РУС. | УКР.

Неділя, 20 січня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
27.75
Суспільство

Читайте нас у Telegram-каналі

Покоління Z: як знайти підхід до сучасних дітей

Сучасне покоління формується на тлі розвитку інформаційних технологій

Психолог, лайф-коуч та консультант з питань особистісного розвитку АНДРІЙ ТРУТЕНКО в інтерв'ю "Апострофу" розповів, чим покоління Z принципово відрізняється від попередніх, як батькам допомогти дітям самореалізуватися і як при цьому використовувати залежність сучасної дитини від гаджетів.

- Чим сучасні підлітки відрізняються від інших поколінь? Ось є думка, що покоління Z разюче відрізняється від покоління Y.

- Коли ми говоримо про покоління, то можна сказати, що всі покоління один від одного дуже сильно відрізняються. Чому така різниця? Є версія американських вчених, які винайшли теорію поколінь. Велика група людей має схожий досвід в певний період часу. Я часто наводжу такий приклад: коли я не хотів у дитинстві їсти, моя бабуся мені казала, що в її дитинстві не було стільки їжі, тому їжа для неї є цінністю, а я переводжу продукти. Можна сказати, що її покоління, ті діти, які разом з нею росли, думають приблизно так саме.

Читайте також: Батьки проти нової школи: чому реформа почалася з провалу

Якщо ми подивимося на сучасне покоління, у них теж є щось спільне. І це інформаційний простір. Це величезний потік інформації, який звалився на їхню голову і накладає відбиток на їхній розвиток. Вони народжуються вже з інструментами, які допомагають їм максимально швидко знаходити потрібну інформацію і орієнтуватися в цьому величезному світі інформації. Тому їм властива така річ, як кліпове мислення. Їм важко зосередитися на чомусь, тому що цей потік інформації звалюється на них. І якщо вони зупиняться на чомусь, то може виникнути відчуття, що вони випадають із світу. Тому вони еволюційно вчаться тому, щоб все швидко схоплювати. Найчастіше сучасні діти все схоплюють поверхово, не заглиблюючись у щось конкретне. Тому часто батькам складно зрозуміти, що ж їхнім дітям подобається, чого ж вони хочуть.

- Зараз кажуть, що підлітки нічого не хочуть робити через сильну залежність від гаджетів. Що з цим робити?

- Це теж дуже цікавий момент, тому що я знаю дуже багато батьків і дуже багато дітей, які не сидять в гаджетах. Звичайно, в першу чергу це завдання батьків – навчити дітей бачити світ навколо себе і жити в цьому світі, не проводячи весь час в гаджетах.

Фото: pixabay.com

Якщо ми візьмемо сучасну маленьку дитину і подивимося, як батьки з нею спілкуються, то, на жаль, це виглядає приблизно таким чином: дитина народжується, вона потребує уваги, безумовно, вона хоче дізнаватися і пізнавати світ, а батьки часто зайняті якимись іншими проблемами. Батьки втомлюються на роботі, вони завалені своїми справами. І таку кількість уваги, яка потрібна дитині, вони не готові приділяти їй. Часто буває так, що вони навіть не знають, що їй сказати, як її розвивати, як розширювати її кругозір. І вони часто їй просто дають телефон або планшет. А коли її не навчили, як ним користуватися, не навчили, що там можна шукати справді потрібну і корисну інформацію, то дитина робить те, що роблять інші, або просто тикає пальцем. І зазвичай це закінчується тим, що вона дивиться мультики або картинки. Для маленької дитини це добре, безумовно. Але, на жаль, коли вона виростає, нічого не змінюється. Вона не вчиться правильно користуватися цим інструментом, а по суті гаджети – це інструменти для максимально швидкої обробки інформації.

І коли до мене приходять батьки і кажуть: "Що робити? Моїй дитині нічого не цікаво", то перше питання, яке я ставлю, це: "Що вам цікаво, що ви робите, чим ви цікавитеся?" І найчастіше відповідь буває дуже сумною: "Я ходжу на роботу, а далі у мене немає часу, я втомлююся, ввечері можу подивитися телевізор, і на цьому день закінчується". І коли дитина бачить цю модель, а діти завжди зчитують модель поведінки своїх батьків та їхнє ставлення до світу, то вона бачить, що батьки приходять і так само сидять в телефоні та в інших гаджетах. Навіть коли радиш батькам приділяти більше часу дитині і більше з нею спілкуватися, часто батьки не можуть довго поспілкуватися зі своєю дитиною, проговорити, а відволікаються на гаджети і на все те, від чого вони хочуть захистити свою дитину. Це все одно, як батьки, що курять, говорять дитині, що не можна курити. Так і тут: дитина бачить, що батьки сидять у цих гаджетах і не пропонують ніякий альтернативний варіант для того, щоб вона не сиділа у них.

- Але буває й по-іншому: у батьків насичене життя, свої хобі, заняття, а дитина просто залежна від комп'ютерних ігор і соціальних мереж. Як її повернути в реальність?

- Це теж дуже поширений момент, коли батьки говорять: "Ось у мене все добре, хобі, намагаюся дитину затягнути, а вона не хоче". Потрібно розуміти, що дитина – це теж особистість, у неї є свої інтереси. Так чи інакше, дуже багато інформації про те, як ми живемо і реагуємо на навколишнє середовище, закладено в нас генетично. І, можливо, дитина просто генетично не схильна до таких видів діяльності, які хочуть прищепити їй батьки.

Буває ще, коли батьки не особливо приділяють дитині час, а потім починають активно її віддавати в секції, при цьому не спілкуючись з дитиною і не розуміючи справді, що їй потрібно, чого вона хоче. І це найбільша проблема, з якою я стикаюся: коли батьки не знають своїх дітей. Я завжди наводжу такий приклад: колись була реклама по телевізору, дуже показова, коли дитина сидить перед телевізором і представляє себе дослідником тваринного світу, а батько їй каже, мовляв, ти заважаєш мені дивитися телевізор, і просить перемкнути на канал, який йому потрібен. Дитина просить ще трохи часу награтися і побути тим, ким вона хоче бути. А батько каже їй найпоширенішу фразу: "А ти уроки зробив?" А завтра такий батько скаже: "Йди на футбол". Але дитина не хоче йти на футбол, вона хоче вивчати тварин. А батько цього навіть не знає. Я не кажу, що батьки погані. Але це проблема відсутності довірчих відносин. Довірчі відносини вибудовуються не в 14-15 років, а від самого народження, коли батьки живуть своєю дитиною, вона їм цікава.

- Але є ще й інший тип батьків – настирливий, надто уважний. Це добре чи погано?

- Гіперопіка – це в жодному разі не добре. Головне, щоб був баланс і гармонія. Такий підхід до виховання дитини загрожує тим, що дитина виростає без почуття відповідальності й самостійності. Це одна з основних речей, яким треба вчити свою дитину. Потрібно вчити її відповідальності, треба вчити її брати на себе зобов'язання, виконувати їх, отримувати результат, аналізувати цей результат та вчиняти такі дії.

Це нормально, коли батьки хочуть, щоб їхня дитина була в безпеці, комфорті. Але справа в тому, що, коли дитина виростає і стає дорослою людиною, захищати її від небезпек цього світу вже неможливо, а ми, як би ми не прагнули до стабільності, живемо у світі невизначеності. Тим більше сьогодні, коли технології розвиваються з божевільною швидкістю, ми просто не знаємо, що буде завтра. Передбачити, що буде за 5 років і чого потрібно навчатися сьогодні, щоб за 5 років бути актуальним, дуже складно. Тому потрібно навчити дитину самостійності, навчити її бути наполегливою, цілеспрямованою, брати на себе відповідальність. Коли вона чогось хоче, потрібно дозволяти їй це робити.

Часто батьки кажуть: "Ну як це? Я що їй дозволю стрибати з дахів?" Ні, безумовно, потрібно говорити дитині про речі, які небезпечні для життя, треба її одразу ж застерігати від цього. Я пам'ятаю, колись мене спитали: "А якщо дитина повзе до краю балкона на перилах, то що краще – дозволити їй впасти і зловити або прибрати її звідти і пояснити, чому це не можна робити?" Але ж найчастіше батьки просто кажуть: "Не роби цього, тому що я так сказав". І не пояснюють, чому. А коли нам не пояснюють, чому, ми не розуміємо цього і все одно хочемо спробувати. Природне бажання пізнавати нове веде до цього.

- Якщо дитина до певного моменту, наприклад, до 15 років, була несамостійною, її постійно опікали батьки, які за неї робили вибір, але ось виповнюється 16 років, коли потрібно закінчувати школу, вступати до університету, можливо, переїжджати в інше місто, а людина ще абсолютно несамостійна, то як можна цього навчити?

- Психологія хороша тим, що ніколи не пізно починати. Якщо в дитинстві, в 5 років, приміром, нас не навчили брати на себе відповідальність, коли ми почали проявляти ініціативу, але нам не дозволяли її проявляти та брати на себе відповідальність за результати, нас захищали від цього, то ми виростаємо безініціативними, непристосованими до життя, до ризику, до стану невизначеності. У нас недостатньо досвіду через те, що у нас є невпевненість у собі, страх тощо. Тому ми виростаємо достатньо інертними і непристосованими до життя. Але ніколи не пізно вчити людину брати на себе відповідальність. Способів може бути величезна кількість.

Але є один нюанс: якщо батьки до 15 років виховували свою дитину так, значить, у них в голові є така модель взаємин з дитиною. Я ще ніколи в своєму житті не бачив, щоб батьки в один момент перебудувалися і вирішили, що будуть вчити дитину відповідальності. Найчастіше це відбувається так: іди займайся чим хочеш. Ми ніби випускаємо кімнатну тварину на вулицю і спалюємо всі мости. Це теж неправильно, тому що вона може там не вижити. Потрібно підводити її до цього поступово. Це ніби вчити дитину ходити: якщо ми весь час будемо носити її на руках, то їй буде складніше навчитися. Уявіть собі, що ми будемо носити дитину на руках до 15 років, а потім скажемо: "Ну все, йди". Її ж потрібно буде вчити з самого початку. Але в 15 років нам буде здаватися, що це дорослий дядько або доросла дівчина, які повинні це вміти. Але якщо ходити – це очевидно, брати на себе відповідальність – не настільки очевидно. Нам здається, що це повинно бути апріорі, але якщо цього не навчили як навику, то цей навик буде нерозвинений і йому доведеться вчити поступово.

Фото: pixabay.com

Можна почати з того, щоб давати дитині відповідати за результати своїх дій. Бажано, щоб дитина сам сформулювала те, яку відповідальність вона готова на себе брати. На жаль, якщо ми почнемо це робити в 15 років, то це буде дуже складний шлях. Але ніколи не пізно.

Можна вдатися до допомоги професіоналів, психологів. Але для початку важливо, щоб батьки самі зрозуміли, чого вони хочуть, і розібралися, чи беруть вони самі на себе відповідальність за те, що вони роблять.

І потім можна зрозуміти, чого хоче дитина. Коли мені кажуть, що дитина нічого не хоче, я в це не вірю. У мене була достатня кількість особистих консультацій з дітьми. Буває, що батьки приходять і кажуть: "От у мене дитина, яка нічого не хоче", але потім після години консультації ми визначаємо, що є конкретні речі, які дитині цікаві, якими вона і так вже займається та які вона любить, просто ніхто не звертає на це увагу. Вона називає це "займатися дурницями". Але навіть якщо дитина проводить час за комп'ютером, не потрібно обмежувати її, а бажано направляти в потрібне русло. Ми не можемо позбутися комп'ютерів, світ такий, він комп'ютеризується. І якщо ми хочемо бути актуальними і хочемо, щоб наша дитина була актуальною в цьому світі, нам потрібно навчити її користуватися гаджетами так, щоб вона розвивалася.

А з приводу того, що діти замикаються, закриваються, це теж поширене явище. Ми повинні його розглянути з іншої точки зору. Наприклад, є дитина, яка хоче вивчати тварин, а батьки постійно знецінюють її бажання. Коли ми протягом довгого часу знецінюємо те, що їй цікаво і важливо, то в якийсь момент дитина починає думати, що це якась нісенітниця, на яку вона просто вбиває час. Таке дуже часто буває, що вона не бачить в цьому ніякої цінності, важливості й значущості, хоча там закладено її талант і те, що може привести її до успіху.

Буває таке, що діти зовсім закриваються. Коли дитина дорослішає, приходить у дорослий світ, то розуміє, що моделі, яким її навчали, тут не працюють. Вона не може домогтися у світі успіху, а альтернативних варіантів у неї немає. Є у Платона притча про людей, які сиділи в печері й дивилися на тіні, які відкидав вогонь, і для них це був увесь світ. От так і для сучасної людини: вона не розуміє, що є щось інше. А їй потрібна реалізація, визнання, їй потрібно відчувати, що вона важлива, що у неї виходить щось робити. А тут її знецінювали і не давали це робити. Тоді буває таке, що вона знаходить відповіді у віртуальному світі або в комп'ютерних іграх. Часто такі діти, коли приходять на консультацію, говорять з гордістю про свої досягнення в комп'ютерному світі, вони відчувають, що вони там потрібні. Безумовно, їм ближчий той світ, і вони туди йдуть.

Читайте також: Цькування в школах: як не стати жертвою і що робити батькам

- Як батькам правильно виховувати дітей, щоб розвинути в них дух підприємця, новаторське мислення?

- Це дуже цікава тема, якій я присвячую багато часу. Коли дитина ще маленька, вона починає проявляти якісь інтереси. Як я вже говорив, у нас генетично дуже багато чого закладено, і те, до чого у нас є задатки, ми простіше і легше реалізовуємо, нам цікавіше цим займатися. Якщо у дитини мозок влаштований так, що вона схильна до того, щоб фантазувати, придумувати, мріяти, то, швидше за все, вона буде це робити. Якщо у неї так влаштований організм, що їй простіше займатися фізичними вправами, то вона буде займатися спортом.

Головне – дозволити їй робити якомога більше. Тому що наша пізнавальна здатність тісно пов'язана з тим, щоб ми пробували. Як ми з вами пізнавали світ, коли були маленькими? Ми його чіпали, мацали, намагалися використовувати органи чуття для того, щоб зрозуміти, що ж відбувається навколо нас. Таким чином дитина намагається знайомитися з цим світом, вона проявляє свої вроджені особливості та схильність до чогось. Батьки зможуть побачити, якщо вони будуть за нею спостерігати і дозволяти їй робити багато – але так, безумовно, щоб вона не нашкодила собі. Знову ж таки, ми можемо її підтримувати, а можемо її носити на руках – це дуже велика різниця.

Що таке підприємництво? Це робити щось. Діти починають щось робити в 3-5 років, вони починають діяти, намагатися щось зробити. Якщо ми в цей момент спіймаємо цю спрагу робити і проявляти ініціативу і навчимо її брати відповідальність за свої дії, то ми навчимо її бути людиною, яка розуміє, що може все що завгодно.

Хто такий підприємець? Буквально нещодавно дивився цікаве інтерв'ю відомого підприємця, багатої людини. Його запитали, чому він цим займається. Він каже: "Мені стало цікаво, що це таке, я почав в цьому розбиратися, почав вивчати це і побудував з цього бізнес". Побудував бізнес, довів його до якоїсь точки, наприклад, продав, а потім йому стало цікаво щось інше. Ось цей навик цікавитися світом і доводити до результату свої дії є базою для того, щоб дитина росла і розвивалася не тільки як підприємець, а як особистість.

Фото: pixabay.com

Було дуже цікаве українське дослідження на тему соціальної інтеграції особистості. В контексті цього було дослідження на тему самореалізації. І там було визначено три фактори, необхідних для самореалізації. Перший – це навчитися бачити можливості навколо. У просторі, який нас оточує, знаходиться величезна кількість можливостей. І ми повинні навчити наших дітей бачити їх. А як навчити їх бачити? Дозволяти їм пробувати. Другий – це навчити дитину використовувати ці можливості, реалізовувати себе через ці можливості. І третє – це впевненість у собі й висока самооцінка. Звідки береться упевненість в собі? Від того, що ми отримуємо досвід. Наприклад, я знаю, що я можу це зробити. А чому я це знаю? Тому що я вже це робив. Так влаштований наш мозок, чим більше ми щось робимо, тим краще у нас це виходить. А чим краще у нас це виходить, тим більше впевненість у тому, що це вийде. Якщо я 100 разів перестрибував через обрив довжиною в метр, то на 101 раз у мене не буде проблем з цим. А якщо я цього не робив ніколи, то я буду боятися.

Для того щоб отримати досвід і впевненість в собі, потрібно розвивати навички. Найголовніше, крім відповідальності, це послідовність і дисципліна. Справа в тому, що дуже часто ми загораємося чимось, у нас прилив емоцій, сил, ми починаємо щось робити – але до першої помилки. Адже коли ми не отримуємо той результат, який ми хотіли, дуже часто ми перестаємо це робити і шукаємо щось інше. І батькам необхідно навчити свою дитину цей момент невдачі сприймати як те, що потрібно подолати, щоб вийти на якісно новий рівень. Ми ж, якщо вірити Дарвіну, продукти еволюції, а суть еволюції – у розвитку. Щоб вийти на якісно новий рівень ми повинні зробити те, чого ми до цього не робили. Ми потрапляємо в простір невідомого, в ньому є велика кількість ризику. І нам потрібно вчитися діяти, не розуміючи, що буде далі. Помилка – не кінець світу, а всього лише показник, що так робити не потрібно. Якщо ми навчимо дитину бачити інші варіанти, навчимо її мислити творчо, нестандартно підходити до ситуації, навчимо її бачити світ ширше, то буде зростати впевненість у собі.

Ще важливим є не просто розвивати це в дитині. Адже якщо ми будемо намагатися когось навчити тому, чого ми не вміємо самі, то це буде неефективно.

- Складно, якщо хочеш зробити з дитини підприємця, а сам – доктор або двірник.

- Це дуже складно взагалі, якщо ти хочеш з дитини когось зробити. Я б застеріг батьків, які хочуть з дитини "щось зробити". Давайте не будемо вважати себе великими майстрами, які хочуть створити витвір мистецтва, а давайте розуміти, що ми всього лише люди і наше завдання навчитися в цьому світі отримувати задоволення, бути щасливими, реалізовувати себе і дозволити дитині робити те ж саме – дозволити їй знайти свій шлях.

- Але багато батьків якраз намагаються виростити генія. Як тільки дитина навчилася розмовляти – вже відправляють її вчити іноземні мови, додають інші активності, тому що існує думка, що діти в такому віці швидше вчаться. Чи варто це робити?

- Це здорово, безумовно. Але намагатися робити з дитини генія – це жорстко з точки зору батьків. Якщо ви будете дитині весь час говорити про те, що вона має бути генієм, то, коли вона виросте і порівняє себе з кимось, хто краще, для неї це буде страшна травма. Батько може очікувати від дитини надрезультатів, на які той не здатний, адже якщо вірити науці, то генетично в нас є якась "стеля", вище якої ми стрибнути не можемо. Наше завдання – не перестрибнути цю "стелю". Було б непогано, якби ми дивилися на світ як на місце, де ми можемо стати щасливими, де ми можемо бути собою і реалізовувати себе.

Знову ж, батьки часто запитують: а за що жити? Я на це відповідаю дуже просто. Уявіть собі, що ви відправляєте дитину в програмісти, а вона хоче бути художником або танцюристом. Але батьки запитують, а яка перспектива, як він буде заробляти гроші? Краще йому піти в ту професію, де більше грошей. Уявіть тепер дитину, яка займається тим, що їй нецікаво. Як ми робимо те, що нам нецікаво? Як попало. Скажімо так, ми не вкладаємо в це стільки сил і енергії. Ми робимо це тільки тому, що від нас цього хочуть. Раби завжди менш ефективні, ніж вільні люди. Ми приходимо до якогось результату, отримуємо диплом для галочки і виходимо на ринок праці. Тепер уявіть: ми виходимо на ринок праці, де є люди, яким реально в кайф те, що вони роблять, вони займаються цим вдень і вночі, живуть цим. Як ви думаєте, кого вибере роботодавець?

Фото: pixabay.com

- Того, у кого горять очі.

- А тепер уявіть, що цей ринок насичується, тому що всі хочуть туди. Конкуренція дуже велика. І ймовірність того, що ви там здобудете місце під сонцем, зменшується. Приходить людина на співбесіду, де тисяча осіб на одне місце. З цієї тисячі осіб є 50, яких реально пре. Швидше за все, виберуть когось із цих 50. І тепер уявіть, що ця дитина стає танцюристом. І вона вже входить в ці 50 осіб, з яких будуть обирати, у неї більше можливості реалізувати себе.

Далі. Якщо ми подивимося на зарплати, то дуже важливий момент в тому, що людям потрібні гроші здебільшого не для того, щоб бути багатими, а для того, щоб задовольняти свої потреби. І найчастіше нам не потрібно так багато. Якщо ми візьмемо піраміду Маслоу, то гроші – це базовий рівень, фундамент. Він потрібен, він важливий, тому що бідна людина не може бути філософом, як казав Фрідріх Ніцше. Але скільки цих грошей потрібно?

Я б порадив людям, які хочуть виховати дитину, які хочуть заробити грошей, які хочуть самореалізуватися, почати з одного просто питання самим собі: хто я ось зараз? Що я можу, що я роблю, що у мене є? І якщо чесно відповісти на це питання, то стане набагато простіше, який наступний крок.

По суті у нас є три основні мотиватори, які нас змушують щось робити. Перший – це жити, існувати фізично. Для цього, безумовно, потрібні в сучасному світі гроші. Ми можемо піти в ліс, добувати собі їжу, будувати будинки без грошей. Але в соціумі вони потрібні, тому потрібно навчитися забезпечити собі якийсь необхідний рівень. Друге – це визнання людей навколо нас. Нам потрібні друзі, нам потрібна любов, батьки. І третій крок – це самореалізація, коли я розумію, що я отримую задоволення від того, хто я є і що я роблю. Ось на цих трьох рівнях нам потрібно зосередитися – і просто діяти і отримувати результат. Отримали результат, зрозуміли, що я ось такий, зараз я можу на двійку, але це моя двоєчка. Ми вчимо дітей так, що ти повинен отримувати тільки п'ятірки, інакше ти невдаха. Ми не вчимо дитину розуміти, що ти можеш зробити для того, щоб отримати трійку, четвірку, а потім п'ятірку.

- Які книги ви порадите почитати батькам, щоб краще розуміти, як виховувати свою дитину?

- Перша книжка, яку я б порадив, називається "Материнська любов" Анатолія Некрасова. Це якраз про гіперопіку. Прекрасна книга.

Для того щоб розвивати дитину, навчити її творчості, креативності, я думаю, батькам потрібно ознайомитися з працями Еріка Еріксона, який займався психологією розвитку особистості. У нього є таблиця, в якому віці що дитині потрібно і що їй потрібно давати. Часто батьки приходять і кажуть: "Дайте мені інструкцію із застосування дитини, що мені потрібно робити, на які кнопочки натискати, щоб вона була такою, як мені потрібно". І це вже апріорі шлях в нікуди. Потрібно розуміти, що кожна людина індивідуальна й унікальна, у кожної людини свої особливості. Потрібно навчитися чути і слухати, розмовляти з нею, розуміти, чого вона хоче.

Для того, щоб розвивати свій світогляд, можна почитати класичну літературу. Матеріалів багато, достатньо ввести в Google, й можна знайти якісь дослідження. Зараз наукові праці популяризуються, доступною мовою пояснюється, що відбувається.

Для початку було б непогано батькові самому сходити до психолога і зрозуміти, які у нього проблеми і як з ними розібратися. Працюючи над собою, можна допомагати і своїй дитині реалізовуватися. На жаль, у нас похід до психолога значить, що я хворий і зі мною щось не так. Але я б порадив людям сходити хоча б на консультацію з профорієнтації для дитини. Головне – навчити дитину бути відповідальним, дисциплінованим, наполегливим і розвивати в собі ці навички.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Цькування в школах: як не стати жертвою і що робити батькам

Эксперт Богдан Петренко рассказал о буллинге в украинских школах и дал советы родителям

Випускники вузів в Україні опиняються в мінусі, але є інший варіант - експерт з освіти

Эксперт по вопросам образования Егор Стадный о популярных специальностях в вузах и проблемах обучения в школах

Новости партнеров

Загрузка...