Три місяці опісля виходу США з іранської ядерної угоди Вашингтон 6 серпня повторно запровадив економічні санкції проти Ірану – ті самі, які скасували після підписання у 2015 році договору між Тегераном та шістьма іншими державами, включно зі Сполученими Штатами. Ще один блок санкцій США відновлять у листопаді цього року. Багато американських та іноземних експертів критично сприймають теперішню політику Вашингтона щодо Ірану. Серед них і ЧАРЛЬЗ КУПЧАН, колишній спецпомічник президента Барака Обами та старший директор із європейських справ у Раді національної безпеки в президентській адміністрації, а нині старший науковий співробітник впливової Ради з міжнародних відносин (CFR) та професор Джорджтаунського університету. У першій частині інтерв’ю "Апострофу" пан Купчан розповів, як Трамп "вирішує" глобальні проблеми: агресивної зовнішньої політики Ірану, ядерної зброї КНДР та ізраїльсько-палестинське питання.
- Нещодавно Сполучені Штати відновили санкції проти Ірану. Яких наслідків ви очікуєте?
- Думаю, що європейці надалі схильні захищати іранську ядерну угоду. Однак їм буде тяжко це зробити, тому що європейські компанії, які ведуть бізнес з Іраном, імовірно, припинять свою діяльність там, що деякі вже і зробили. Оскільки вигоди від подальшої роботи в Ірані не переважують [можливі] втрати через вторинні санкції США.
Я очікую, що впродовж найближчих тижнів та місяців вигоди від угоди для Ірану зменшаться, і потім побачимо, чи захоче Іран підтримувати угоду, як і можливі перемовини між Вашингтоном і Тегераном про подальші кроки.
Але очевидно, що рішення Трампа вийти з JCPOA (Спільного всеосяжного плану дій, ядерної угоди з Іраном, - "Апостроф") – це важливий крок, який лише посилює суперечності між США та їх європейськими партнерами.
- Зараз ЄС та країни-лідери блоку стверджують, що не будуть дотримуватися американських санкцій щодо Ірану. Ви вірите, що не будуть?
- Думаю, ЄС робить ці кроки, щоби дати змогу компаніям уникнути американських санкцій або компенсувати їм потенційні штрафи, введені Сполученими Штатами. Однак я вважаю, що наслідки зрештою визначать ринок. Варто пам’ятати, що навіть після підписання угоди компанії дуже неохоче заходили на іранський ринок, тому що вони перебувають у невизначеності щодо більш широкої політичної ситуації.
Загалом я скептичний щодо можливості ЄС зберегти угоду, коли Сполучені Штати перезапроваджують санкції проти Ірану, а потім, можливо, введуть і вторинні санкції проти європейських компаній.
- А в чому, на вашу думку, полягає справжній намір адміністрації Трампа? Який результат вони сподіваються отримати? Це передусім розрахунок на проміжні вибори до Конгресу чи сподівання, що криза в Ірані приведе до влади нових людей?
- Складно вгледіти наміри адміністрації Трампа в будь-якому конкретному питанні, тому що її політика змінюється чи не щодня. Заяви президента щодо багатьох політичних питань розходяться із заявами радника з національної безпеки, державного секретаря, міністра оборони, голови ЦРУ… Тому потрібно бути обережним, коли стверджуєш, що адміністрація має чітку мету.
Здається, що, по-перше, адміністрація Трампа вважає іранську угоду поганою, бо вона, хоча і стримала ядерну програму Ірану, дала Ірану кошти й політичний простір для маневру, який дозволив продовжувати іншу небезпечну діяльність, включно з ракетними програмами й дестабілізуючою поведінкою в усьому регіоні: в Іраку, Сирії, Лівані, Ємені. Як наслідок, адміністрація Трампа хотіла зруйнувати угоду й зайняти жорстку лінію щодо Ірану.
По-друге, в адміністрації, безсумнівно, є люди, які виступають за зміну режиму і вважають, що жорсткішим підходом і економічними втратами США можуть викликати в Ірані народний опір, який потенційно призведе до повстання, яке може позбавити теократів влади. Я скептичний щодо такого результату. Думаю, що в певному сенсі економічна ізоляція з боку США і їхній вихід з угоди посилює "яструбів" у протистоянні з поміркованими, дозволяючи першим зображати Іран оточеним ворожими силами.
Зрештою, можу уявити, що адміністрація Трампа розглядає військову операцію проти Ірану як бажанішу за іранську ядерну угоду. Підозрюю, думка полягає в тому, що ядерний удар може знищити іранську атомну інфраструктуру і пришвидшити зміну режиму. Щодо цього я також налаштований скептично. У недалекому минулому США неодноразово використовували силу на Близькому Сході – в Іраку, Сирії, Афганістані, Лівії, – і результати не надто обнадіювали. Я не з тих, хто хотів би, щоби США розпочали війну проти Ірану.
- Наскільки сильним у цьому питанні є вплив лобі Ізраїлю та монархій Перської затоки?
- Очевидно, що позиція адміністрації Трампа щодо Близького Сходу інша, ніж в адміністрації Обами: вона посилила відносини з Ізраїлем і перемістила американське посольство до Єрусалиму, зблизилася із сунітами, еміратами Перської затоки, щоби зміцнити коаліцію проти Ірану. Але я не думаю, що політика адміністрації щодо Ірану спричинена лобі монархій Затоки чи Ізраїлю.
Якщо подивитися на погляди людей на кшталт Джона Болтона й Дональда Трампа ще давно, стає зрозуміло, що є значна неприязнь до Ірану. Тому я думаю, що навіть за відсутності зовнішнього лобіювання адміністрація Трампа, швидше за все, зруйнувала би ядерну угоду й зайняла би більш конфронтаційну позицію щодо Тегерана.
- Китай планує продовжувати купувати іранську нафту. Що це означає для відносин між Пекіном та Вашингтоном?
- Китай та Росія підписалися під іранською ядерною угодою. Водночас вони зберегли тісні політичні та економічні зв’язки з Іраном. Думаю, що надалі в США буде клопоту повна голова, оскільки вони повторно запроваджують санкції проти Ірану і водночас хочуть зберегти хороший діалог із країнами, що продовжують вести бізнес з Іраном. І це не лише Китай: також Індія й Росія. Але нам просто треба зачекати, і тоді побачимо, як адміністрація Трампа з цим впорається.
Однак я вважаю, що відносини між Китаєм та Сполученими Штатами будуть непростими впродовж найближчих місяців. Торговельна суперечка, здається, загострюється. Тепер Дональд Трамп веде власний діалог із Кім Чен Ином і менше залежить від відносин із Пекіном, щоби комунікувати з Пхеньяном. Я очікую збільшення напруженості між Вашингтоном та Пекіном.
- Які перспективи має зближення ЄС із Китаєм на противагу США?
- ЄС у складній ситуації: його традиційний партнер США рухається в напрямку, який ставить під загрозу трансатлантичну співпрацю. ЄС, природно, розглядатиме інші держави як потенційних партнерів, включно з Росією та Китаєм. Але я думаю, що зараз ці варіанти виглядають не надто привабливо. І хоча європейські лідери регулярно обговорюють із Китаєм торгівлю й китайську ініціативу "Один пояс, один шлях", у Європі залишається суттєвий скепсис щодо Китаю. Причиною є китайська внутрішня політика, особливо придушення політичної свободи та прав людини, а також його агресивніша зовнішня політика в регіоні.
Тому хоча я й очікую можливої тимчасової співпраці між ЄС і Китаєм чи ЄС і Росією в питаннях, пов’язаних з Іраном чи торгівлею, маю сумнів, що буде якесь значне переорієнтування і зближення ЄС із Росією чи Китаєм.
- На саміті НАТО Трамп намагався представити як своє особисте досягнення те, що європейці зобов’язалися збільшувати свої оборонні витрати. Які негативні тенденції у зв’язку з цим ви можете виокремити? Чи справді Німеччина та інші не розуміють, яку роль повинні на себе взяти?
- Думаю, Трамп заслуговує певної похвали за додатковий тиск на держави-члени НАТО, щоби вони підвищували оборонні витрати. Але важливо пам’ятати, що президент Обама, а не президент Трамп досягнув консенсусу щодо орієнтиру в 2% ВВП: його погодили на Уельському саміті у 2014 році – задовго до того, як Трамп обійняв посаду. Саме президент Обама був дуже зосереджений на тому, щоби європейські члени НАТО взяли на себе більш справедливу частку тягаря оборони. Але він зробив це більш тактовно, ніж президент Трамп, який, здається, вважає, що ображання союзників є ефективним методом ведення дипломатії.
Також те, що президент Трамп у різних випадках ставив під сумнів зобов’язання США в НАТО та їхні гарантії безпеки згідно зі статтею 5 [Північноатлантичного договору]. Він обійняв посаду, називаючи НАТО застарілим, і неохоче заявив публічно про підтримку статті 5. Трамп неодноразово казав, що країни, які не виконують свої оборонні зобов’язання, можуть залишитися без захисту США. Невдовзі після саміту НАТО в Брюсселі Трамп поставив під сумнів зобов’язання Сполучених Штатів захищати Чорногорію. У цьому сенсі він, я гадаю, створює безпрецедентні напругу й невизначеність у Північноатлантичному альянсі. І багато в чому дав росіянам потенційну причину випробувати рішучість НАТО. У мене немає сумнівів у тому, чи потрібно США тиснути на європейських партнерів, щоби ті витрачали більше на оборону, але я думаю, що така манера ставити під сумнів єдність альянсу дуже небезпечна.
І хоча ми бачимо, що витрати на оборону в Європі ростуть, я переконаний, що для великих країн – Німеччини, Італії, Іспанії, Канади – важливо робити більше для досягнення позначки у 2%.
Ще одним значним "досягненням" став саміт із лідером Північної Кореї. І тепер США раптом визнали, що Пхеньян не збирається відмовлятися від ядерної зброї. Тепер Білий дім опинився в гіршій, ніж до саміту, ситуації, чи не так?
Підхід адміністрації Трампа щодо Північної Кореї вкрай дивний. Здається, президент Трамп погодився на зустріч із Кім Чен Ином спонтанно, без аргументованого обдумування політики. Трамп зустрівся з ним у Сінгапурі й оголосив, що Північна Корея більше не представляє ядерної загрози для США. Незважаючи на те, що КНДР не взяла на себе жодних чітких зобов’язань денуклеаризації.
Президент Трамп продовжує перебільшувати вигоди від своєї зустрічі з Кім Чен Ином. Водночас інші представники адміністрації дають зрозуміти, що Північна Корея продовжує свою ракетну програму. Отже, найголовніше те, що прогрес адміністрації Трампа щодо Північної Кореї – це лише дим в очі. Можливо, у подальшому Трамп досягне успіху, й угода з Північною Кореєю призведе до ядерного роззброєння КНДР. Але поки не маємо конкретних доказів такого результату, ми повинні, я гадаю, залишатися скептичними й обачними щодо заяв Трампа про те, що він є бездоганним майстром з угод.
- Поки є лише чутки про план Трампа з вирішення ізраїльсько-палестинського питання. Які перспективи він може мати?
- Я би сказав, що перспективи мирної угоди примарні, якщо взагалі є. Палестинці зараз навіть не йдуть на діалог зі Сполученими Штатами через рішення перенести посольство США до Єрусалима. Ізраїльський електорат зсувається все далі направо, через що складно собі уявити плідний діалог між ізраїльським та палестинським урядами. Ситуація в Газі жахлива: ХАМАС і ФАТХ (партія "Рух за національне визволення Палестини", – "Апостроф") не виробили спільної позиції.
Думаю, дуже малоймовірно, що адміністрація Трампа досягне якогось прогресу в питанні ізраїльсько-палестинської мирної угоди. Знову-таки, як і з ситуацією в Північній Кореї, це лише пускання диму в очі, риторика без реального прогресу.
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.
