може бути жодного перелому в цьому місяці. Категорично ні.
Якщо під переломом ви маєте на увазі наш наступ, то давайте разом подумаємо, що нам для цього треба. Нам для цього треба три фактори: люди, залізо – і зброя, і боєкомплект до неї, що дуже важливо – і твердий ґрунт під ногами. Із цих трьох факторів наразі в достатку в нас є один – люди. Мобілізація вдалася. Попри те, як косо-криво вона відбувалася, попри всі ці дуже дурні ексцеси. До речі, одному з моїх друзів, що позавчора по ротації вийшов з Бахмута, кілька днів тому, коли він був у Бахмуті, у Києві вдома прийшла повістка. Чесно кажучи, довго веселилися з цього приводу, і такого роду дурниць безліч. Але попри всі ці дурниці, мобілізація вдалася. Людей набрано достатньо, люди на полігонах, їх готують.
Але ж є два інших фактори. Залізо – воно доїжджає дуже повільно від наших союзників, а залежимо ми по залізу на сто відсотків від них. І третє – це власне твердий ґрунт. Він має просохнути. Тобто раніше, ніж друга половина квітня – травень не бачу жодних сподівань на те, що ми почнемо. Власне, немає куди поспішати. Поки що місяць-два-три в цій перспективі час поки працює на нас. На довшій, на тривалій перспективі він, на жаль, може почати працювати на ворога. Але найближчі пару місяців нам поспішати якраз не треба.
- Тобто заява Подоляка про те, що контрнаступ почнеться через два місяці – точка відліку ще не почалася?
- Від сьогоднішнього дня два місяці плюс-мінус можемо рахувати.
- Поговоримо про військовий потенціал рф. Дуже багато думок є, що росія виснажилася, що зброї немає. Яка у вас є інформація щодо військової техніки – вона в достатній кількості чи ні?
- Навіть те, як зараз росіяни наступають, є дуже показовим. Вони наступають саме як армія, в якої є достатній запас гарматного мʼяса, але в дефіциті все інше. Це разюче відрізняється від того, що було рік чи навіть пів року тому. Вони в першу чергу намагалися використати якраз свою перевагу технічну. Все – немає вже цієї технічної переваги.
Щодо бронетехніки. Експерти сперечаються, знищена половина всього танкового парку, який був у росії до війни – мається на увазі не того, що вона сюди направила, а всього, що був – це мінімальна оцінка. Але дехто каже, що знищено вже до двох третин. Їхня здатність робити зараз нові танки чи БТР дорівнює нулю. Саме нулю, немає мови навіть про пару штук на місяць.
- А чому? В росії не працює військово-промисловий комплекс?
- Справа в тому, що їхній оборонпром паралізований. Він не мертвий, а саме паралізований санкціями. От поки вони не знайшли надійних шляхів, як обійти санкції і регулярно постачати собі всі необхідні західні комплектуючі, наразі їхній оборонпром завмер. Всі їхні розмови останніх 20 років про імпортозаміщення виявилися повною брехнею. Виявилося, що була повна імпортозалежність. Тому під санкціями вони не мертві, але саме паралізовані.
Вони здатні знімати техніку з консервації - і роблять це. Але навіть по таких "древніх" танках як Т-62 в них темп розконсервування – 8 машин на місяць. Вибачте, ми на день більше знищуємо. Тому так, в них реально зараз проблема з поповненням техніки і снарядів.
Не дай Господь, допоможе Китай. Це дійсно єдина серйозна загроза, якщо товариш Сі все ж таки вирішить відкрити їм величезні китайські запаси.
- Допоможе танками чи снарядами?
- Для початку хоча б снарядами – це вже буде серйозно. Вони вже дуже страждають від того, що в їхньому розумінні є снарядним голодом. Насправді вони все одно вистрілюють набагато більше снарядів, ніж ми по максимуму можемо собі дозволити. Але в них абсолютно інша тактика. Вони вміють тільки вогневим валом випалювати площі.
- Тобто навіть іранського запасу, що кораблем через Каспійське море прибув, теж уже немає?
- З їхніми апетитами те, що їм підігнав Іран, – це десь на тиждень.
- Росії достатньо складно компенсувати техніку. Але ми бачимо, що вони можуть кидати в бій непідготовлених мобілізованих. У якому співвідношенні це існує на війні? Скільки мобілізованих компенсують один танк?
- Тут немає якоїсь єдиної арифметики, тому що це абсолютно різні стратегії. Коли ти наступаєш, керуючись певними правилами, з технікою, люди ховаються за технікою, їх там ховає арта. Коли ти просто женеш мʼясні хвилі, як вони роблять на Бахмут і на Авдіївку - то це різна війна. Така проста арифметика, як колись жартували в радянській армії, що два солдата зі стройбату заміняють екскаватор, в цьому разі так точно не порахуєш.
- Чи бачать ваші знайомі зараз "кадирівців" на фронті та на яких напрямках вони найбільше зосереджені?
- От якраз на Бахмутському напрямку їх дуже навіть бачать, знають. Називають вони їх між собою – адаптовано до ефіру – "вівцелюби". Далі розумієте, як це реально на фронті звучить. Нюанс в тому, що ці "вівцелюби" не наступають самі. Вони ідуть в третьому-четвертому ряді за "вагнерівцями". Тобто вони виконують цю класичну нквдшну функцію загородних загонів. Їхня задача – розстрілювати тих, хто буде розвертатися і тікати назад.
- А збройні сили рф взагалі є на фронті? Ми постійно чуємо тільки за "вагнерівців" та "кадирівців".
- Звичайно є. Взагалі всі ці "перемоги", всі досягнення "вагнерівців", наприклад, захоплення Соледара, відбувалися лише тоді, коли їм давали на взаємодію звичайні кадрові частини. Наприклад, у тому ж Бахмуті їх прикривають дві частини повітряно-десантних військ, а це не мобіки, а контрактники. А також їм надають артилерію та авіаційну підтримку. Тільки тоді ці "вагнерівці" щось здобувають. Тобто розмови Пригожина про те, що він один там воює, – це повна брехня. Без регулярної російської армії вони ні на що не здатні. А єдина їхня суперсила в тому, що вони можуть собі дозволити набагато більші втрати, ніж регулярна російська армія – зеків не шкода.
