В неділю, 20 листопада, відбулися позачергові вибори президента Казахстану. Вони проходили на тлі скарг незалежних спостерігачів на порушення виборчого процесу та затримання активістів, які проводили акції протесту. Проте ЦВК зафіксував переконливу перемогу чинного президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва, який набрав 81,31% голосів виборців. Про те, що чекає на Казахстан після виборів, "Апостроф" поговорив із заступником директора Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим.
Перш за все варто сказати, що вибори в Казахстані дуже "запрограмовані": на них застосовується адмінресурс, і не лише він. Касим-Жомарт Токаєв спрацював на факторі страху перед дестабілізацією, війною та перед Росією. Свою виборчу програму нинішній очільник держави побудував як лідер, який зможе убезпечити казахстанців від усіляких потрясінь та втягнення у різні конфлікти та війни. Насправді якщо подивитися на меседжі, які використовувалися в офіційній пропаганді – вони жодним чином не були прямо проговорені та озвучені Токаєвим, але по факту саме так сприймалися виборцями.
З іншого боку, досі є дуже великий запит на розслідування тих подій, які відбулись у Казахстані в січні поточного року. Йдеться про так званий "кантар". Він містив елементи народного повстання, хтось трактував ці події як революцію, частково це була і внутрішньоелітна боротьба, яку дехто сприймав як спровоковану Росією. Тобто запит на справедливість та зміну системи в Казахстані серед місцевих - достатньо великий.
Уявлення про те, що клани, зокрема клан Назарбаєва, мають неадекватні та незаслужені ресурси, досить поширене. Та й саме голосування, як вказано вище, значною мірою було спробою вираження запиту на справедливість. Але не варто вважати, що зі своєю перемогою на виборах Токаєв отримав карт-бланш на остаточну зачистку клану Назарбаєва, залишків його політичної та економічної могутності. Переобраний президент і далі буде політично маневрувати, узгоджувати свої інтереси та радитись з іншими кланами. При цьому Токаєв навряд чи захоче, зможе і буде вибудовувати систему схожу на ту, яка була у Назарбаєва. У всякому разі він точно не загострюватиме ситуацію з тим, щоб внутрішньоелітні суперечності виходили на перший план, натомість усіма силами намагатиметься їх нівелювати.
Читайте: Було ваше – стало наше: коли ми заберемо власність окупантів
Зовнішньополітична стратегія Казахстану після виборів навряд зміниться. Токаєв намагається всидіти на двох стільцях: отримати вигоди від складного становища Росії і не потрапити під санкції США та ЄС, робить усе для посилення незалежності. Роль Китаю у зовнішній політиці Казахстану не потрібно перебільшувати – він дуже непопулярний в Середній Азії, і в самому Казахстані, сприймається як вороже суспільство, навіть більше, ніж Росія.
Казахстан реагуватиме на міжнародну ситуацію в залежності від змін безпекових та економічних чинників. Росія, яка втрачає силовий ресурс у війні з Україною, слабшає в Центральній Азії. Натомість Китай не набуває силового ресурсу в цьому регіоні, але може посилюватися економічно. Разом з тим, казахстанське керівництво всіляко підкреслює, що для нього виконання зобов'язань, в тому числі співпраця з міжнародними інвесторами, серед яких є США, пріоритетна.
Важливо нагадати, що Токаєв від початку позиціонував себе як президент усіх казахстанців незалежно від етнічного походження, тим самим продовжуючи лінію, яку вів Назарбаєв. Росії звісно хотілося би розколоти казахське суспільство, чи вдасться їй це - невідомо. Принаймні, внутрішні суперечності стосовно російської агресії в Україні нікуди не зникнуть і будуть посилюватися.
