Нові вибори в Європі, у результаті яких до влади в Болгарії та Молдові прийшли проросійські політики, викликали в Україні і на Заході серйозне занепокоєння. Усе частіше серед політиків і ЗМІ звучать слова, що Україна втрачає Європу. Досить популярна в українському суспільстві і основна для російської пропаганди теза: Європейський союз розвалюється. А за нею слідує і інше твердження: демократія себе зжила. Зрозуміло, зростаючу популярність популістів не помітити складно. Однак цей складний період Європі, так і Україні, необхідно пережити. Є шанс, що за фіаско спекулянтів від політики знову відбудеться повернення до влади відповідальних і прагматичних політиків. До того ж, хоч розпад ЄС і не виключений, країни-члени все ще об'єднані досить потужним єднальним чинником — єдиним ринком. Але кількість надійних партнерів України в Європі буде зменшуватися в будь-якому випадку. Тому найбільш розумне рішення — проводити реальні реформи в країні, вибиваючи ґрунт з-під ніг Росії та її прихильників.
Перші проросійські ластівки
13 листопада 2016 року нарекли днем Росії в Європі. У ту неділю відверто проросійські кандидати перемогли на виборах президента відразу в двох країнах — Болгарії та Молдові. Румен Радєв, екс-генерал НАТО, який навчався в США, отримав ще більш переконливий результат, ніж його майбутній молдовський колега Ігор Додон (обидва поки що не вступили в свої повноваження). Обидва політика представляють соціалістів, виступали за активний діалог з Росією і, нарешті, стверджували, що Крим - де-факто російський і "це треба визнати". Тому їх успіхи і викликали серйозне занепокоєння в Україні. Та й не тільки в Україні.
Не обійшла цю тему і іноземна преса. Американське видання The Daily Beast лякає заголовком "Тепер це світ Путіна". The New York Times у своїй редакційній статті констатує: результати виборів — "удар по Заходу, заподіяний в найбільш невідповідний момент". У Москві не приховували своєї радості з приводу підсумків виборів у Болгарії та Молдові. Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков зізнався, хто Кремлю імпонують заяви переможців президентських кампаній у цих країнах. Як в Росії не виверталися, відомо, що і на наступного президента США Дональда Трампа вони покладають чималі надії.
Правда і те, що жоден з цих нових лідерів не буде відчувати себе вільно, намагаючись налагодити відносини з Кремлем. Трампа оточують республіканці, більшість з яких не мають теплих почуттів до РФ. Молдова і Болгарія — парламентські республіки, більшість у законодавчих органах обох країн поки що зберігають проєвропейські сили. У Додона, як кажуть оглядачі, мало шансів домогтися попередніх виборів в Молдові, на яких більшість в теорії могли б взяти соціалісти. Трохи складнішою для України і ЄС є ситуація в Болгарії, де 16 листопада парламент прийняв відставку уряду Бойко Борисова з проєвропейською партії ГЕРБ. Тепер країну чекають місяці з тимчасовим урядом перед достроковими виборами. Поки що невідомо, хто сформує у країні більшість. Така ситуація явно не на руку Європі і Україні, але навряд чи цього варто надто боятися. Хоча Румен Радєв обіцяв домагатися скасування санкцій проти Росії, навряд чи йому це вдасться, тим паче - до перевиборів до парламенту.
Зростання популярності начебто проросійських політиків — один з нових трендів в західних країнах. Проте назвати це твердження стовідсотково очевидним не виходить. По-перше, хоча кандидати використовували в передвиборних кампаніях тези, що так чи інакше стосуються РФ, немає ніякої впевненості, що вони будуть проводити таку ж політику на своїх посадах. Тільки сліпий міг не помітити, наскільки більш обережним став Трамп у своїх заявах після виборів. До того ж, він хоч і відповів на телефонний дзвінок Путіна, але, всупереч даній обіцянці, відвідає Росію, схоже, вже після інавгурації. Принаймні, про це повідомили в російських ЗМІ.
По-друге, у Брюсселя достатньо способів вплинути на болгарське і молдавське керівництво. Вистачає стримуючих факторів від повного розвороту в бік РФ і всередині цих країн.
По-третє, складно сказати, у чому інтерес умовної Болгарії чи Молдови потурати інтересам Росії без відповідних дивідендів для себе. Навіть у Росії визнають: їх країні особливо нема чого запропонувати європейським країнам (тим паче - США!). Величезну фінансову допомогу Росія дозволити собі не може. Забезпечити європейським державам довгостроковий розвиток — теж.
Як зазначає керівник болгарської редакції Deutsche Welle Олександр Андрєєв, Румен Радєв — недосвідчений політик, чим і можна пояснити його проросійські висловлювання. Посилаючись на близьких до Радєва людей, Андрєєв пише, що той не збирається змінювати курс країни. Радєв швидше буде орієнтуватися на прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, якого можна назвати популістом і націоналістом, але проросійським політиком — з натяжкою.
Для багатьох центрально- та східноєвропейських країн збереження балансу між Росією і Заходом або ж лояльність до Заходу в особі НАТО, як в Чорногорії, стали запорукою збереження старої політичної системи і перешкодою для "зайвої" модернізації. Як говорить сербський політолог Олена Милич, "антидемократичні правителі регіону шантажують Захід сценаріями російських погроз".
Екс-міністр освіти Угорщини Балінт Мадярів називає цю країну посткомуністичною мафіозною державою. Він вважає, що для правлячої партії "Фідес" і її лідера Віктора Орбана націоналізм став не ідеологією, а інструментом. Можна припустити, що така ж ситуація з ідеологією і в багатьох інших європейських країнах, де спостерігається підйом популістів.
На думку Антона Шеховцова, співробітника Віденського інституту гуманітарних наук і відомого дослідника правих рухів в Європі, у кожному з випадків у Молдові, Болгарії та США — до влади кандидата привели свої, абсолютно різні причини. У Молдові, як він вважає, це пов'язано не з проросійськістю Ігоря Додона, а іншими внутрішньополітичними причинами. У Болгарії ж проросійськість для низки опозиційних партій і зовсім є свого роду загальним місцем.
"У обранні Радєва я поки що не бачу якоїсь катастрофи. Не думаю, що буде зроблений розворот в бік Росії, тому що економічно і політично Болгарія досить сильно пов'язана з ЄС, і жодної вигоди від розвороту до Росії вона не зможе отримати", — сказав "Апострофу" Шеховцов.
Політолог не сумнівається, що і в США, як показало обрання Трампа, і в Європі спостерігається серйозний підйом популізму, зростає недовіра до системних, мейнстримних політиків, як право -, так і лівоцентристів. Багато хто в суспільстві хоче бачити нову політику і нові ідеї, а крайні радикали — одні з небагатьох, хто такі ідеї пропонує.
"Це теж навряд чи пов'язано з проросійськістю. Але у багатьох в ЄС та на Заході в цілому, оскільки мейнстрімні політики вводили санкції проти Росії, складається враження, що бути антиросійським — частина мейнстріму. І популісти або націоналісти критикують якусь антиросійську спрямованість як частину системи", — пояснив Шеховцов і додав, що тренд до популізму не зникне найближчим часом.
В очікуванні нових виборів
У грудні відбудуться повторні президентські вибори в Австрії, де великі шанси перемогти має правий популіст Норберт Хофер, що поступився менш ніж на 1% у другому турі визнаних недійсними виборів своєму суперникові Олександру Ван дер Беллену.
Вже в березні 2017 року відбудуться вибори в парламент Нідерландів, і до влади можуть прийти політсили, які виступали проти Угоди про асоціацію між ЄС і Україною. Пізніше, з лютого по вересень, пройдуть президентські і парламентські вибори у Франції та Німеччині.
До кінця листопада стане відомо, хто піде на вибори президента французької партії "Республіканці": Франсуа Фійон або Ален Жюппе. За підсумками першого туру праймеріз правоцентристів, які пройшли в цю неділю, вони набрали найбільше голосів, у той час як колишній президент Франції Ніколя Саркозі, який виступав за скасування санкцій проти Росії, вибув з гонки. Фійон або Жюппе, по всій видимості, складуть конкуренцію у другому турі виборів Марін Ле Пен, чий "Національний фронт" отримував гроші з Росії. За підсумками останнього опитування Ipsos, Ле Пен зміцнила позиції і має певні шанси стати президентом Франції.
Існують побоювання з приводу виборів у Німеччині, де шанси потрапити до парламенту мають вкрай праві з "Альтернативи для Німеччини", а увійти в коаліцію поряд нинішнім партіями влади — ліві. Німецьку ліву партію Die Linke вважають досить проросійською. Однак і тут є позитивні сигнали: ймовірно, конкуренцію в боротьбі за крісло канцлера Ангелі Меркель в наступному році складе нинішній голова Європарламенту Мартін Шульц, а не Франк-Вальтер Штайнмайєер, якого навіть в Німеччині звинувачували в дивних стосовно Росії тезах. Поки, правда, представники Шульца спростовують його намір погодитися на посаду голови МЗС Німеччини, з тим, щоб потім стати претендентом на пост бундесканцлера. Штаймайєер ж з великою ймовірністю стане президентом Німеччини — його кандидатуру на цю посаду затвердила велика німецька коаліція в Бундестазі.
Розмірковуючи про шанси вкрай правих і лівих партій прийти до влади, Шеховцов сказав наступне: "Я не думаю, що можливий прихід до влади, але зростання впливу буде відчуватися дуже сильно. Особливо у Франції та Німеччині. "Національний фронт", швидше за все, збільшить свою підтримку і на президентських, і на парламентських виборах, хоча я не вірю, що Марін Ле Пен зможе стати президентом Франції".
Майбутнє ЄС
Через розгубленість щодо того, яку політику буде проводити наступна американська адміністрація, саме Німеччина зараз виступає осередком ліберальної демократії на всьому Заході. "Якщо "впаде" Німеччина, на єдиному Заході, напевно, можна буде ставити крапку. Без Німеччині дуже складно собі уявити, що ЄС зможе вистояти і дотримуватися єдиних зовнішньополітичних стратегій", — поділився думкою Шеховцов.
Він вважає, що розпад Євросоюзу — сценарій ймовірний, але не визначений заздалегідь, адже у ЄС досі є достатня міцність, насамперед економічна. Без єдиного європейського ринку багато економік країн-членів не впораються з проблемами.
Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко вважає, що Євросоюз, який пережив вже чимало складних періодів, навряд чи зупиниться і не подолає ще один: "Період насправді непростий. Але це зовсім не означає, що у європейських столиць немає політичної волі, щоб його подолати".
На його думку, не варто констатувати якусь апокаліптичну тенденцію, але він визнає очевидність тренда до популізму. "Це, мені здається, є дійсно певною мірою загрозою для єдності Європейського союзу та його ефективності. Але є в цьому, вважаю, і позитив: популісти за своїм визначенням нездатні робити реальну політику. Вони можуть закидати своїх громадян гаслами, обіцянками, в основному нездійсненними. Коли вони приходять до влади, то повністю розписуються в своїй повній невідповідності декларованому".
Таким чином, логічний, на думку Огризка, результат — наступ слідом за періодом популізму періоду суворого прагматизму. "А популістів забувають вже на десятиліття. Тому якщо навіть припустити, що в деяких країнах євроскептики, популісти, ліві і праві радикали прийдуть до влади, що зовсім не означає, що вони її будуть контролювати, вони продемонструють суспільству весь свій популізм, що означатиме їх зникнення з політичної арени вже через кілька років", — переконаний екс-глава МЗС. Він додав, що українці і до такого прояву демократії, як обрання політиків-популістів, повинні ставитися спокійно.
У деякому роді, з приводу "тимчасовості" популістів, незгодний з дипломатом Шеховцов, який привів у приклад угорського прем'єра: "Орбан — правий популіст. Поки з Угорщиною нічого не трапляється, і "Фідес" залишається основною партією. Тому припускати, що за популістами, які нічого не виконують, приходить повернення право- або лівоцентристів, не доводиться. Крім того, праві популісти знаходяться при владі в Швейцарії. Люди часто забувають, що їм обіцяли, і зазвичай не вимагають навіть виконувати обіцянки. До того ж у Центральній і особливо Східній Європі популісти можуть прийти до влади і настільки маргіналізувати опозицію, що у людей практично не залишається більше вибору, як не приходити на вибори. Але явки завжди достатньо, щоб ці праві популісти залишалися у влади".
Чи будуть в України союзники
З новим президентом та ж Болгарія може поповнити і так значний список країн Євросоюзу, в яких влада або як мінімум видні політики в тій чи іншій мірі підіграють Москві. Мова йде про Австрію, Німеччину, Францію, Італію, Грецію, Угорщину, Словаччину, Чехію та інші. І навіть якщо фактор проросійськості багато в чому пояснюється антисистемністю, це точно не на руку ані ЄС, ані Україні.
"Ми не повинні дивитися на це, як на перемогу або посилення Путіна, — сказав "Апострофу" експерт фонду "Майдан закордонних справ" Олександр Хара. — Основний тренд не пов'язаний з Росією. Він абсолютно обумовлений декількома причинами: демографією і соціологією, економікою. Зараз в Європі та Америці відбувається якась консервативна контрреволюція, тому що глобалізація не принесла широким верствам населення ті блага, які повинна була принести. І, на жаль, еліти не знайшли іншого способу, окрім як дозволити прийти до влади популістам, які не вирішать цю проблему, а, навпаки, погіршать. Запорука успіху - у зміцненні зв'язків серед європейських країн та США, а не в тому, щоб вирішувати проблеми окремо".
Хара вважає, що дуже багато залежить від Меркель, яку він назвав Жанною Д'арк сучасного ліберального світу. Меркель потрібно не зробити помилок і утримати фланг, хоча сам експерт не вірить, що це вдасться. Тому невідомо, що буде з ЄС і як себе поведе Росія. Але в України, за сукупністю причин, у будь-якому випадку буде не так багато надійних партнерів, як нам би хотілося. Такими точно залишаться, за його словами, Польща, країни Балтії, Швеція, Румунія та ряд інших, але загальна кількість однозначно буде зменшуватися. І чи не основна причина — проблеми всередині України. Корупція і відсутність реальних реформ у нашій країні дають росіянам більше аргументів, чому Європа не повинна підтримувати Україну.
"У нас немає союзників, — вважає Хара. — Є країни, які з симпатією ставляться до нас і з якими у нас збігаються певні цілі та інтереси. Але це не означає, що так буде завжди. Тому одне з ключових завдань зовнішньої політики України — вибудовувати союзницькі відносини, які будуть існувати не тільки риторично".
