Процес проти американського президента Дональда Трампа майже повторює процедуру імпічменту Ендрю Джонсону, яка відбувалася 151 рік тому. Однак зараз у центрі скандалу опинилася Україна, і її втручання може розгнівати американське суспільство. Тому Київ, швидше, втратить, ніж виграє під час процесу. Такі думки висловив "Апострофу" американський письменник, автор книги ImpeachedДевід О.Стюарт.
Обидва звинувачення – зловживання владою і перешкоджання розслідуванню Конгресу, які висувають президенту Дональду Трампу дуже серйозні. Обидва з них – це підрив конституційного ладу країни. Обидва поставили під загрозу урядову систему. Але я думаю, зловживання владою стосовно українського президента Володимира Зеленського – набагато серйозніше звинувачення. На мою думку, до Трампа за це треба застосувати імпічмент.
Але потрібно розуміти, що голосування у Палаті представників – це лише перший крок із двох. Після того обидві статті звинувачень підуть до Сенату, 2/3 складу якого мають проголосувати за них. Це видається дуже малоймовірним. Схоже на те, що республіканці голосуватимуть за Трампа, щоб там не сталося. Вони підтримують його, бо бояться, що виборці покарають їх у протилежному випадку – і сенатори програють перевибори.
Більшість американців хочуть допомогти Україні, вони співчувають Україні у її проблемах із Росією. Але втручатися в імпічмент – погана ідея для українців. Думаю, це розсердить усіх американців. Це не проблема України, яка опинилася у центрі американських політичних суперечок і від цієї ситуації, швидше, втратить, ніж виграє.
Проблема Хантера Байдена була в тому, що він здійснив помилку, коли діяв як приватна особа. Немає ніяких доказів, що його батько зробив щось неправильно, немає жодних доказів, що він займався корупцією. Але є докази щодо порушень Трампа, який діяв як президент. Тож не варто ставити ці дві ситуації на один і той же рівень.
Читайте: Гучний скандал з імпічментом в США: як Трамп відреагував на звинувачення
Імпічмент Трампа – третій за моє життя. Президент Річард Ніксон подав у відставку сам на фоні слухань стосовно нього, які почалися в 1974 році. Білла Клінтона піддали імпічменту 1998-го. Тож, коли я писав свою книжку 10 років тому, я міг собі уявити, що буде ще один імпічмент. У ній я зосередився на процесі над президентом Ендрю Джонсоном 1868 року (президент США, який купив Аляску у Російської імперії, – "Апостроф"). Процес відбувався відразу після Громадянської війни у США. Я порівняв його зі справою Трампа – вони однакові. Обидва були злими людьми, робили неврівноважені, різкі заяви (Джонсон, як і нинішній президент США, мав конфлікт із військовими і парламентарями. Також він відзначився расистською позицією – не визнавав громадянські права темношкірого населення, – "Апостроф"). Обидва потрапили до президентського офісу в спосіб, який не личить джентльменам. Трамп отримав владу, програвши загальнонаціональні вибори (у чинного президента показник був дійсно нижчий, ніж у Гілларі Клінтон, але підсумки американських виборів визначаються не загальнонаціональним голосуванням, а за сукупними підсумками голосування в кожному з 50 штатів, - "Апостроф"). Джонсон був віце-президентом і зайняв посаду голови держави після вбивства Абрахама Лінкольна. І в обох імпічмент почався на четвертому році президентства.
Але імпічмент – це не кримінальне провадження. Це спосіб визначити, чи підходить президент тій посаді, яку він обіймає – саме про це буде думати кожен у Палаті представників і у Сенаті (до речі, у книзі Impeached Стюарт зазначає, що Джонсон пообіцяв сенаторам покровительство і гроші, тому голосів для його відставки не вистачило, - "Апостроф").
Я думаю, урок, який американське суспільство винесло з історії – ми стали більш спокійно сприймати імпічмент. То у нас був один за перші 190 років існування країни, а зараз – три за 45 років. Тож вони стають більш часто. Водночас президенти стають все більш могутніми, а політика стає все більш жорстокішою.
Людей турбує те, як президенти використовують свою владу зараз, порівняно з тим, що було 200 років тому. Президентів міг би обмежити Конгрес, але він дуже неефективний уже тривалий час. Зараз у нас республіканці керують Сенатом, а демократи – Палатою представників. Тож республіканці захищають президентську владу завжди, і неможливо, щоб хтось із представників намагався контролювати президентську владу.
