Добробати за загальним визнанням внесли вагомий вклад у боротьбу з російсько-терористичними військами на Сході України. Про важливість добровольчого руху і причини, чому затягують з ухваленням закону про добровольчу армію, "Апострофу" розповів народний депутат України, заступник голови комітету з питань національної безпеки і оборони, командир УДА, колишній лідер "Правого сектора" ДМИТРО ЯРОШ.
Якою б не була армія, проте перемога над таким монстром, як російська імперія, можлива тільки в одному випадку – коли будуть мобілізовані ресурси всього українського народу, а не тільки його частини, яка перебуває в Збройних силах України.
Тим більше ми ж пропонували – і пропонуємо далі – законопроект щодо добровольчого руху, який би можна було побудувати на найкращих європейських традиціях. Побудувати – і ввести в систему оборони і безпеки держави. Ми ж не виступаємо за повну анархію і розуміємо, що після тієї ж самої війни не буде вже потреби в цих підрозділах. Але потреба в таких людях все ж буде. Росія ж поки що нікуди не дінеться. Коли то ще вона розвалиться... Бо в тому, що вона розвалиться, я не сумніваюся. Питання лише в тому, коли це станеться... І доки існуватиме Росія, нам стратегічно важливо мати добровольчий рух, саме добровольчу територіальну оборону, яка могла би в разі широкомасштабної агресії – що досі дуже можливо – стати надійним помічником і опертям для Збройних сил України.
Я неодноразово говорив, що, без сумніву, ситуація в ЗСУ із забезпечення, з рівня боєздатності, з інших показників набагато краща, ніж була в 2014 році. Бо до того часу армію знищували в прямому розумінні цього слова.
Але разом з тим, я бачу й негативи. І ці негативи проявляються і на передовій, і в тилу. Це і недостатня підготовка особового складу. Це і бюрократія – совкова бюрократія, яка знищує ЗСУ. Це і підбір офіцерів. Бо ж офіцер – це людина честі, насамперед. А вони більше зараз не людей честі підбирають, для яких найголовніше – звільнення землі (бо для будь-якого військового саме таке завдання мало би стояти). На перший план виходять вже чиновники у погонах – так можу описати стан цих офіцерів. І такі офіцери виконають будь-яке розпорядження.
Он нещодавно один офіцер високого рангу сказав одному з моїх командирів: "А де я на гражданці таку зарплату знайду?" Люди думають вже геть не так, як мають думати насправді. І такі процеси можуть знищити армію. І ті зрушення, які відбулися за допомогою народу в першу чергу (бо волонтерський той же рух організовував армію насамперед, а не держава; це вже потім трошки змінилася ситуація), усі попередні досягнення можуть бути зараз ліквідовані. І нічого доброго з того всього тоді не вийде. Лише опертя на сили народу – це єдина можливість протистояти тим загрозам, які йдуть від Російської Федерації. Ось чому це дуже і дуже необхідно.
Тим більше, українські чоловіки (та і жінки часто) – це ж козаки. Це козацький дух. Тобто тяглість поколінь, тяглість духу козацького є. І я, наприклад, собі життя без зброї вже не уявляю. Без карабіна, який би в сейфі стояв, необхідної кількості боєкомплекту, пістолета і так далі. А творення таких добровольчих структур за типом "Української добровольчої армії" (не важливо, як вона буде називатися, який буде бренд того всього) – якраз це все передбачає. І там вже апріорі будуть задіяні люди не кримінальні, психічно врівноважені, без усіляких недоліків. Люди, які постійно проходитимуть бойове злагодження, стрільби і так далі. ЗСУ ж не буде тягнути на собі всі ці речі. А така структура якраз дозволяє те все робити.
У тій же Естонії, в їхній системі "Кайтселійт", наприклад, є жіночі якісь організації, дитячі і так далі... І навіть старий дідусь, якщо він у "Кайтселійті", чітко знає, що якщо буде наступати Росія, то йому треба піти і зняти табличку на в'їзді в село, щоб увести ворога в оману. Навіть до таких деталей там все продумано – як народ можна задіювати.
Ми зараз бачимо, що робить наш західний сусід – Польща. У них за воєводствами розбудовуються цілі територіальні добровольчі бригади.
Але це, знову ж таки, один з аспектів. Бо мілітаризацію нашого суспільства ми мусимо проводити. Оскільки, я ж кажу, є постійні загрози. І починається мілітаризація ще з дітей і молоді, юнацтва. У тій же Польщі спочатку йдуть парамілітарні і молодіжні організації, потім іде оця добровольча територіальна оборона, а потім вже – збройні сили.
Та ж швейцарська модель оборони – мирна, нейтральна держава за тиждень може провести мобілізацію і виставити декілька мільйонів людей.
Національна безпека і оборона – це така багатошарова, структурована річ. І можна брати і від поляків їхній досвід і переносити на нас. Ніхто в Європі цього не боїться. І це якраз не порушує монополію держави на насильство, про що так часто говорить і президент, і міністр оборони, і інші посадовці. Біда лиш у тому, що наша влада часто свого ж народу боїться більше, ніж зовнішнього ворога. Я думаю, саме через це і відбуваються такі затяжки, як з моїм законопроектом про добровольчу армію. Під час війни відбуваються! Хоча зробити це все можна було б за пару тижнів. Президент вносить законопроект як першочерговий, за нього голосують – і він набуває чинності та починає працювати.
До того ж, я не раз вже казав: я готовий брати участь у формуванні цієї армії, але не претендую на те, щоб нею керувати. Я собі відійду – і хай вони далі собі роблять. Головне – правильно налагодити систему і зробити так, щоб не чиновники вирішували, якою вона буде. Бо коли чиновник влазить, то все знищується врешті-решт. А щоб це була народна ініціатива. Бо тільки на народній ініціативі такі проекти можна будувати. І не інакше.
Я ще в січні говорив з президентом – він сказав: "Я подумаю". І, от, думає до сьогодні. Досі нема конкретики. Хоча під час війни так довго думати з таких питань якраз і не можна.
Повний текст інтерв'ю з Дмитром Ярошем читайте на "Апострофі" у найближчі дні.
