Нині у лавах Сил оборони України проти росії борються багато іноземних громадян. Деякі з них, зокрема, бійці грузинського легіону — вже десять років. Яка у них мотивація, які подальші плани та як вони будують стосунки з іншими іноземцями — про це в ексклюзивному інтерв'ю "Апострофу" розповідає командир Грузинського національного легіону МАМУКА МАМУЛАШВІЛІ.
Читайте також: Ім'я їм — Легіон: як іноземці за Україну воюють
- Відразу після свого створення у 2014 році бійці Грузинського національного легіону, які мали бойовий досвід у себе на батьківщині, почали виконувати розвідувальні та диверсійні завдання. На цей час ваші функції незмінні?
– Скажу так, вони значно розширились. Бійці з нашого легіону перебувають не лише у складі диверсійно-розвідувальних груп Головного управління розвідки та виконують спецоперації. Вони є у підрозділах найрізноманітніших бригад ЗСУ. У штурмових ротах, в артилерії тощо.
- Тобто буде неправильно називати легіон окремим етнічним підрозділом у складі ЗСУ, його бійці розосереджені?
- Так, на самому початку, окрім виконання суто військових завдань, бійці легіону виконували ще й роль інструкторів – знову ж таки через наявний бойовий досвід. І цей досвід був різний. Але зараз у нас є ідея створення на основі легіону окремої грузинської бригади, привести ще більше грузинів. Загалом зараз у легіоні грузинів – близько 70%, решта – представники інших національностей. Важко когось виділити окремо, адже загалом – близько 30 національностей.
- Чому тоді вони прийшли саме до вас, чому не створювали свої окремі етнічні військові формування?
- Створення етнічних підрозділів – політичне рішення, яке не від нас залежить. Це Володимир Зеленський вирішуватиме, наскільки це буде вигідно Україні. Але загалом Грузинський національний легіон був єдиним іноземним формуванням на початок повномасштабної війни. Нас давно знають у всьому світі, і всі іноземці, які приїжджали, приєднувалися до нас. А щодо чисто етнічних батальйонів, то донедавна навіть кримськотатарського батальйону не було, він лише кілька місяців тому був сформований.
– У січні Володимир Зеленський в інтерв'ю британському телеканалу Channel 4 News заявив, що Україні не потрібні іноземні солдати для боротьби з російськими окупантами. Мовляв, самі впораємося, дайте лише сучасну зброю. А ви як вважаєте, чи потрібні нам іноземні підрозділи?
- Безперечно, потрібні. Адже це не лише суттєва допомога професійними військовими, а й величезна моральна підтримка народу України.
- А яка у них може бути мотивація, щоб приїжджати та воювати за нас? Грузин, чеченців, я розумію: перемога України, це і їхня перемога, це можливість остаточно звільнитися від московсько-російського ярма. А що рухає європейцями, американцями тощо?
- Щодо остаточного виходу з-під впливу Москви — це й так зрозуміло. Але є й інші мотивації. Ось українці свого часу дуже допомагали Грузії, ми маємо довгі дружні стосунки. А друзів кидати – це остання справа. Щодо європейців, то, на мій погляд, Європа остаточно зрозуміла екзистенційну небезпеку росії. Тобто якщо вони зараз не допоможуть Україні, то війна за деякий час прийде до їхніх країн.
Це ми розуміємо, що окупація України – у життєвих інтересах росії, адже вона без України – держава без історії. Але це лише одна з причин. Друга – імперські амбіції, бажання відтворення Радянського Союзу та організації Варшавського договору, відновлення впливу на півсвіту. І цю другу причину іноземці бачать чудово.
- Зараз путін дуже нервує з приводу того, що Франція може відправити в Україну свій обмежений контингент. Еммануель Макрон запевняє, що це будуть лише інструктори. А чи може так статися, що вони реально почнуть воювати?
- Я сумніваюся, що вони братимуть пряму участь у бойових діях.
- Але спочатку бійці Грузинського національного легіону теж були інструкторами... Наприклад, прилетить щось російське по розташуванню французької частини в Одесі, і що вони мовчати будуть?
- А, ну в такому разі – цілком можливо. Я не виключаю такого сценарію.
- У Грузинському національному легіоні чи буває так, що бійцям із кимось комфортніше, а з кимось ні? Адже майже тридцять національностей.
- Не сказав би. Хлопці знайомляться, інтегруються один з одним. Тут немає ворожнечі ні на етнічній, ні на релігійній основі.
- Ваше ставлення до Російського добровольчого корпусу, легіону "Свобода Росії" та Сибірського батальйону?
- У нас із ними немає абсолютно жодних стосунків, і бути не може. Вони мають свою мету, вони просто попутники. Якби вони хотіли допомогти Україні, вони зробили б це 10 років тому, коли все тільки починалося. У нас немає жодного бажання якось контактувати.
- Грузинський національний легіон, як структурний підрозділ ЗСУ, все необхідне зброю, техніку отримує від держави. А чи є ще якісь джерела для отримання озброєння? Ну, там трофеї, волонтерська допомога?
- Звичайно! Що в бою захопив – то твоє, якщо ціле – обов'язково стане в пригоді. І від пересічних українців велика допомога. Нам, наприклад, потрібні FPV та розвідувальні дрони, системи РЕБ, прилади нічного бачення. Та багато чого… Донати дуже допомагають.
- На вашу думку, як змінилася російська армія за два роки повномасштабної війни? Адже її професійний кістяк було знищено навесні та влітку 2022 року, а потім пішли різні "мобіки-чмобіки".
- Вони вчаться. Ті, хто вижив, здобули досвід, і зараз там чимало тих, хто вміє воювати.
- Чи можна сказати, що якщо раніше була лише одна мотивація воювати проти України – гроші, то тепер додалися особисті причини? Батька, брата, друга вбили, і таке інше.
- Не впевнений. Убили — так родичі "Ладу-Калину" отримають й солідні виплати. Як і раніше, мотивація – гроші. Наскільки я знаю, їм платять 7 тисяч доларів одразу під час підписання контракту, а потім 3 тисячі доларів на місяць. Це їхня основна мотивація. Та ще й пограбувати.
- Ще півтора року тому Україна могла б перемогти, вийти на межі 1991 року, дай їй тоді Захід достатньо сучасної зброї. Чому він так гальмує? Бояться ескалації, застосування росією ядерної зброї?
- Я не думаю, що якусь роль відіграє ядерна зброя. Це так, залякування. Просто у США є проблема – відсутність рішучих політиків, які здатні ухвалювати жорсткі рішення. Я неодноразово повторював, що епоха Рейгана, Маккейна закінчилася. На жаль. Можливо, подібні політики з'являться і серед демократів, і серед республіканців, але їхній час ще не настав.
А щодо Євросоюзу – там просто дуже багато жадібних, корумпованих росією політиків. Які сидять на російських грошових потоках.
- Чого нам чекати від ювілейного саміту НАТО?
У 2008 році Україну та Грузію не взяли до НАТО (нагадаю, це сталося через позицію тодішнього керівництва Німеччини та Франції), і через це ми отримали велику війну в Європі. І кожен із європейських політиків має усвідомлювати, що певною мірою це його провина. Сподіваюся, що в НАТО зробили хоч якісь висновки для себе, з якою загрозою вони зіткнулися. Але думаю, Україні членства в НАТО зараз точно чекати не варто.
- Як ви вважаєте, у разі російської агресії проти Польщі, країн Балтії, чи буде застосовано 5 статтю НАТО?
- Дуже сумніваюся. Якщо країни Балтії – точно проігнорують. НАТО вже не та. Як і ООН – це збіговисько чиновників, організації давно вже формальні та нефункціональні. ООН – взагалі корумпована, безглузда організація. Вона показала себе саме так, починаючи з 90-х років, коли була перша агресія росії проти Грузії. Росія досі є членом ОНН, а до того, ще й членом Ради безпеки. До речі, коли російські окупанти підірвали дамбу Каховського водосховища і сталася екологічна катастрофа, ООН відзначала день російської мови. Це дуже цинічно.
– Ви за освітою – дипломат, але стали професійним військовим. А чи може бути так, що з професійного військового вийде добрий дипломат? Це я про Валерія Залужного.
- Я думаю, цілком можливо. Людина побачила інший бік дипломатії. Абсолютно інший бік. Ті, хто не хочуть війни – це насамперед солдати, вони надто добре розуміють, що це таке. Залужний може стати дипломатом краще, ніж людина, яка навчалася на дипломата. І ніколи не бачив того, що міг побачити військовий.
Читайте також: За завітами Януковича: чому Грузія відвертається від Європи
