Вже понад 9 місяців в Гонконгу вирує “майдан”. Хоча формально головна вимога протестантів — скасування закону про екстрадицію — була виконана, акції та сутички і не думають згасати. Конфлікт давно вийшов за рамки банальних суперечок навколо закону і потроху втягує до себе інші країни. Так, через підтримку протестів Китай наклав санкції на США. “Апостроф” спробував розібратися, чим може закінчитися це протистояння.
Гонконгці проти гонконгців
Протести в Гонконгу спалахнули через спроби місцевого уряду прийняти новий закон про екстрадицію, який, на думку бунтівних гонконгців, порушує право їх міста на автономію, яка є основою китайського принципу “дві системи — одна країна”. Гонконгці протестують проти дій гонконзької влади, і вступають в сутички з гонконзькою ж поліцією. Пекін лишається осторонь всього лиш “приязно” спостерігає за ситуацією тримаючи поруч війська. Які вже навіть одного разу ввів у місто, щоправда військові були без зброї та прибирали сміття з вулиць. “Гонконг є особливим адміністративним регіоном Китаю, який обмежує можливості КНР щодо впливу на ситуацію. Тому поки всі дії проти протестів були з боку власне поліції Гонконгу. Ввести війська до міста Китай, відповідно до законів, може тільки у випадку зовнішньої агресії. Тим не менш, повністю утриматися від втручання Пекін не може, і різноманітними способами надає підтримку антипротестним силам, що є грубим порушенням принципу “одна країна — дві системи” - повідомив “Апострофу” Артур Харитонов, головний координатор Free Hong Kong Center.
До 1990-х років Гонконг перебував під британським протекторатом, і був переданий Китаю на особливих правах. Для Гонконгу в КНР вигадали принцип “одна країна-дві системи”, обіцяючи зберегти демократичний та політичний лад міста за умови його територіальної та економічної інтеграції з материковим Китаєм.
Гонконзькі протестанти, натомість, саме материковий режим вбачають своїм головним ворогом, і тіснять “прокитайські” сили в місті по всім фронтам. Так, в результаті виборів у листопаді представництво “прокитайських” сил органах влади регіону впало до небаченого історичного мінімуму. Крім того, шукаючи підтримки, протестні сили починають звертаються назовні і конфлікт поступово виходить за межі Китаю.
По-перше, бунтівні гонконгці апелюють до підтримки США і не соромляться використовувати американські прапори, які на китайську владу діють, немов червона ганчірка на бика. А ще звертаються до Трампа із закликами “звільнити Гонконг від Китаю”.
По-друге, самі американці не залишаються осторонь, і хоч більше символічно, аніж практично, але все ж підтримують протест. Зокрема, нещодавно Конгрес США схвалив закон про демократію та права людини у Гонконгу, чим дозволив уряду запроваджувати санкції проти тих, хто зазіхає на свободу Гонконгу. І ці рішення потихеньку перетворюють Гонконг з внутрішньої китайської справи на регіональну проблему.
Читайте: Хвиля Майданів: до чого ведуть протести в Латинській Америці та причому тут Україна
Санкції проти США — реальний крок чи декларація?
Хоча законодавча ініціатива у гонконзькій проблемі належить Конгресу США, перший постріл у санкційній дуелі прозвучав з боку Китаю. Пекін вкотре заборонив діяльність міжнародної організації Human Rights Watch на своїй території та призупинив розгляд заявок американських кораблів на заходження до портів Гонконгу. Наразі американсько-китайські відносини і так не в найкращому стані і підозри Пекіну, що Вашингтон “каламутить воду” у Гонконгу можуть стати черговим викликом для двох наймогутніших держав планети.
“Звичайно, що певну підтримку Вашингтон гонконзьким протестам надає, хоча вона в жодному разі не є прямою. І такі режими, як Пекін та Москва, просто не розуміють, що ініціатива може йти від людей, від соціуму, а не від прихованих дій зовнішніх ворогів, і тому постійно наголошують на західній підтримці різноманітних виступів та протесів. Але американська підтримка важлива для гонконгців в якості жесту. Як, наприклад, була важлива для українців підтримка Заходу під час Майдану. А Китай розглядає це як втручання у внутрішні справи і діє відповідно” - пояснив “Апострофу” Макар Таран, китаєзнавець, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Втім, у китайських намірів шляхом санкцій відрізати Гонконг від зовнішньої підтримки є одна серйозна перешкода — це гарантії особливого статусу міста. “Ситуація є доволі контроверсійною. Адже порти Гонконгу є його територією, і на них поширюється особливий статус, що не дозволяє Китаю забороняти перебувати там чиїм би то не було суднам. Те ж саме стосуються і санкцій проти Human Rights Watch. Заборонити їх діяльність Китай може на своїй території, але не в Гонконгу. Таким чином, Китай більше демонструє своє невдоволення ситуацією, ніж робить реальні кроки” - зазначив Артур Харитонов.
Гонконг, як надія на світле майбутнє Китаю
Доволі делікатна та сповнена поваги до автономного статусу Гонконгу з боку Пекіну ситуація є дещо дивною для Китаю. Адже КНР не церемониться з національними окраїнами. Гарним прикладом цього слугують Синцзянь-Уйгурія, де для корінного населення китайська влада фактично зводить концтабори, та Тибет, який фактично перебуває під військовою окупацією. Вочевидь, Гонконг, “світове місто”, та провідник міжнародних інвестицій, занадто важливий для Китаю і не лише з огляду на економічні інтереси.
Від публічного успіху принципу “одна країна- дві системи" залежить майбутнє вирішення дуже важливої для Китаю проблеми — інтеграції Китайської Республіки на о. Тайвань, чию самостійність гарантують США.
“Одна країна- дві системи" - це дуже загальний принцип, навіть гасло, яке зараз потребує перегляду з боку Китаю. Адже нинішня ситуація, коли через нього зіштовхнулася материкова централізована партократія та гонконгський демократизм, є серйозним викликом для Китаю. На Тайвані та у Вашингтоні за нею уважно слідкують і роблять висновки. Власне, це і є одним з головних чинників, який стримує Пекін від застосування репресивного апарату щодо Гонконгу” - розповів Макар Таран.
Таким чином, якщо Пекін “зірветься” і силою придушить гонконзькі виступи, про прихильну щодо Тайваню позицію “колективного Заходу” можна буде забути. Але західні “симпатики” бунтівного Гонконгу також не зацікавлені у надмірній ескалації ситуації. Розрив між Гонконгом та Пекіном призведе до закриття каналу, через який можна якщо не “експортувати” демократичні принципи в закритий авторитарний Китай, то принаймні стимулювати регіональні еліти до розхитування централізованого режиму. “Гонконг, безумовно, впливає на політичне життя Китаю, і цей процес триває вже доволі довгий час. В Китаї немає єдності. Звісно, партійний та урядовий механізм КНР надзвичайно централізований, але величезна кількість суб’єктів активно споживає той контент, який продукує Гонконг — демократія, права людини, територіальна автономія. Більш того, ми вже спостерігаємо випадки, коли в найбільш розвинутих південних провінціях, які економічно та географічно близькі до Гонконгу, відбуваються протестні дії. І тому сценарій, коли Гонконг стимулюватиме зміни по всьому Китаю, залишається реальним”, - пояснює Макар Таран.
Сама тривалість гонконзьких протестів є свідченням того, що ситуація є патовою. Гонконг залишається хоча й дуже важливим, але все одно лише одним містом у півторамільярдній державі, не здатним швидко змінити країну. Найбільш просте рішення з точки зору Пекіну — силове придушення — залишається занадто ризикованим з точки зору міжнародних наслідків. А проявити невластиву йому гнучкість та креативність китайський режим поки не може. І враховуючи, що конфлікт вже вийшов назовні і втягує до свого виру США, вирішити його в майбутньому буде ще складніше.
