У день незалежності Білорусі, 3 липня, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко розродився низкою різких заяв про єдину армію з Росією, і що він "давно визначив" участь Білорусі у війні РФ проти України, чим фактично визнав свою співучасть у військових злочинах. Це не завадило диктатору днями неочікувано назвати білорусів "державотворчим" народом для Великого князівства Литовського (ВКЛ). Про значення нових екзерсисів диктатора та їх "подвійне дно" "Апострофу" розповів директор Інституту світової політики Євген Магда.
Тренди російської пропаганди почали звучати у виступах Олександра Лукашенка ще з осені 2020 року, і вони змушують нас бути постійно напоготові щодо можливої участі білоруських військ в армії вторгнення. Але треба розуміти, що Лукашенко зараз імітує бурхливу діяльність, в такий спосіб показуючи готовність бути з Росією. Але навряд він готовий воювати з однієї простої причини: білоруська армія не має бойового досвіду, формується на призовній основі. В разі вторгнення вона буде використана як "гарматне м'ясо", тобто так, як Росія використовує на Донбасі мобілізованих з ОРДЛО.
Невідомо, як це відіб'ється на білоруському суспільстві, яке добре пам'ятає Другу світову, але хочеться сподіватись, що реакція буде здоровою, адже не всі опоненти Лукашенка виїхали з країни. Разом з тим, сподівань на команду Світлани Тихановської нема, адже її позиція по Україні швидше є реактивною ніж проактивною, і вона досі не може підібрати правильні слова стосовно того, що нині відбувається між нашими народами.
Треба звернути увагу на потік обопільних образ в соцмережах: тут може мати місце підсилення суперечок з боку Росії. Нам закидають те, що торгівля з Лукашенком відбувалась до останнього. Українці ж відповідають білорусам, що з їх території летять ракети, а з Мінськом багато хто торгував і окрім Києва. Тобто з кожного боку є елементи правди, але підживлення конфлікту вигідне Росії.
Дуже цікавою є заява Лукашенка щодо "державотворчої ролі" білорусів у ВКЛ, адже подібна аргументація була притаманна представникам "біло-червоно-білого" табору. Тут є гібридний аспект: диктатор почав більш активно демонструвати свою потрібність Росії як її "західного форпосту". Він це неодноразово повторював, і таким чином демонструє готовність грати на боці Росії проти Литви. Про це свідчить і його заява щодо обмеження транзиту в Калінінградську область, що за його словами, є оголошенням війни. Антилитовське загравання з Путіним було і раніше, згадати хоча б кризу біженців на кордоні з ЄС: це такі спроби розширити "меню" пропозицій, які він дає Путіну.
В цьому контексті варто розглядати і передачу Білорусі "Іскандерів". Вони зараз знаходяться в Білорусі, керуються російськими військовими і завдавали ударів по території України, але коли за пультом управління опиняться білоруси — не впевнений, яким буде напрям удару: може йтися і про Литву. При тому, "Іскандери" є і в Калінінградській області, що сприймається як елемент російського тиску на країни Балтії. Лукашенко тісно сидить в російській дезінформаційній парадигмі, і довжина його повідця достатньо коротка.
Білоруський диктатор відчуває загрозу з боку Росії: якщо він не буде слухняним, Москва може позбавити його влади, навіть шляхом проведення виборів, подарувавши білорусам ілюзію змін. Тому зараз Лукашенко нагадує дружину ревнивого чоловіка, яка дзвонить йому кожну годину і запевняє, що все гаразд - і провокує ворожнечу з Україною, ЄС та дискусії всередині самого білоруського суспільства.
Багато залежить від того, на що саме робитиме ставку Росія: гібридний компонент чи мобілізацію білоруських військових в своїх інтересах, і тут ситуація для Лукашенка може стати різко несприятливою. У нього більше нема простору для маневру після "виборів" та "справи Протасевича", а ще й кризи біженців. Тобто варіантів у диктатора зараз два: імітувати бурхливу любов до Росії або пакувати валізи і шукати політичного притулку десь в умовних Еміратах. Попри весь свій вплив всередині держави зараз Лукашенко перетворився на "Колоса на глиняних ногах".
