У ХІХ столітті епоха індустріалізації сформувала в Києві цілі пласти різноманітної архітектури промислового призначення. Архітектори минулого прагнули побудувати не просто функціональну споруду, а й приділяли велику увагу її естетичної цінності. Візуально заводські цехи нагадують старі замки. Фотограф "Апострофа" ОЛЕКСАНДР ГОНЧАРОВ побував у покинутих будівлях, які колись уособлюювали велич індустріальної епохи, відкриваючи таким чином серію фоторепортажів про покинуті будівлі столиці.
Пивоварний завод Ріхерта на Подолі
Подорож у світ "алкогольної" архітектури ми почнемо з вулиці Кирилівській. У 1892 році купець першої гільдії М.В.Ріхерт заснував тут пивоварний завод. Проектував і будував його відомий київський архітектор В.М.Ніколаєв, який спроектував та побудував безліч житлових будинків, особняків, храмів і навіть пам'ятників. Найбільш відомими його роботами можна назвати Національну філармонію України, Трапезну церкву Києво-Печерської лаври, Вознесенську церкву на Байковому кладовищі, а також пам'ятник Богдану Хмельницькому.
Головний корпус заводу з вежею в стилі модерн, був споруджений за проектом архітектора Миколи Казанського у 1908-1909 роках. За рахунок вежі та декоративних зубців на даху, головний корпус став схожим на фортецю. Шестиповерхова вежа використовувалася для сушіння солоду. Фасад головного корпусу був прикрашений вертикальними лініями, створеними за мотивами оборонних споруд. Пивзавод на Подолі дійсно нагадує старовинний замок, але в той же час не суворий, а романтичний чи казковий.
Вид на головний корпус Пивзаводу
Вид на головний корпус Пивзаводу
Вид на сушильну вежу Пивзаводу
Фасад Пивзавода
Розбиті вікна на фасаді будівлі
Фасад Пивзаводу в деталях
Промислові декорації
Ліхтар на фасаді головного корпусу
Вхід в головний корпус Пивзаводу
Старі двері
Арки підвальних приміщень
Цех Пивзаводу
Керамічне панно на Пивзаводі
Керамічне панно на пивзаводі
Двері
Цех підприємства
Мотиваційна табличка
Дерев'яний поміст
Дерев'яний поміст
Вихід на двір
Димова труба 1895 року
Вид на дах Пивзаводу
Пивоварний завод Шульца на Деміївці
Перша згадка про цей пивоварний завод датується першою половиною ХІХ століття. Згідно з архівними даними, в 1823 році полковник Йосип Понятовський за 10 тис. рублів купив у Філіпа Касселя будинок та пивоварний завод. А в 1865 році - Йоханн Генріх Шульц орендував завод та модернізував його. Незважаючи на багаторічну історію пивоваріння, офіційним роком заснування заводу вважається 1881 рік.
О 1901 році завод отримав статус постачальника Імператорського двору. На початку ХХ століття в Російській імперії подібний статус мали всього 30-40 компаній. У 1913 році році син заводчика Карл Шульц встановлює на підприємстві дві парові машини і проводить електрику. Завдяки нововведенням завод зміг збільшити виробництво пива та штат працівників.
У 1914 році розгорілася Перша світова війна, внаслідок чого німецький підданий Карл-Генріх Шульц втратив свій завод і був висланий разом з сім'єю в Сибір. Формальним приводом для націоналізації майна стало звинувачення власника заводу в умисному приховуванні продукції німецького підприємця Ернста Торклера.
Будівля заводу нагадує оборонну споруду. Цьому сприяють високі стіни, прямокутна сушильна вежа з вікнами, які візуально нагадують бійниці,а також аркатурні карнизи, які схожі на пояси машикулей.
Корпуса Пивзаводу Шульца
Корпуси пивоварного заводу Шульца
Вид на корпуса Пивзаводу Шульца
Корпуси пивоварного заводу
Корпуси пивзаводу
Заводський корпус
Заводські корпуси
Радянська пропаганда
Приміщення пивоварного заводу
Сходи
Література, знайдена під час прогулянки
Мотиваційний малюнок
Комунікації
Приміщення пивоварного заводу
Сходи
Клеймо "Доломакинъ'"
Приміщення пивоварного заводу
Сходи
Приміщення пивоварного заводу
Приміщення пивоварного заводу
Приміщення пивоварного заводу
Приміщення пивоварного заводу
Казенний винний склад №1
Ще одним яскравим зразком промислової архітектури Києва можна вважати "Казенний винний склад №1" на вулиці Кудрявській, 16. Будували його за проектом знаменитого київського архітектора Володимира Безсмертного. Будівля зберегла свій автентичний вигляд 1898 року. Головний корпус складу прикрашений пілястрами та класичним для такого типу будівель цегляним декором.
У 1922 році підприємство було націоналізовано, а на території винного складу почав працювати Київський лікеро-горілчаний завод № 2. Під час Другої світової війни тут виготовляли пляшки із запальною сумішшю, а в 1941-1943 роках німці організували на підприємстві виробництво мінеральних вод. Після того як місто зайняла Червона армія, тут в 1945 році відродили лікеро-горілчаний завод.
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Казенний винний склад № 1
Як можна переконатися, будівлі знаходяться в жалюгідному стані, немає дахів, прольотів, від частини будівель залишилися лише голі стіни, які швидко руйнуються під впливом навколишнього середовища. Можна нескінченно довго розробляти проекти реновацій, планувати облаштування там офісів та хабів, але все впирається в прагматичну економічну частину. Справа в тому, що реконструкція будівлі коштує набагато дорожче, ніж земля під ним. Бізнес не має мотивації вкладати в збереження культури і історії, власника цікавить отримання прибутку.
Раніше безліч пам'яток архітектури було продано в руки будівельних компаній без жодних зобов'язань. Замість охоронного статусу пам'ятки архітектури будівлі отримали статус приватної власності, якою власник може розпоряджатися на власний розсуд.
Збереження культурно-історичної пам'яті покладається на профільне Міністерство культури, молоді та спорту. Тепер, заради збереження культурної української спадщини, чиновники мають знайти компроміс з бізнесом та запропонувати йому нові умови. Наприклад, зниження оподаткування в разі збереження історичного вигляду будівлі, безвідсоткове кредитування реставрації або фінансування реновації за рахунок бюджету. Однак не схоже, щоб співробітників Міністерства культури турбувало це питання.
