У п'ятницю, 7 липня, в німецькому Гамбурзі розпочнеться дводенний саміт лідерів країн G20. Про те, чим відрізняються цілі Заходу, Росії та Китаю напередодні саміту, про потенціал суперечностей всередині західного табору і перспективи співробітництва Росії зі США та Європою "Апострофу" розповів російський політичний оглядач, заступник головного редактора Foreign Affairs Chronicles Дмитро Галкін.
Коли ми говоримо про цілі, ми повинні розуміти, що вони зараз у Заходу, у Китаю і Росії - різні. Напевно, є своя мета і в Індії. Але є відмінності принаймні у західноєвропейських цілей. Тому що ті проблеми, які зараз є головними для Заходу (скажімо, вихід США з Паризької кліматичної угоди), для Росії мають другорядне значення. А ті проблеми, що важливі для Росії - сирійська ситуація або ситуація в Україні - для Франції, Німеччини і навіть для США великі, але не першорядної важливості. Точно так само криза, пов'язана із Саудівською Аравією та Катаром, має велике значення для США і значно менше - для Росії.
Єдине, мабуть, що може об'єднати Захід та Росію, - це корейська проблема. Питання, пов'язані з врегулюванням навколо Північної Кореї, дійсно надають Росії певний шанс для того, щоб вибудувати якісь стосунки з новою американською адміністрацією. Інша справа, що нова американська адміністрація може знову проігнорувати російські зусилля. І я думаю, що якраз візит китайського лідера Сі Цзіньпіна до Росії і демонстративна підтримка китайської позиції, яка полягає в закликах до різкої деескалації ситуації навколо Північної Кореї, є, напевно, заявкою на те, щоб взяти участь у врегулюванні і стати хоча б у цьому питанні важливим фактором для США.
Величезне світове значення мають питання, пов'язані зі свободою торгівлі. Тому що ми бачимо, що в адміністрації президента США Дональда Трампа зберігається бажання обмежити свободу торгівлі і підтримати американських виробників. США зараз знаходяться на межі торговельної війни з Канадою, дуже напружені відносини в цьому аспекті складаються з Німеччиною. Є питання, пов'язані зі світовою фінансовою системою, забезпеченням глобального економічного зростання, хронічними захворюваннями, епідеміями в Африці. Але я просто не розумію, як Росія у вирішенні цих питань може взяти участь. І я думаю, що позиція Росії з цих питань не має для інших членів "двадцятки" особливої важливості.
Те, в чому може допомогти Росія, що представляє важливість для Заходу - це, звичайно, врегулювання міграційних потоків. Тому що участь Росії в Сирії та Лівії може сприяти стабілізації ситуації з міграцією. Росія може допомогти в боротьбі з терористичною загрозою, особливо в контексті боротьби з "Ісламською державою". Росія, як ми бачимо, все більше і більше хоче продемонструвати свою ефективність саме у протистоянні з ІД. Ми бачимо, що Москва в обох напрямках робить якісь жести доброї волі. Але якісь практичні кроки залежать від відносин Росії із Заходом, які поки залишаються неврегульованими.
Що стосується протиріч між США та Європою, то після обрання Трампа вони були практично неминучі. В силу того, що Трамп виступив з протекціоністських позицій в питаннях зовнішньої торгівлі. Складно уявити, що такі суперечності вдасться незабаром врегулювати. Інша справа, що економічні протиріччя, всупереч, в тому числі російським зусиллям, не переросли в серйозні політичні протиріччя. Я не бачу жодних перспектив того, що несподівано ми опинимося в ситуації 1930-х років, коли в період Великої депресії вибухнула торгова війна з Західною Європою - США політично змінили своє ставлення до Франції і Великобританії, що сприяло підйому Німеччини та СРСР. Я не думаю, що аналогічна ситуація зараз можлива. Я не вірю, що виникне ситуація, коли Росія та Китай виявляться для США більш важливими партнерами, ніж Західна Європа. Тим більше, що ми бачимо, що всі зусилля російської адміністрації спрямовані на те, щоб показати свою потрібність і важливість, готовність до співпраці зі США, нова американська адміністрація послідовно ігнорує.
Цілком можливо, що якась відповідь (на спроби Росії налагодити відносини з боку США, - "Апостроф") готується. І візит Кіссінджера до Путіна є, на мій погляд, ознакою того, що якісь процеси, які можуть змінити ставлення до Росії на більш сприятливе, всередині американської адміністрації йдуть. Але в публічній сфері таких кроків ми поки що не побачили.
