На Олімпійських Іграх-2016в Ріо-де-Жанейро, які вперше пройшли в Південній Америці, українські спортсмени показали найгірший результат за всю історію виступу на олімпіадах. Починаючи з 1996 року, атлети, які виступали під синьо-жовтим прапором, привозили з головних стартів чотириріччя мінімум 20 нагород. Цього разу ж обмежилися лише 11 медалями. У медальному заліку українська команда посіла 31-е місце, опинившись позаду деяких африканських країн (Кенія, ПАР), азіатів з колишнього соцтабору (Казахстан і Узбекистан), а також Куби, Колумбії, Аргентини, Ірану, не кажучи вже про таких спортивних монстрів як США, Великобританія, Китай і Німеччина. Натомість українцям вдалося випередити Бельгію, Австрію, сусідів з Білорусі, Польщі та Словаччини, а також Туреччину, Азербайджан і Чехію. Більшість з цих держав перевершують Україну не тільки в розвитку спортивної інфраструктури, але і в економіці.
Бронзовими призерами Ріо-2016 стали Богдан Бондаренко в стрибках у висоту, шаблістка Ольга Харлан в особистих змаганнях, Анна Різатдінова у багатоборстві з художньої гімнастики, а також каноїсти Дмитро Янчук та Тарас Міщук на дистанції 1000 м.
Срібло Україні принесли борець греко-римського стилю Жан Беленюк (вагова категорія до 85 кг), Олег Верняєв у багатоборстві зі спортивної гімнастики, жіноча збірна з фехтування на шаблях у командній першості, Павло Тимощенко в сучасному п'ятиборстві, Сергій Куліш у стрільбі з пневматичної гвинтівки на 10 м. Ця медаль, до речі, стала першою для України на Іграх-2016.
Олімпійськими чемпіонами стали гімнаст Олег Верняєв у вправах на брусах і Юрій Чебан у веслуванні на каное на 200 метрів.
Ще півтора десятка спортсменів пробилися в топ-10 підсумкової класифікації у своїх видах. Четверті місця посіли: легкоатлет Андрій Проценко (стрибки у висоту), борець Валерій Андрейцев, синхроністки Ганна Волошина і Лоліта Ананасова, а також команда з восьми спортсменок у групових вправах; байдарочниці Тодорова Анастасія та Інна Грищун у складі двійки і вони ж разом з Марією Повх та Світланою Адаховой - у складі четвірки на дистанції 500 метрів; представники академічного веслування – жіноча і чоловіча розпашні четвірки Іван Довгодько, Артем Морозов, Олександр Надтока та Дмитро Міхай і Дарина Верхогляд, Олена Буряк та Євген Німченко, Анастасія Коженкова; дзюдоїст Артем Блошенко; фехтувальник Дмитро Карюченко, Анатолій Герей, Богдан Нікішин та Максим Хворост у складі команди-шпажистів; стрілець Микола Мільчев. Ще кілька атлетів замкнули топ-5 – це плавець Андрій Говоров (на дистанції 50 метрів вільним стилем), важкоатлети Ірина Деха та Олександр Пелешенко.
Причини невдалого виступу українських атлетів в Ріо мають безліч пояснень. Важка економічна ситуація в країні, пов'язана, в тому числі, і з війною на сході країни, призвела до проблем з фінансуванням спорту. Через це стався розвал інфраструктури і відтік спортсменів і тренерів за кордон. Та й самі спортсмени часто забувають про те, що відсотків на 90 успіх залежить саме від них, а не від кого-небудь або чого-небудь іншого.
Висловлювати претензії можна і тренерам, які часом не змогли вберегти від захворювань провідних спортсменів (Олега Верняєва, Богдана Бондаренка – обидва перенесли в Ріо застуду), а також чиновників, які після таких заходів люблять з пафосом заявити про чергові перемоги, роздати нагороди, розподілити премії, а потім забути про всі дані раніше обіцянки.
Так, наш спорт отримує недостатньо коштів, а система їх розподілу, яка і так далека від ідеалу, часто стає предметом для корупційних схем, а також всякого роду маніпуляцій. Так, вже після фінішу Ігор байдарочниці Тодорова і Грищун звинуватили чиновників Міністерства молоді та спорту в тому, що в їх екіпаж потрапила Марія Повх, а основну їх човні Марію Кичасову несправедливо позбавили місця. "Все вирішують гроші", - резюмували спортсменки. І вони мають рацію, адже саме грошей не вистачає для тренувань, виїздів на збори, придбання медикаментів, екіпіровки; саме завдяки грошам можна закрити очі на якісь недоробки і отримати своє місце під сонцем.
З іншого боку, українська команда в Ріо мала чимало переможців чемпіонатів Європи, світових форумів і Європейських ігор, які вперше в історії пройшли рік тому в Азербайджані, і навіть олімпійських чемпіонів Лондону. Але частина з них так і не зуміла підтвердити свій високий статус і виправдати очікування. Приміром, у тій же боротьбі, боксі та дзюдо за останні роки українки і українці неодноразово піднімалися на п'єдестал пошани. Але на Олімпійських іграх-2016 їх не було навіть серед призерів. Більшого очікували і від олімпійської чемпіонки Лондона шпажистки Яни Шемякіної, і від Олени Костевич, яка в стрільбі з пістолета перемагала ще на Олімпіаді в Афінах, а Лондоні-2012 завоювала дві бронзи - нагадаємо, Шемякіна не потрапила навіть у топ-8 в особистому турнірі, а Костевич і зовсім не пройшла кваліфікацію.
Будь-який спортсмен, який перемагає на турнірі, повинен тримати планку і постійно підтверджувати невипадковість свого успіху. Так чинять Ольга Саладуха (вона, до речі, не показала в Ріо хороших результатів через травму), Богдан Бондаренко, Ольга Харлан та інші. Зупинятися на одній перемозі, щоб потім якийсь час отримувати різні виплати від держави, вимагати кращих умов (іноді шантажуючи переходом в інші збірні), напевно, не дуже правильно. Так само як і вважати, що спортсмен, в честь якого грав національний гімн, краще лікаря, вченого, вчителя, артиста, музиканта, солдата, який тримає оборону на Донбасі чи волонтера, який допомагає бійцям на фронті.
Звичайно ж, звинувачувати тих, хто не потрапив у призери або не отримав нагороди більш високої проби, в тому, що вони мало зробили для перемоги, не можна. Приміром, шпажистам Карюченко, Нікішину, Хмизу і Герею в матчі за бронзу не вистачило миті, щоб вирвати перемогу в угорців, а борцю Жану Беленюку у фіналі довелося протистояти ще і суддям. Проте в Ріо хотілося б побачити більше національних і особистих рекордів, особливо в легкій атлетиці. На те вони й Олімпійські ігри, щоб показати себе з найкращої сторони.
Можна постійно лаяти чиновників і державу, які, безсумнівно, повинні приділяти більше уваги спорту, розробляти і впроваджувати соціальні програми по підняттю рівня здоров'я нації, удосконалювати фізичне виховання і культуру, допомагати меценатам і спонсорам, не заважати бізнесменам, які готові вкласти гроші в будівництво нових спортивних об'єктів. Але важливо не забувати, що багато чого залежить і від простих громадян. Чи може мати багато зірок і медалістів Олімпіади країна, громадяни якої самі не займаються спортом, а люди на вулицях не впізнають спортивних героїв, тому що їхні досягнення не висвітлюються в ЗМІ? Чи може претендувати на олімпійські успіхи країна, в якій батькам ніхто не пояснює, що не тільки у футболі чи хокеї їх дитина може стати популярним і успішним спортсменом. Безсумнівно, спорт зобов'язані розвивати і в освітніх закладах – школах, вищих навчальних закладах, коледжах, багато з яких, до речі, отримують гроші з держбюджету. І тоді у нас будуть з'являтися нові Болти, Фелпси, Харлани і Верняєви.
Наостанок зазначимо, що на Іграх в Ріо найбільшу кількість медалей завоювали спортсмени з США. Всього було побито 27 світових рекордів у плаванні, важкій атлетиці, велоспорті, легкій атлетиці і стрільбі з лука. Відразу дев'ять спортсменів завоювали по три нагороди і більше. Найбільш успішними стали американці - плавці Майкл Фелпс (п'ять золотих, одна срібна) і Кеті Ледеки (4 золота, одне срібло), а також гімнастка Сімоне Байлс (4 золотих медалі, одна - бронзова).