Brexit став далеко не першим приводом для країн Євросоюзу серйозно задуматися про ризики розвалу блоку. Дискусія про майбутнє ЄС у цьому ключі триває як мінімум з початку економічної кризи у Європі - вже майже десятиліття. В приватній американській розвідувально-аналітичній компанії Stratfor проаналізували ефект від виходу тих чи інших країн з ЄС. У залежності від наслідків та ймовірності прийняття рішення покинути блок аналітики "приватного ЦРУ" поділили країни ЄС на чотири групи. Найбільше шансів залишити Євросоюз, вважають аналітики, у країн Південної і Північної Європи.
В останні роки дискусія про подальші перспективи ЄС розгорілася з новою силою: адже спочатку Греція впритул наблизилася до виходу з єврозони (єврозона - 19 країн ЄС, офіційною валютою яких є євро, - "Апостроф"), а потім і Великобританія проголосувала за відмову від членства в ЄС назавжди. Це посилило суперечки між "євроскептиками" та "еврофілами". Перші впевнені, що розвал Союзу — справа часу. А другі наполягають на тому, що ЄС непорушний. Втім, Євросоюз, як і будь-яке інше політичне творіння, не може існувати вічно, вважають аналітики компанії Stratfor. У той же час, на їхню думку, не можна точно передбачити, коли станеться розпад ЄС або його трансформацію в проект, який буде функціонувати під тою ж назвою, але зовсім по-іншому.
Як відзначають в "приватному ЦРУ, важливість кожної з країн ЄС визначається по-різному: наприклад, втрата члена ЄС, який належить до єврозони, становить для всієї системи набагато більшу загрозу, ніж для того, хто в неї не входить. Тому перспектива виходу Греції з валютної зони в 2015 році була, можливо, більш страшною для Франції та Німеччини, ніж навіть рішення Британії покинути Союз, зазначають у Stratfor. Варіюється від країни до країни і рівень підтримки інститутів ЄС, тому і євроскептицизм в Європі приймає різні форми. Наприклад, французький "Національний фронт" виступає за вихід країни з ЄС, а італійський "Рух п'яти зірок" - тільки за те, щоб країна покинула єврозону. Помірковані партії хочуть покласти край вільному пересуванню працівників і ввести прикордонний контроль.
Британський референдум, мабуть, буде не останнім, відзначають аналітики, адже рівень віри в Євросоюз впав з 57% у 2007 році до 33% у 2016 році. У Stratfor вважають, що те, які саме країни вирішать відмовитися від членства в ЄС або його інститутах, визначить майбутню долю блоку. Євросоюз міг би пережити вихід Хорватії, але навряд чи зможе вижити, якщо таке рішення прийме Франція. Не зможе ЄС існувати і після одночасного виходу декількох країн з сильною економікою. При цьому шанси країни покинути ЄС будуть визначатися політичними і географічними факторами. Країни з сильною економікою і стратегічно важливим розташуванням на континенті можуть домогтися більш вигідної угоди про вихід або поступок з боку ЄС в обмін на рішення залишитися. У Stratfor вважають, що всі країни-члени ЄС в контексті ймовірності їх виходу з ЄС і наслідків такого рішення можна поділити на чотири категорії: "аутсайдерів", "тендітну периферію", "будівельників коаліції" і "велику трійку".
Аутсайдери. Чехія, Румунія і Болгарія тепер так само скептично ставляться до єврозони та ідеї збільшення повноважень Брюсселя, як Угорщина і Польща, які в єврозоні не перебувають і вважають, що країни-члени ЄС повинні залишатися суверенними. Але це не означає, відзначають в "приватному ЦРУ", що всі ці країни готові покинути Євросоюз. Адже вони є чистими одержувачами допомоги і субсидій ЄС і розглядають членство в блоці як спосіб модернізації своєї економіки і залучення інвестицій, а деякі - ще й як спосіб гарантувати собі захист Заходу на випадок російської агресії. До того ж, більшість виборців у цьому регіоні ідею перебування в ЄС підтримують. Тим не менш, країни Центральної та Східної Європи будуть намагатися відстояти свої національні права і виступати за більш слабкі інститути ЄС, що надасть імпульс євроскептичному руху по всій Європі і з часом може стимулювати націоналістичні і популістські сили в регіоні.
Тендітна периферія. Країни на периферії єврозони переважно підтримують більш глибоку європейську інтеграцію, хоча і є одними з найбільш вразливих економік блоку. Такі країни як Греція, Португалія, Іспанія покладаються на субсидії ЄС і фонди розвитку, щоб залишитися на плаву, пояснюють у Stratfor. Більшість претензій країн цього регіону до ЄС з'явилися вже після економічної кризи і заходів жорсткої економії, які мали місце після неї. У цих країнах в основному підтримують ліві партії, а не праві. Деякі південноєвропейські країни, як прогнозують в "приватній розвідці США", можуть покинути зону європейської валюти, але підуть на це швидше у випадку несподіваної кризи, а не в якості запланованого рішення. Економічна і політична слабість цих країн завадить їм також сформувати ефективний альянс.
Будівельники коаліції. Такі багаті і фінансово дисципліновані країни, як Австрія, Фінляндія, Нідерланди багато в чому націлені на захист свого національного багатства від країн Південної Європи. Сильні євроскептичні партії цих країн прагнуть захистити суверенітет своїх держав від втручання європейський інститутів. Але будучи залежними від експорту, вони хочуть захистити свої ринки — переважно в країнах ЄС.
Країни Північної Європи, вважають у Stratfor, мають набагато більше шансів колективно домагатися загальноєвропейської реформи або створення регіональних блоків — вони не будуть ризикувати потрапити в ізоляцію, діючи в односторонньому порядку. Данія і Швеція не належать до єврозони, але в цьому регіоні популярне обговорення "північної зони євро" або "північного Шенгену". В цьому плані Литва, Латвія та Естонія є в деякому сенсі винятком, оскільки через російську загрозу намагаються зв'язати себе з Заходом настільки сильно, наскільки це можливо, вважають аналітики.
Велика трійка. Якщо фактор держави буде основним у майбутньої трансформації ЄС, зрозуміло, що найбільші члени блоку — Німеччина, Франція і Італія — будуть в авангарді. Італійці, які раніше в європейській інтеграції бачили спосіб зв'язати себе з процвітаючими північними сусідами, тепер стали однією з найбільш євроскептичних націй — через політичну нестабільність і стрімке зростання боргу країни. У Stratfor припускають, що Італія спробує загрозою виходу домогтися поступок з боку Брюсселя.
Ключ до майбутнього ЄС — в руках Німеччини та Франції. Лише припущення про можливий вихід однієї з цих країн з єврозони можуть викликати масову структурну перебудову. А їх згоди між собою може бути достатньо, щоб утримати ЄС (або його подобу) разом. Парадоксально, але хоча в їх стратегічних інтересах – утримувати єдиний фронт, національні інтереси продовжують роз'єднувати Францію і Німеччину. Франція при цьому розривається між бажанням захистити свою економіку і необхідністю підтримувати альянс з Берліном. Німеччина ж намагається уникати рішень, які можуть зашкодити її багатству, а також хоче отримати більше контролю над фіскальною політикою сусідів, хоча не багато хто готовий на це погодитися. Першою, вважають у Stratfor, реорганізації ЄС може вимагати Франція. І Німеччині буде важко піти на компроміс.
Таким чином, вважають в Stratfor, досягти згоди серед членів ЄС, яка б дала можливість рухатися вперед, майже неможливо. Адже ідея зв'язати членів Євросоюзу буде вимагати консенсусу з дуже важливих питань, щоб країни пішли на це. Існує й альтернативний варіант – "відмотування" євроінтеграції назад - який набирає обертів. Але при цьому існує ризик повного розвалу блоку. Втім, бездіяльність у вигляді підтримки нинішнього стану речей, може мати навіть більш плачевні наслідки для ЄС.
