Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, військовий експерт СЕРГІЙ ЗГУРЕЦЬ у першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про потреби Військово-морських сил України, їхню готовність протидіяти загрозі від РФ на морі та про те, як зберегти професійні військові кадри в армії.

- На сьогодні головною нашою опорою є катери "Гюрза-М", виготовлені в Києві. Ця техніка допоможе, якщо з'явиться серйозна загроза з боку Росії на морі?

- Військово-морські сили перебувають в найбільш складному стані порівняно з іншими родами й видами військ. Через анексію Криму й агресію Російської Федерації ми втратили основне ядро наших ВМС. Сьогодні ми вибираємо варіанти, які можемо забезпечити: створення броньованих артилерійських катерів "Гюрза-М", десантних катерів типу "Кентавр", які є в межах державного замовлення. Вони вирішують певні питання з точки зору заповнення потреби ВМС, але вони не спроможні вирішити ті завдання, які можуть виникати на морських напрямках.

Я не думаю, що у нас є можливість швидко побудувати новий потужний флот. Стратегія зараз полягатиме в тому, що ми отримаємо певну кількість кораблів від США. Йдеться про кораблі типу Island, які справді суттєво пришвидшить темпи посилення наших Військово-морських сил, але цього буде замало.

Коли ми говоримо про наявність морської загрози з боку Російської Федерації, то боюсь, що ми не повинні йти лінійним шляхом. Знищення морських цілей противника треба вирішувати насамперед наявністю протикорабельних комплексів, які можуть спокійно пересуватися по береговій лінії за рахунок єдиного радіолокаційного поля, яке контролює Чорне і Азовське моря. За умови наявності достатньої кількості мобільних протикорабельних комплексів можна абсолютно убезпечити наше узбережжя від наближення морських сил противника й повністю зірвати будь-які десантні операції. Це одна з версій, яку можна використати українською стороною для побудови асиметричної системи оборони.

Робота з захисту інтересів в Чорному і Азовському морях – надзвичайно складне питання, і, думаю, є багато питань до керівництва держави і Збройних сил. Що робити з ситуацією в цих акваторіях? Демонстративне блокування Росією портів, яке завдає економічної шкоди, – питання вже стратегічне. Думаю, з одного боку, треба вдаватися до дипломатичних і міжнародних засобів тиску на Росію, а, можливо, треба використовувати жорсткіші заходи в межах сил спеціальних операцій, аби відбити бажання росіян так діяти. Це достатньо ризиковано, і будь-які дії треба оцінювати через призму ефективності, вартості й подальших наслідків. Поки що відстоювати свої інтереси в Азовському і Чорному морях дійсно складно.

Читайте також: Путін тренується в Азовському морі, але головні дії РФ проти України почнуться в іншому місці – аналітик

- А москітний флот – це реально?

- Питання москітного флоту поки що є загальною тезою. Можна і наявність сотні броньованих катерів типу "Гюрза-М" вважати москітним флотом, але на будь-яке військове угрупування на морі чи суходолі треба дивитися через призму того, чи спроможне воно виконати бойове завдання.

Якщо москітний флот із сотні кораблів і катерів "Гюрза" не може пережити чотирибальний шторм, то який сенс говорити про виконання бойових завдань? Слід розуміти, що є певні завдання: стримати появу російських сил на акваторії та унеможливити проведення десантної операції або застосування цими кораблями засобів враження по нашому узбережжю. Тоді виникає питання, яким чином оптимально це зробити? Ракетним озброєнням? Авіаційними засобами? Силами спеціальних операцій?

1 з 2

Боротися з росіянами у форматі симетричної протидії ми не можемо. Ми повинні використовувати варіанти від міжнародного тиску до асиметричних дій. Треба шукати такі болючі точки, які, можливо, знаходяться не в акваторіях Чорного й Азовського морів і примусять росіян поводитись по-іншому. Але поки що військово-морська складова не перебуває в динамічному розвитку.

- До речі, у нас вже багато років будують корвет "Володимир Великий". Це питання фінансів чи політики?

- Фінансів й не тільки. У нас є багато програм, які потребують грошей й постійної уваги державного керівництва. Щойно вона зникає, то й фінансуються ці проекти значно менше. Питання корвета – одне зі складних дискусійних питань, де обидві сторони можуть навести багато аргументів, починаючи з "а навіщо нам корвет" і закінчуючи тим, що "нам потрібен москітний флот". Поки що питання заморожене.

Щодо корвета ми перебуваємо на стадії, коли припинити його будівництво фактично означатиме заплатити закордонним компаніям стільки грошей, скільки нам потрібно на його добудову. У цьому сенсі ситуація є патовою.

Але є позитивні моменти: в межах реалізації проекту "Корвет" існують близько десятка робіт, які можуть бути використані для кораблів меншого класу, які нам надзвичайно потрібні. Йдеться зокрема про низку локаційних і акустичних станцій, систему протиповітряної оборони, яка створюється для корвета і може бути використана для сухопутних військ. Тобто є напрацювання, які в форматі модульного рішення можна застосувати як для ВМС, так і для інших видів збройних сил.

У такому разі корвет виглядає не просто великою бойовою одиницею, а рушійною силою для реалізації багатьох проектів із закордонними компаніями, які потрібні для посилення обороноздатності. Але знову ж виникає питання грошей – у нас не так багато ресурсів, щоб закуповувати оперативно-тактичні комплекси, створювати корвети, нові бойові літаки.

Ми перебуваємо в умовах, коли повинні пускати чітко визначені фінансові ресурси на ті проекти, які дозволять мінімізувати ризики військової агресії. Тож коли доводиться обирати між, скажімо, танком і ракетою, то ми розуміємо, що ракету ми зробимо швидше, вона коштує певних грошей, зате чітко виконає завдання – знищить певну кількість цілей. Танків у нас є багато, ми їх модернізуємо, і з цієї точки зору ми вирішуємо завдання оборони. Питання оптимального балансу – головна точка роздумів усіх гілок влади. Сподіваюся, що цю оптимальну точку знайдуть.

- До речі, ще у нас є такий крейсер "Україна". Він по суті не потрібен, але ми його не продаємо. Виникає питання: чому?

- Тому що треба знайти покупців. Ситуація виглядає достатньо складно. Зараз цей крейсер перебуває на балансі Міністерства оборони, яке не сплачує кошти за його утримання. Його обслуговують за кошти Миколаївського суднобудівного заводу. Для нього це спричинило економічні проблеми.

Питання продажу крейсера – це, власне, питання пошуку покупця. Щоб його купили, треба виконати колосальний обсяг робіт, пов'язаних з процедурою відновлення всіх вузлів і агрегатів, які на ньому стоять. Потенційні замовники розуміють: якщо крейсер так довго стоїть на місці, то наскільки він взагалі живий?

Як не дивно, я знаю про переговори з однією країною, якій наші спецекспортери пропонують певні рішення, аби цей крейсер їй знадобився. Процес триває, сподіваюся, рішення знайдуть. Якщо ні – він може піти на металолом. У будь-якому разі, вічно тримати крейсер в такому стані просто неможливо – за цей час у світі вже все змінилося.

1 з 7

0 з 0

- Як вважаєте, сьогодні в разі агресії Росії наші війська здатні зупинити цю ворожу армію?

- Це питання досить складне, і відповідь "так" або "ні" може бути аргументовано цілим переліком чинників. На сьогодні армія дійсно насичена модернізованою і новою зброєю, має бойовий досвід. Тепер головне для військового і політичного керівництва держави – забезпечити, щоб люди, які мають бойовий досвід, залишалися у Збройних силах.

Тенденція, пов'язана із відтоком професійних офіцерів, якраз є ознакою того, що держава почала дещо ігнорувати вимоги людей у погонах. Гадаю, в умовах, коли загроза зовнішньої агресії зберігається, треба забезпечити їм пристойні умови служби і життя, бо саме від них, від їхнього духу залежить те, наскільки ефективно буде воювати армія на полі бою і наскільки ефективно буде використовуватись техніка. Ми розуміємо, що коли ти маєш сучасну техніку, але не спроможний і не готовий її правильно використовувати, бо тобі забракне духу, то це якраз зона відповідальності державного керівництва.

Людина у військовій формі не повинна почуватися забутою. Це якраз поки що може бути однією з ахіллесових п'ят українського війська. Будь-яке політичне керівництво на сьогодні має звернути на це увагу і реалізувати проекти, які можуть суттєво підняти бажання офіцерів служити в українському війську.

- На сьогодні це проблема, я так розумію?

- Є певна кількість офіцерів, яка вимірюється десятками тисяч, котрі готові розірвати контракти. Це відлуння того, що динаміка економічних змін в Україні наступна: навіть мінімальні зарплати, які раніше отримували контрактники, свого часу були достатньо високі порівняно із цивільним сегментом. Зараз цей сегмент обігнав військових і тоді виникає питання, що частина людей починає їхати просто в Європу, зважаючи на безвіз.

Питання захисту України покладається безпосередньо на людей, які вважають це своїм головним покликом. Якщо такі люди є, то держава має забезпечити їм умови.

Є ще одна дилема: якщо нам потрібен оборонний бюджет обсягом 120 мільярдів гривень, а ми маємо 86, то виникають складнощі. Якщо ми піднімемо зарплатню, тоді менше грошей ітиме на переозброєння військ. Теоретично ми проїдатимемо гроші за рахунок великої зарплатні. Якщо ж левова частка грошей витрачатиметься на утримання персоналу, то що буде з переозброєнням? Знову виникає питання пошуку балансу.

Питання війська – це питання духу, техніки і навичок. Якщо ми говоримо про якийсь один компонент і забуваємо про інші, то створюємо ризики. Може бути техніка, але не бути навичок її використання. Людина може вміти користуватися технікою, але не мати бойового духу. Є ті, хто має дух, і для них не важливо, якою технікою воювати. Тобто наявність духу може бути головною конкурентною перевагою будь-якої зброї. Тоді на перший план виходить спроможність людини виконувати завдання навіть без нічого.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.