Плотницький переграв своїх кураторів з Росії, а ДНР-ЛНР йдуть до повного завершення

"Переворот" у так званій "Луганській народній республіці", в результаті якого її ватажок Ігор Плотницький змушений був тікати до Росії, а на неконтрольованих територіях Луганської області почав порядкувати колишній "керівник МГБ ЛНР" Леонід Пасічник, став приводом для чималої кількості жартів серед українців. Втім, попри комічність ситуації, останні події в ОРЛО мають чіткі причини та серйозні наслідки.

Кому заважав Плотницький і в чому він зміг обвести заколотників і російських кураторів навколо пальця? Чим загрожує зміна "влади ЛНР" людям, що живуть в окупації? Для чого Росії знадобилося провокувати внутрішній конфлікт між бойовиками і до яких реальних наслідків найімовірніше призведуть останні події? Про це та багато іншого в першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповіла письменниця і блогер з Луганської області ОЛЕНА СТЕПОВА, яка після вимушеного переїзду з рідного Свердловська до Канева ретельно збирає та фіксує інформацію про життя людей в окупації та злочини, які здійснюють окупанти.

- Пані Олено, як би парадоксально це не звучало, але маємо "переворот" у так званій ЛНР. Як ви для себе пояснюєте те, що трапилося, причини цієї події? Що, можливо, відомо вам про нового ватажка ЛНР Леоніда Пасічника?

- Пасічник – це колишній співробітник СБУ. І щоб зрозуміти, що трапилося в ОРЛО, слід зробити невеличкий екскурс в минуле. Річ у тім, що прикордоння (прикордонні райони Луганської області, звідки родом Олена Степова, - "Апостроф") бачило набагато більше, ніж вся Україна. Скільки я себе пам'ятаю, в нашому краї постійно проводились навчання у Ростові для медпрацівників, для вчителів, для чиновників, впроваджувалися якісь об'єднані програми. І при цьому Росія завжди давала заробляти прикордонникам, митникам, СБУшникам, ментам, контрабандистам, чиновникам... Давала заробляти на "контрабасі", на відкатах, на різноманітних схемах. Певний час людина заковтувала "наживку" – їй давали заробити тисячу доларів, десять тисяч... А коли заробітки сягали сотні тисяч, її ставили перед вибором: або кримінальна справа, або співпраця з ФСБ.

Тому коли на Донбас у 2014-му прийшла "русская весна", Росії там було ким керувати. Усі чиновники мали певні плями у своїх біографіях, про які знала ФСБ. Мали такі плями і СБУшники. Тому що в нас – контрабандний край, край копанок, нафтопроводів і багато чого іншого. Ось тому вони так легко зрадили і так легко перейшли на бік ворога – вони рятували свої статки. Їм же пообіцяли заробітки на цій, вже відділеній від України, території: грабуй – не хочу. В Україні ж на них чекали би лише кримінальні справи. Серед тих, хто зрадив – і СБУшник Пасічник, і мент Корнет (через звільнення якого з "посади" "голови МВС ЛНР" і стався "переворот" у Луганську, - "Апостроф").

Ми звикли сприймати Росію як державу, де є президент, владна вертикаль, якась подоба законів... Насправді ж Росія – це організоване злочинне угруповання, де силові структури давно перетворилися на державу в державі. І якщо у нас в Україні під абревіатурою ОЗУ ми розуміємо бандитські угруповання, то в Росії бандитськими угрупованнями стали самі правоохоронні органи. У них там дуже високий соціальний захист. У них дуже висока індульгенція на те, що вони роблять. Катування, побиття – все це там безкарно. І коли у нас почалась "русская весна" на Луганщині, місцеві правоохоронці обговорювали саме це, що в Росії силовики мають індульгенцію, що вони там – і сила, і влада.

У той же час в Україні почали з'являтися громадські організації, люди взялися вивчати закон, свої права, почали оскаржувати дії міліції. Багатьох співробітників правоохоронних органів звільняли за скаргами громадян на незаконне затримання, катування чи нанесення фізичних ушкоджень. Зараз всі ці звільнені, до речі, повернулися на роботу в правоохоронних органах "республіки" і вважають Україну винною у руйнуванні їх кар'єри. І зараз в ОРЛО створюється дзеркальне відображення Росії.

- А як у цю картинку вписується "переворот", що відбувся?

- З цим "переворотом" взагалі дуже цікаво вийшло. Про заміну (ватажка так званої ДНР Олександра, - "Апостроф") Захарченка і Плотницького йшлося дуже давно. І у цих людей же теж є і свої інформатори, які отримують гроші, і свої куратори, які ділять сфери впливу. Луганщина від початку контролювалася Міністерством оборони РФ, а Донеччина – ФСБ. Ці структури, кожна на своїй території, контролювали існуючі потоки: наркоторгівлю, вугілля, метал, зброю, бандитські формування... Зараз же Луганщина теж перейшла під контроль ФСБ. Тому що Пасічник є ставлеником саме цієї структури. Його завербували ще до 2014 року. Як і міліціонера Корнета з чиновником Луганської ОДА Плотницьким. З усіма ними ФСБ працювала ще за часів України. Цікава ситуація тим, що, як на мене, Плотницький переграв своїх російських кураторів.

- У чому?

- Він не допустив, щоб його зняла Росія. Натомість пішов красиво за рахунок цього скандалу. Сам скандал дійсно спровокувала Росія, і Корнет отримав певні індульгенції задля цього скандалу. Але, гадаю, закінчитися все мало зовсім не так, як закінчилось. Плотницький використав свої сили і виграв війну компроматів, коли здав доньку Корнета, що навчається в Харкові. Більше того, за рахунок компроматної війни Плотницький ще й спромігся піти гарним і сильним керівником в очах у населення. Навіть те, що він розстрілював чи закатував Ципкалова (так звана "генпрокуратура ЛНР" в ході протистояння Корнета і Плотницького заявила, що колишній "голова уряду ЛНР" Геннадій Ципкалов був заарештований і закатований до смерті за наказом Плотницького, - "Апостроф"), народ сприйняв не так, як планувалося: "Ми думали, що Плотницький – розмазня, а він он яким міцним господарником виявився... Ми не так до нього ставилися".

А от Пасічник і Корнет на цьому фоні інформаційно програли. Ну бо ж дивно, коли "міністр держбезпеки" бореться з "українськими ДРГ", а його батьки і донька – у "хунти" живуть. Ця новина дала чималий резонанс. Дурні, звісно, не дуже заморочуються, а от тим, хто має мозок, не дає спокою питання: як же так?

Насамперед ця ситуація вдарила по "елітах" ЛНР, по "чиновниках". Вони задумались над тим, наскільки хитке їхнє становище. Директорка луганського телебачення [Анастасія] Шуркаєва так ретельно розганяла всі ці фейки про обстріли ЗСУ, про розіп'ятих хлопчиків – але щойно вона перестала бути цікава, з неї зробили укрДРГ. Журналісти, які отримували темники писати про Корнета погано, а про Плотницького – гарно, нині отримали вказівки писати інші речі. Але вони бояться тепер це робити. Бо не знають, хто з них – укрДРГ. Це – як рулетка: розплющуєш вранці очі – а ти вже "український диверсант"!

Тобто для людей це був певний шок. Вони на фоні цієї компроматної війни зрозуміли певні речі, і ці речі їх вразили. Поки це не проговорюється, але певні еліти Луганської області почали ставити самі собі певні питання.

Плотницький пішов красиво. Тому що він залишив після себе дуже багато проблем, але примудрився не взяти їх на себе, а залишити на Корнеті і Пасічнику. Вони зараз будуть використовувати стандартну азірівську формулу: в усьому винні "папєрєднікі". Вони будуть класти вину на Плотницького. Але вони вже в цій ситуації дуже сильно програли. Тому що внаслідок компроматних війн Плотницький став "сильним господарником", який всіх розстрілював. А Корнет – людиною, що бореться з укрДРГ, але не гребує поселити батьків і доньку у "хунти". Він морально програв.

Крім того, Корнет був "міністром внутрішніх справ", який і затримував всіх цих ципкалових, закатованих Плотницьким у підвалах "МГБ ЛНР". І люди ж чудово розуміють, що поки це було вигідно, всі ці персонажі прекрасно уживалися. І мовчали один про одного. Плотницький мовчав, що Корнет три роки жив у віджатому будинку. Корнет мовчав, що кримінальні справи, які клепає Плотницький на людей, які йому заважають або дозволили собі вкрасти більше, ніж він, заказні, сфабриковані. Мовчав – і виконував всі накази Плотницького. Аж поки не отримав команду "фас" та індульгенції з Росії. Після команди ці два пітбулі порвали один одному горлянки. І люди це побачили. А ті, хто має так чи інакше відношення до "влади", ще й зрозуміли, що команда "фас" із Росії може прозвучати коли завгодно і стосовно кого завгодно. І сьогодні ти – господар життя, а вже завтра можеш опинитися на підвалі у ролі "укрДРГ".

- Чого ж чекати далі? До чого приведуть ці зміни?

- Я думаю, все-таки до злиття з ДНР. Про це дуже багато кажуть. Плотницький, можливо, тому і пішов, змінив нав'язану йому гру на свою користь. Бо якщо відбудеться з'єднання з ДНР, Луганщина дуже сильно програє економічно. Більше того, навіть військові, тобто ті, хто воює в терористичних угрупованнях Луганська, вже говорять про те, що вони стануть м'ясом. Що "дирівці" будуть ставити їх на передову, а самі ховатимуться за їх спинами. Що "дирівці" отримуватимуть більше військове забезпечення. Усі це бачать.

Насправді ОРДЛО іде до повного завершення. Але щоб його завершити – недостатньо просто вивести війська. Так закінчити війну неможливо. Бо там накопичилось вже стільки зброї, що навіть за умови виведення військ там буде ще чим воювати років зо три. Тому будуть використовуватися всі можливі способи домогтися, аби всі ці люди (так звані "ополченці") або покинули окуповані території, або просто вимерли. Але навіть за найоптимістичніших розкладів там це все ще розтягнеться щонайменше на пару років.

- І оце гіпотетичне "злиття" – частина стратегії зі зливу так званих "республік"?

- Так, об'єднання ОРЛО з ОРДО – це також певні політичні кроки. Тому що в кожного бандитського угруповання – свої апетити. І навіть якщо завтра їм подзвонить господар з Кремля і скаже: "Усе, ми любимо Україну", зупинити, розвернути це неможливо. Надто багато психозу, надто багато ненависті, надто багато агресивної пропаганди було, точка неповернення пройдена. Уже неможливо вийти на трибуну і сказати: "Извините, ребята, мы ошибались, Украина – это наш дом". Тепер Україна – це ворог для "народу Донбасу". Бо його, "народ Донбасу", таки створили. Він існує. Хай в психологічному симулякрі, але існує. І цей "народ Донбасу" не зрозуміє певних обставин.

Коли ж ОРДО і ОРЛО об'єднаються, достатньо буде провести один "референдум" – за те, щоб Царьов там був царем чи Азаров розвивав свою "азіровку", чи за приєднання до Марсу, чи за напад і об'єднання з Зімбабве... Один референдум сфальсифікувати легше, ніж два.

До того ж, серед населення вже шириться певне розчарування і страх. Люди не хочуть вже навіть іти в комісії, тому що розуміють: сьогодні ти в комісії, завтра – на "Миротворці", а післязавтра – без української пенсії, бо ти стаєш невиїзним. Тому вони бояться. А значить, навіть з цих міркувань проведення одного "референдуму" безпечніше, ніж двох.

- Чи вважаєте, що це може робитися для подальшого приєднання окупованих територій до Росії?

- Ні. Про це навіть мова не йде. Про це найпалкіші адепти ЛНР і "Новоросії" навіть у соцмережах мовчать. Тому що це – нереально. І їм, напевно, заборонили про це навіть говорити. Звісно, на офіційному рівні досі лунають заяви, що "ми тримаємо курс на Росію", але як "незалежна держава". Тобто ми за співпрацю, але зі збереженням "незалежності".

І люди вже там розуміють, що не буде ніякого громадянства, не буде ніяких російських пенсій і всього іншого. З тими пенсіями – то взагалі окрема історія. Народ намагався отримати громадянство РФ і російські пенсії, а коли отримував – впадав в шок. Бо в Росії нема гірничого закону, нема побутового безкоштовного вугілля для шахтарів, нема закону про підвищення престижності шахтарської праці... І людина, яка отримувала в Україні 12 тисяч гривень пенсії згідно з законом про шахтарську працю, яка отримувала 6 тон безкоштовного вугілля, яка мала певні пільги і можливість безкоштовно оздоровлюватися у відомчих санаторіях, отримавши громадянство в Росії, не отримала нічого. Тільки мінімальну російську пенсію – 6 тисяч рублів. І доплату – до 9 тисяч. Усе.

І якщо ті, хто лишаються на окупованих територіях, отримують дві пенсії, від України і від ЛНР, то новоспечені громадяни Росії можуть претендувати лише на російську пенсію. І от коли вони це з'ясовують – починають мені дзвонити: "Спасите-помогите, как отказаться от российского гражданства?" А я й відповідаю: "Ну як ви можете бути такими зрадниками і відмовлятися від "вєлікой"? До того ж, я – "кривава хунта", хіба я можу дати нормальну пораду?"

Це звучить кумедно, але я реально знаю шахтарів зі свого рідного Свердловська, які вирішили "пропетляти" і, якщо вже ЛНР не приєднується до Росії, стати росіянами самим. А тепер вони дзвонять і кажуть, що читали мої статті, але були переконані, що я пропагандист і що Порошенко платить мені мільйони, аби я їх дурила. А тепер вони – громадяни Росії і не розуміють, чому їм не дають безкоштовного вугілля. На такі претензії я відповідаю, що перед тим, як дерти попу за Росію, варто було би цю саму попу підняти і поїхати до російського Гукова, до якого від нас – 20 хвилин їзди. Там же живуть такі самі шахтарі, як і ви. У нас же один пласт. Так, шахти там закриті, але шахтарі залишилися. То можна ж було поїхати і запитати: а чи є там побутове вугілля? Нема. А яка там пенсія у шахтарів? Мінімальна, до 10 тисяч рублів. А тепер – все, звиняйте. Єдине – Росія бачить, що мешканців ОРДЛО треба чимось тримати. Тому дає їм певні преференції.

- Наприклад?

- Наприклад, зараз їм дозволили перебування більше 90 днів. Зараз – офіційно чи неофіційно – але приймається там, що вони їздять на "ЛДНРівських" номерних знаках, перетинають кордон за "паспортами" ЛДНР. Але оформитись на роботу до цього року вони, як і інші українці, могли ж лише за трудовою міграцією, за документами. Треба було складати іспити на знання російської мови. Що для Донбасу стало шоком – як же це так?! А от так! Як гастарбайтери з Близького Сходу, так і ви складаєте іспити з російської мови. У нас в Луганську було створено багато сертифікаційних центрів, які за певні гроші формували бази тих, хто начебто склав ці кляті екзамени з російської. Бо ж наш народ все ж таки досі пише "исчо" і в слові "нет" робить чотири помилки.

До речі, за роки війни ми ж втратили багато поколінь. У якому сенсі? Ті діти, які зараз там навчаються, безграмотні. Абсолютно безграмотні! І я категорично проти того, щоб Україна за реінтеграції приймала будь-які документи, видані ОРДЛО. В тому числі, й дипломи.

Навчання там іде російською мовою – і йде воно абияк. Дві мої похресниці зараз навчаються там в університеті. І я точно знаю, що вони можуть взагалі не їздити на навчання, аби лише за сесії справно платили. Там і викладачі на лекції не ходять, тому що в них маленька зарплата. То які спеціалісти будуть випущені з таких закладів?

- Можливо, варто буде продумати якийсь механізм переатестації абощо?

- Та яка переатестація? Ці мої дві похресниці української не знають абсолютно – з першого класу вчилися російською. Причому вчилися, скажімо так, дуже посередньо. За українською системою оцінювання – до 5 балів. Але на фоні того, що студентів у "молодій республіці" мало, вони вступили до університету. Одна стане педагогом, інша – ветлікарем. Я цікавилася, чому саме ветлікар. Знаєте, що почула у відповідь? "Тому що собачку не шкода. Вона ж у нас така тупа, Лена, що може щось не те вколоти – і людина помре. А якщо помре собачка – то нічого не буде".

А друга дівчинка на вчителя вчитиметься. Бо "Україна не дала їй можливості навчатися". Вона за України трієчницею була, а зараз "5" – це ж відмінниця! І її мама каже: "От моя дитина за України була тупа, а зараз вона – розумниця і відмінниця. В Україні їй би максимум бурса світила, а тут вона в університет вступила!" І мама пишається своєю дитиною, яка у вузі навчається. І каже: "Я проти України, тому що моя дитина буде тут вчителем. Але якщо Україна сюди прийде, вона має визнати наші дипломи". Питаюся: "А як же вона буде вчителем за України, вона ж української не розуміє?" "Ну и что? Здесь мы будем говорить только на русском языке".

Так що питань багато. І закон про реінтеграцію не охоплює всі ці питання. Потрібні інші дослідження, інша розмова, інші якісь підзаконні акти. До реінтеграції вони реально вже готуються. Але сподіваються на щось краще. А кращого не буде.

- А що буде? Які ваші прогнози на найближче майбутнє? Чого бояться мешканці окупованих територій?

- Тут ми повертаємося до питання, що дадуть Пасічник і Корнет Луганщині. Першими, хто забив на сполох, були підприємці. Тому що одна річ – платити податки і потрошку пожежникам, міліції, ще комусь. До цього звикли всі – і у вільній Україні також. Ми тільки починаємо виходити з цього стану, а так підприємці до цього звикли. Але зараз вони будуть не тільки платити. Перерозподіл влади неодмінно призведе до перерозподілу бізнесу. Працював на схемах Плотницького? Ану йди сюди!

От у нас зараз з міста втік підприємець, який займався відмиванням коштів для свердловської "адміністрації". Тобто вони написали в Росію звіт, надали фотографії розбитого Лутугиного і написали, що у Свердловську вщент розбито більше 200 будинків. І Росія виділила їм кошти на відновлення цих будинків.

- Кошти, які до адресатів не дійшли, так?

- Так. Люди за свій кошт відремонтували будинки. Якійсь багатодітній родині вікна тільки вставили чи щось таке – приїхали туди з журналістами, помпезно. А кошти розікрали. Це було зроблено на рівні "адміністрації", але через Плотницького теж проходило, тому що така схема була задіяна по всій ЛНР.

І зараз підприємець, який сидів на цій схемі у Свердловську, дав дьору, тому що він тепер – "агент хунти". Словом, погана людина.

Тобто підприємці бояться. Тому що СБУшникам і ФСБшникам більше нема з чого, з кого брати гроші. Люди ж місяцями зарплату не отримають. Максимум це до них козаки прийдуть і останній телевізор чи пральну машинку винесуть. Тому зараз будуть грабувати, кидати на підвал за викуп.

- А хіба за Плотницького такого не було?

- Практикувалося і за нього. Але не так масштабно. Надто багато було розрізнених структур. "МВД", "МГБ", сам Плотницький. І вони між собою воювали. Тому коли шахтаря, який отримував 12-15 тисяч гривень пенсії, "менти" кидали на підвал, його рідня зразу кидалася Плотницькому в ноги: "Батюшка, спаси!" А той: "Що ж ви робите, падлюки? Ану відпустили!"

А зараз "МГБ" і "МВД" – це єдина структура. Вони ж образно – і Плотницький, тобто влада. До кого людям іти скаржитися? Нема до кого. Тобто людей тепер будуть просто хапати і кидати на підвал. Ця терористична структура "МГБ/МВД" знає, хто отримує дві пенсії, хто які пенсії отримує. І оскільки красти на загальному рівні вдається все менше, бо Росія на такі схеми все менше виділяє, то тепер заручниками стають ті, хто хоч щось отримує. А це насамперед – бізнес.

- А який там бізнес, в ОРЛО?

- У цьому році дуже піднялись підприємці там. Тому що контрабандні потоки ідуть і в Україну, і з України. І "Глорія Джинс" шпарить речі і відвозить в Україну. А цигарок скільки виготовляється? Фурами ганяють в Україну. Якщо заїхати на прикордоння (маю на увазі контрольовані нами території вздовж лінії розмежування), ви ж там придбаєте цигарки з ДНР, горілку з ЛНР. Рівень контрабанди там неймовірний! І це дуже великі грошові потоки. На яких підприємцям (як свого часу чиновникам) дали піднятися. На ментівському сленгу це називається "вигодувати кабанчика". Підприємець багатів на контрабанді, платив кому слід і навіть "дах" у нього є – але коли прийде інший "дах", його кинуть на підвал, і він платитиме ще більше.

До того ж люди зараз побоюються, що буде ще більш жорстоке ставлення до патріотичних акцій, до патріотів. Я заборонила всім своїм виходити в мережі, щось писати. Бо ФСБ і Пасічник – це не Плотницький. Вони знають, як працювати. Тому на певний час ми своїм людям заборонили будь-яке листування, будь-яке передавання інформації. Нічого там такого не відбудеться, що всерйоз би загрожувало безпеці України. Оперативна інформація йде і так. А от будь-які зйомки пересування техніки ми своїм людям заборонили. Безпека і ще раз безпека. Воно того не варто на цей момент. Молодь боїться зараз дуже сильно.

- Чого саме?

- З Росії вже давно отримано наказ забезпечити місцевими військові формування. Призов зірвано. Забезпечення терористичних формувань за рахунок місцевого населення дуже погане. І перед цим заколотом вже були випадки, коли шахтарів, що поверталися зі зміни в комендантську годину, хапали прямо на вулиці і кидали на підвал. А звідти – на фронт. Хоча тоді ще можна було відкупитися. Якщо не помиляюсь, коштувало це 3 тисячі рублів. Але зараз, гадаю, цю лавочку прикриють і всерйоз візьмуться забезпечувати м'ясом фронт.

Так що ситуація буде тільки погіршуватися. Нічого доброго там однозначно не буде. Але... Хай це прозвучить цинічно, але це погіршення ситуації в цьому випадку буде правильним. Тому що люди вже повинні нарешті починати щось розуміти. І ймовірне закручування гайок – це насправді добре для нас. Бо до людей на Донбасі все-таки має дійти, що трапилось і чому, а також – що відбувається зараз. От тільки доходить до них це здебільшого через особисті втрати – і матеріальні, і нематеріальні.

Я багато зустрічала людей, які кажуть: "От ти пишеш, що машини віджимають – а моя стоїть спокійно на подвір'ї, її не віджали". "А чого ж, - питаю, - вона в тебе два роки на подвір'ї стоїть? Чого ти не їздиш на ній?" Нема відповіді. Але людина впевнена: якщо у неї машину не віджали – значить, ми брешемо, що машини віджимають.

Чи мені жіночка писала, що я – тварюка, що я зрадила місто... Писала, доки у неї не загинув племінник. Його лікували від запалення нирок, а у нього розвинувся перитоніт, апендицит... Не діагностували навіть апендицит у лікарні!.. І вона тепер пише мені: "Я збираю всю інформацію щодо лікарів, я вам буду видавати такі дані". Хоча я - "хунта". Але це особисте.

І коли я писала, що медицина в ОРЛО вже вийшла за галактичні межі цинічності і морального спустошення - професіоналізм вона давно втратила - то люди мені не вірили. Поки це по особистому не вдарило. І зараз я отримую багато свідчень і про зараження в лікарнях, і про низький рівень медичної допомоги. Люди починають писати, тільки коли побачили це особисто. Ті ж, кого це поки не торкнулося, вважають всі ці розповіді фейком. І це якраз дуже небезпечно.

Але що зараз будуть робити ці павуки в банці – як не боляче, але це мусить відбутися. Це як поїсти цибулі, щоб на грип не захворіти. Превентивні заходи. Так само і Пасічник – це найкраща превентивна міра для Луганщини, щоб вона вийшла зі свого ЛНРівського захворювання. Але я ще раз нагадую, що Луганщина з нього може вийти тільки в інше захворювання – в ДНР. І їй потрібно буде пройти ще один етап – превентивно перехворіти Захарченком. Бо він же зараз – "видатний генерал", "міцний господарник" і майже Сталін.

- Чимало ще етапів одужання попереду...

- А що робити? Ми теж проходимо певні етапи. Ми перехворіли Надією Савченко, ми перехворіли дуже багатьма речами. Дасть Бог, перехворіємо і Саакашвілі. Кожен проходить свої етапи. І Луганщина – свій.

Хоча мене порадувало, що коли почали писати про можливе повернення Азарова і Царьова, народ це сприйняв не дуже гарно. Вони гарно сприйняли Захарченка і ДНР, але не Царьова і Азарова.

- Можливо, тому, що знають, хто такі Царьов і Азаров?

- Ні. За Азарова ж долар був по 8, він був гарний прем'єр, і шахтарі за нього жили... Але це з 10 коментів один такий комент був. Усі інші кричать: "Ага, ви нам ще Єфремова поверніть – взагалі буде "нормально"…

- Виходить, спостерігаємо? Нам особливо нічого іншого і не лишається?

- Ну, чому не лишається? Ми не тільки спостерігаємо, ми даємо їм інформацію. І кожного разу, коли я щось пишу, я пишу: "Земляки, озирніться, подивіться, куди ж ви претеся?"

Наприклад, мене вразила російська поетка, на творчості якої я виросла... Боже, на чому я росла, мамо рідна! І як я така виросла, якщо я читала Юнну Моріц? Слава Богу, що мої діти такого не читають!.. Так от, вона здивувала світ новою поезією: "Я – русская свинья". Мене це настільки вразило, що людина себе ось так асоціює! Але коли я зайшла в коменти під її поезією, отримала ще більший шок від коментів росіян, які писали: "Юнна Моріц, я вами пишаюсь, я теж – "русская свинья"!

У мене був шок. Мені байдуже, що там в Росії. Це все-таки їхнє право, їхня свобода, їхня поезія і їхній внутрішній світ. Але я звернулася до земляків з Донбасу і запитала: "Невже ви хочете ось так? Щоб ваші діти не цитували високу поезію Шевченка, Сосюри, а цитували "Я – русская свинья"? Ви готові це повторювати?" І виявилося, що вони не готові. Вони поки не говорять про це вголос, але до такого вони не готові.

- Значить, є надія. Значить, все буде Україна рано чи пізно.

- Так, все буде Україна. Для цього ми не тільки спостерігаємо, ми намагаємося лікувати. Тому що ми ніколи своїх не кидаємо. Навіть хворих. Винесемо на собі. Витягнемо з поля бою. Трохи вдаримо по морді жорстким аналізом. Бо в істериці треба часом і стусана дати.

- Це єдиний інколи спосіб...

- Так. Коли в людини дуже велика паніка або істерика – це часто єдиний спосіб. Але це наша земля. Це наші люди. І навіть вирішувати, хто з них перед нами винен – це наше право. І тільки наше. Так що продовжуємо боротьбу...

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом