В Україні скорочується населення, і не лише через війну. І все частіше висловлюються думки щодо необхідності залучення мігрантів з інших країн. "Апостроф" розбирався, чи повернуться в Україну наші люди після війни, чи вистачить нам власних трудових ресурсів для відновлення економіки, і чи потрібні для цього країні іноземні мігранти.
"Ти не один. Нас 52 мільйони". Це гасло було популярним на українському телебаченні в середині 1990-х років. Щоправда, ближче до кінця "буремного" десятиліття у Києві та інших містах України з'явилися бігборди з написом "Нас уже не 52 мільйони".
Початок нинішнього століття збагатився, як би зараз сказали, мемом "Нас має бути 52 мільйони, кохаймося!". Його автори, з одного боку, визнавали демографічні проблеми країни, але з оптимізмом дивилися у майбутнє.
У нульові народжуваність в Україні справді трохи зросла, що було пов'язано з покращенням економічного становища в країні – особливо на тлі демографічної "ями" 1990-х. Проте, навіть цей сплеск не зміг змінити загальну тенденцію неухильного скорочення населення.
Скорочення вдвічі
Чисельність населення незалежної України досягла свого піку у 1993 році – тоді нас справді було 52 мільйони і навіть трохи більше (принаймні офіційно, 52,24 мільйона осіб). З того часу вона лише знижувалася.
Перед анексією Криму, знову ж таки, згідно з офіційною статистикою, населення України становило 45,5 мільйона людей. Перед російським вторгненням 24 лютого 2022 нас було трохи більше 41 мільйона (без урахування тимчасово окупованих територій). Після цього будь-які оцінки мають досить умовний характер.
Але навіть без війни оцінити, скільки нас насправді, дуже непросто, адже востаннє перепис населення в Україні проводився наприкінці 2001 року.
Щодо дня сьогоднішнього, то за даними Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, станом на липень 2024 року населення країни оцінювалося у 35,8 мільйона осіб, з яких 31,1 мільйона проживали на "територіях, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі".
При цьому Інститут демографії прогнозує подальше скорочення населення України внаслідок війни, міграції, в тому числі через військову агресію з боку РФ, а також через низьку народжуваність і високу передчасну смертність.
Демографи вважають, що до 2041 року населення України може скоротитися до 28,9 мільйона осіб, а до 2051 року – до 25,2 мільйона.
Влада України повною мірою усвідомлює серйозність проблеми та необхідність її вирішувати. 30 вересня 2024 року Кабінет міністрів ухвалив постанову, якою затвердив Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року.
Однією з цілей Стратегії є створення умов для повернення в Україну тих, хто залишив країну з початком бойових дій.
За даними ООН, після російського вторгнення Україну залишили понад 6 мільйонів людей. І далеко не факт, що всі вони, або хоча б більша їх частина, повернуться після закінчення війни.
"Я мрію про 50%, а якщо буде 60%, я буду шалено щаслива, - сказала в коментарі "Апострофу" директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова. - Але реально, швидше за все, (повернеться) третина" .
Трудові ресурси закінчуються
Як було зазначено вище, населення України неухильно скорочується вже 30 років.
"У нас навіть до війни кількість померлих на 350 тисяч перевищувала кількість новонароджених. Тобто щороку у нас кількість населення скорочувалася приблизно на таке місто як Житомир" , - розповідає "Апострофу" президент всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, керівник проекту "Візія-2033. Збереження та розвиток трудових ресурсів України у найближчі десятиліття" Василь Воскобойник.
За його словами, спричинене такою ситуацією зменшення кількості трудових ресурсів, споживачів товарів та послуг у країні може призвести до занепаду вітчизняної економіки.
І війна лише посилила цю тенденцію.
"Якщо не повернуться близько 70% тих, хто зараз перебуває в Європі, і, якщо ще близько 2 мільйонів виїдуть після того, як закінчаться військові дії та відкриються кордони - тобто чоловіки поїдуть до своїх родин за кордон - ми опинимося в ситуації, коли нам просто не вистачатиме людей для відновлення країни", - каже Воскобійник.
І навіть якщо уявити собі, що народжуваність в Україні суттєво зросте, що теж далеко не факт, оскільки абсолютно незрозуміло, якими можуть бути для цього стимули, нове покоління вийде на ринок праці лише через кілька десятиліть.
А тому найпростішим, хоча водночас і складним вирішенням проблеми є на сьогодні залучення трудових мігрантів з інших країн.
"Для того, щоб лише зберегти кількість населення на території України, нам потрібно залучати щороку по 350 тисяч – тобто стільки, на скільки у нас скорочується населення. І це потрібно буде робити і п'ять, і десять, а може, і двадцять років", – каже Василь Воскобойник.
Міжнародний досвід
Про необхідність залучати в країну іммігрантів експерти почали говорити ще до великої війни, а після російського вторгнення таких розмов стало ще більше.
Урядова Стратегія демографічного розвитку також передбачає можливість залучення іммігрантів до України. При цьому в Кабміні визнають, що це досить складне завдання, яке вимагає комплексного підходу.
"Досвід Канади та Австралії показує, що успішність політики залучення іммігрантів залежить від чіткості визначення цілей (яку кількість людей, яких фахівців, якої кваліфікації, в які регіони доцільно залучити, на яких умовах вони можуть в’їхати), інтеграції та культурної адаптації іммігрантів з метою уникнення ворожнечі та дискримінації, а також сприяння організації легкого і зрозумілого доступу до послуг та інформації про адміністративні процедури та сервіси", - йдеться у документі.
Канада та Австралія згадані тут не випадково, оскільки саме в цих країнах діє бальна система залучення трудових ресурсів на підставі таких критеріїв, як вік, кваліфікація потенційних мігрантів, а також їхня затребуваність на ринку праці, як в цілому по країні, так і в окремих її регіонах.
А от у країнах Європи ситуація з імміграцією суттєво гірша, насамперед, через її хаотичність. Незважаючи на те, що деякі європейські держави заявляють про намір запозичити елементи австралійсько-канадської моделі, поки що там принципово нічого не змінюється.
У будь-якому випадку, і в Канаду з Австралією, і в Європу, і в США мігранти їдуть за кращим життям, яке вони не бачать можливості мати у себе на батьківщині.
Злам стереотипів
Але чи буде привабливою для іммігрантів Україна, громадяни якої, навіть без урахування фактору війни, самі шукають те саме краще життя на чужині?
"З яких країн ми готові приймати мігрантів? Що ми можемо їм дати після війни, щоб вони сюди приїхали? Ми будемо відкриті для них? Їм буде тут комфортно?", - ставить непрості запитання колишній міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов у пості на Facebook.
Справді, чи готові самі українці до того, що на вулицях міст країни, а також на касах супермаркетів, у ресторанах, перукарнях, лікарнях, на АЗС і багато де ще, у великих кількостях з'являться люди різних національностей, рас, вірувань, чий менталітет суттєво відрізняється від нашого?
"Українське суспільство звикло жити в мононаціональному, монорасовому, монокультурному, монорелігійному середовищі, і тому українське суспільство потрібно готувати до того, що все змінюється, і це - також", - заявив у розмові з виданням інвестиційний банкір та фінансовий аналітик Сергій Фурса.
"Необхідно проводити серйозну інформаційну кампанію, і робити це потрібно вже зараз, - погоджується Василь Воскобойник. - Потрібно донести до українців думку, що "Садок вишневий коло хати" - це дуже гарний образ нашої України, але, якщо не буде кому дбати про хату, доглядати за садком, то й садок зав'яне, і хата завалиться. До українців треба чітко донести, що ми вимираємо, як би це гірко не звучало, і справа не лише у війні"
При цьому зовсім не обов'язково, що Україна стане місцем тяжіння громадян із найбідніших країн світу, до того ж із чужим для нас менталітетом.
"Проблем (з адаптацією мігрантів) буде дуже багато, проте я далеко не впевнена в тому, що залучатимуться люди, які так сильно від нас відрізняються" , - пояснює Елла Лібанова.
Поствоєний рекрутинг
Проте чи така вже потрібна Україні імміграція, насамперед, трудова?
"Потрібно дочекатися кінця війни і зрозуміти, яку економіку ми збираємося відновлювати, в яких кордонах, скільки людей у нас залишиться, і скільки не вистачатиме робочої сили", - каже Елла Лібанова.
У свою чергу Сергій Фурса переконаний, що без трудової імміграції українська економіка просто не зможе повноцінно функціонувати: "Йдеться про сотні тисяч, а, можливо, й мільйони людей".
Такої ж думки дотримується і Василь Воскобойник.
Масова імміграція в уявленні багатьох – це мільйони людей з неблагополучних країн, які не працюють, отримуючи щедру соціальну допомогу. Саме такий тип імміграції поширений у багатьох країнах Євросоюзу.
Щоправда, на думку експертів, Україні це не загрожує, оскільки ми – небагата країна, і не можемо запропонувати високу соціальну допомогу, не лише іммігрантам, а й навіть своїм громадянам.
А от на тих, хто вирішить приїхати сюди працювати, може чекати цілком привітний прийом.
"Якщо люди приїдуть до нас працювати, вони відповідним чином адаптуватимуться до ситуації в Україні, і ми будемо їх приймати не як, вибачте за грубе слово, нахлібників, а як додаткову робочу силу, яка забезпечуватиме зростання економіки", - пояснює Елла Лібанова.
При цьому українському уряду потрібно буде не просто сидіти і чекати, коли хтось зволить до нас приїхати піднімати зруйновану економіку, а активно шукати трудові ресурси по всьому світу.
"Я думаю, що для України вкрай важливо створити компанію, яка фокусуватиметься на рекрутингу для того, щоб залучення мігрантів було не хаотичним, а керованим, - каже Сергій Фурса. - Така компанія, з одного боку, має контактувати з українським бізнесом, щоб знати його потреби, з іншого боку, активно займатися рекрутингом у країнах, з яких ми хочемо залучати людей в першу чергу. І для цього потрібна державна стратегія".
