Вже більше трьох років Україна відчуває на собі агресію Російської Федерації, яка проявляється не тільки у військовому, але і в культурному, інформаційному планах. Це – яскравий приклад горезвісної "гібридної війни". Протягом цього часу активісти та журналісти намагаються хоч якось боротися з російським впливом на українське інформполе. Утім, не всі українці схвально ставляться до такої боротьби.
Так, наприклад, рішення СБУ не пустити в Україну Андрія Лисікова, більш відомого під сценічним псевдонімом "Дельфін", викликало бурхливу дискусію і навіть обурення, адже він мав виступити на фестивалі Atlas Weekend. Окремі користувачі навіть задалися питанням: хто здав Дельфіна СБУ? Хоча навіть сам Лисіков спокійно відреагував на заборону словами "закон є закон".
Лисіков – далеко не перший російський артист, який став персоною нон грата в Україні за останні кілька років. І, ймовірно, не останній. У більшості випадків причиною заборони на в'їзд є відвідування окупованого Криму та/або підконтрольних бойовикам територій Донбасу (з порушенням правил перетину кордону). Зокрема, після моїх запитів СБУ заборонила в'їзд в Україну блогеру Іллі Варламову, дизайнеру Артемію Лебедєву і навіть голлівудській легенді Стівену Сігалу.
Чому так важливо не пускати в Україну артистів-адептів секти "Кримнаш"? Відповідь проста: у всіх відомих росіян було право зробити вибір – підтримувати крадіжку Кремлем чужої території або ж виступати проти (на худий кінець, хоча б дотримуватися нейтралітету). Яскравими прикладами є Андрій Макаревич, Борис Гребенщиков, Андрій Орлов (Орлуша), Михайло Єфремов та ряд інших представників російської культурної спільноти, які просто відмовляються приїхати на вкрадену територію. Однак більшість діячів шоу-бізу не змогли втратити можливість заробити "смачні" гонорари за один-два концерти в Криму. Саме таким способом РФ намагалася легалізувати анексію півострова: мовляв, ось Б'янка, Жасмін або сам Шнуров виступають в "російському" Криму. Шкода, що багато шанованих в Україні артистів купилися на ці гроші, продавши честь і гідність.
Безумовно, є й зовсім відбиті путіністи, типу повсталої з небуття Чичериної – вони з особливим бажанням їздять до бойовиків на Донбас, записують пісні, знімають кліпи про терористів ДНР-ЛНР. Що це, як не удар по інформаційній безпеці України? При тому, якщо до війни в Донецьк приїжджали світові зірки, то зараз у колись місті-мільйоннику можна побачити хіба що давно забутих зірок 90-х, багатьох з яких, судячи з відео, дістали з тривалого запою і відправили згадувати минулі часи. І правильно – адже ніхто з адекватних світових знаменитостей не погодиться псувати собі репутацію таким сумнівним заробітком. Ось і доводиться Кремлю діставати з рукава Маршала, Буйнова і Кобзона, що вже доживає останні роки. Цим втрачати ж нічого.
Найбільше дивує, що після гастролей у Криму, сплативши податки окупантам, підтримавши сам факт окупації, деякі російські діячі спокійно збираються приїхати в Київ, Харків, Одесу і заробити ще трохи грошей. У окремих випадках СБУ встигає заборонити в'їзд тому чи іншому артисту, але трапляються прорахунки. Репер Баста після концертів у Криму спокійно дав сольник у Києві 17 червня, а співак Макс Корж і зовсім в судовому порядку примудрився домогтися зняття заборони і вже наприкінці червня засвітився на Майдані Незалежності.
У соцмережах днями розвели неабияку дискусію про те, чи повинні активісти та журналісти "стучати" в СБУ щодо відвідувань захоплених територій артистами з сусідньої країни. Варто пам'ятати, що у себе вдома ми завжди прибираємо самі, а значить і свій інформаційний простір ми повинні власними руками очистити від кремлівських підстилок, які хочуть догодити "і вашим, і нашим". Так вже точно не буде – у нас в країні війна, тому сірого кольору бути не може. Або чорний, або білий – і вибір нехай роблять самі.
Єдиний дієвий метод у цій ситуації – карати рублем. У нашому випадку – не пускати в Україну гастролерів-"кримнашистів", нехай втратить кожен по кілька десятків тисяч доларів, нехай втратять організатори, що домовилися з ними про ризикований приїзд. Інші ж іноземні артисти подивляться на втрати колег за цехом і, можливо, задумаються, чи варто ставити жирну пляму на своїй репутації. Тільки так можна зачистити інформаційне та культурне поле України, давши шанс розвиватися якісному вітчизняному контенту.
