Результати останніх виборів в Іспанії, Австрії, Італії, Німеччині та інших країнах ЄС були черговим промовистим сигналом про небезпеку, яку для Європи становлять неліберальні тенденції. Ще вагомішим підтвердженням можуть стати вибори до Європейського парламенту в травні 2018 року. "Апостроф" спробував проаналізувати, які тенденції загрожують ліберальному та демократичному ЄС.
Ширма "неліберальних демократій"
Згідно з результатами опитування німецького фонду Bertelsmann у Європі зростає довіра населення до так званих неліберальних демократій. Незважаючи на те, що демократичні стандарти в цих державах погіршуються. Якщо порівняти з аналогічним опитуванням у 2014 році, серед 41 розвиненої країни у 26-ти демократія пішла на спад. Покращилася ситуація лише в 14 державах. До п’ятірки найгірших потрапили три країни ЄС — Польща, Румунія та Угорщина.
Серед цих п’яти найгірша динаміка в Польщі: за чотири роки - передусім через оцінку ситуації з верховенством права - вона опустилася з 8 сходинки на 37-му. Водночас у 2017 році уряду довіряла половина поляків. Для порівняння: у 2007 році показник становив 19%. В Угорщині за той самий період 25% зросли до 37%.
Експерт Європейської платформи за демократичні вибори та дослідник європейських ультраправих Антон Шеховцов називає такі три основні неліберальні тенденції в Європі: приховані репресії проти ЗМІ, контроль уряду над судовою гілкою влади та репресії проти громадянського суспільства.
"Відкрито ніхто не забороняє ЗМІ, але влада в деяких державах, можна говорити передусім про Угорщину, створює такі умови, у яких ЗМІ не мають можливості продовжувати існувати. Це, зокрема, пов’язано з фінансовим виштовхуванням. Наприклад, державні підприємства припиняють публікувати рекламу в ЗМІ, які, скажімо, критикують уряд. Комерційні підприємства також припиняють давати рекламу, оскільки бояться, що державні підприємства не будуть давати їм замовлення.
Друга неліберальна тенденція — це те, що незалежні суди переходять під контроль уряду. Найдраматичніший випадок — це коли Конституційний суд опиняється під прямим контролем влади.
І третя тенденція — це репресії щодо громадянського суспільства, коли різноманітним НДО (недержавна організація, — "Апостроф"), які займаються, наприклад, захистом прав людини, держава ставить перепони для їхнього нормального функціонування", — прокоментував Шеховцов.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан уособлює в ЄС дискурс, у межах якого деякі країни прагнуть довести, що демократії необов’язково бути ліберальною. Наслідками цих спроб є санкційні процедури, які в Євросоюзі почали проти Угорщини та Польщі. Теоретично ці дві країни можуть позбавити права голосу в Раді ЄС, але такий сценарій є вкрай малоймовірним, адже рішення треба прийняти одноголосно. І дуже сумнівно, що Варшава проголосує за санкції проти Угорщини, а Будапешт — підтримає ідею покарати Польщу. Суперечності між "ліберальним Заходом" та "неліберальним Сходом" у ЄС зростають, як і суперечності всередині самих країн, що викликано погіршенням демократичних стандартів.
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан
Орбан палко обстоює свою ідею, та дослідники все ж здебільшого схиляються до думки, що демократії завжди ліберальні. Словами відомого угорського економіста Яноша Корнаї, критика сучасної влади Угорщини, демократія не може бути неліберальною, як Папа Римський не може бути атеїстом.
У цих умовах Freedom House відносить значну частину держав Центрально-Східної Європи, включно з Угорщиною, до розряду країн із нестійкою демократією або урядів перехідного періоду, змішаних режимів. Корнаї ж прямо каже, що Угорщина вже є автократією.
Розмовами про "неліберальні демократії" та національні особливості уряди цих країн намагаються замаскувати свою готовність відійти від ліберально-демократичних стандартів, щоби залишитись владою.
За словами Антона Шеховцова, партія Орбана "Фідес" з 2010 року, коли вона прийшла до влади, відійшла надто вправо від ліберального консерватизму і стала праворадикальною. "Віктор Орбан — цілковито праворадикальний прем’єр-міністр. Що стосується Польщі, то "Право і Справедливість" я все-таки назвав би націонал-консерваторами, а не правими радикалами. Вони ще цілком можуть ними стати, але поки вони не до такої міри радикалізувалися, як правляча партія Угорщини. "ПіС", на мою думку, ще перебуває в ліберально-легітимному полі", - вважає дослідник.
Інакше кажучи, так звані неліберальні демократії стали щонайменше серйозним викликом для ЄС. Європейському Союзу, який переживає складний період внутрішніх суперечок, спалаху націоналізму та ще не повністю оговтався від світової економічної кризи, буде вкрай складно реалізувати реформи, яких так прагнуть громадяни ЄС.
Міграція вправо
За результатами голосування на початку грудня праворадикальна партія Vox, якій лише 5 років, матиме своїх депутатів у регіональному парламенті Андалусії, найбільш населеного регіону Іспанії. Результати цих виборів, як і до того в Австрії, Італії, Німеччині, стали черговим промовистим сигналом про небезпеки, які для Європи становлять неліберальні тенденції — передусім націоналізм і підйом праворадикальних сил, що супроводжує кризу ліберально-консервативних еліт та єдності в ЄС.
Нагадаємо, що рік тому до уряду Австрії втретє в історії увійшла праворадикальна австрійська партія свободи, "Альтернатива для Німеччини" вперше за своє недовге існування потрапила до Бундестагу, а уряд Італії цьогоріч сформували праворадикали з "Ліги" та популісти з "Руху п’яти зірок".
Здавалося б, чи не основний чинник підйому правих радикалів та спалаху націоналістичних настроїв мав би вже значною мірою втратити свій вплив: з 2015 року, коли зафіксували пікові цифри, нелегальна імміграція до Європи впала приблизно на 90%. Та громадяни ЄС, згідно з опитуванням Eurobarometer, вважають, що тема міграції мала би бути основною під час передвиборчої кампанії до Європейського парламенту (50% опитаних), разом з економічним зростанням та безробіттям серед молоді (по 47%), яка завершиться виборами в травні 2019 року. І водночас ця тема залишається дуже зручним інструментом політичних маніпуляцій, передусім для праворадикальних та націоналістичних партій. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан уже анонсував, що на виборах до Європарламенту вона буде основною. Тепер Будапешт має союзника в особі міністра внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні, представника "Ліги".
Уряд Італії, а раніше Угорщина, Австрія, Болгарія, Словаччина, Чехія, Польща, Естонія, Швейцарія та Сполучені Штати, нещодавно відмовився підписувати Глобальний договір ООН про міграцію, залишивши це питання на розсуд парламенту. Юридично документ ні до чого не зобов’язує, однак угода викликає суперечки між політичними силами та в урядах європейських країн, навіть тих, які брали активну участь у написанні документа й добивалися поступок інших держав. Не кажучи вже про те, що влітку текст погодили на Генасамблеї ООН.
10 грудня договір ухвалили на міжурядовій конференції в Марракеші.
За угодою, яку уклали на червневому на саміті ЄС, приймати біженців - добровільна справа країн-членів, а не обов’язок. Нездатність Європейського Союзу розробити спільну політику щодо міграції, як і зростання популярності праворадикальних та націоналістичних партій, є однією з головних причин, чому центристи у своїй політиці та риториці "мігрують" вправо.
Захід та Схід
Треба підкреслити, що поділ Європи на Захід та Схід через начебто різні стандарти демократії, є примітивізованим та неконструктивним. Адже неліберальні тенденції помітні не тільки в Центрально-Східній Європі.
"На останніх національних виборах (в ЄС, — "Апостроф") ми побачили, що посилюється тенденція підтримки виборцями партій, які не належать до істеблішменту. Це не свідчить про те, усі ці партії є неліберальними за суттю. Якщо говорити про "Рух 5 зірок" в Італії, то я б не характеризувала його як неліберальну партію, хоча вони й захотіли співпрацювати з "Лігою". Мабуть, неліберальні тенденції помітніші в Центрально-Східній Європі. Але успіх нетрадиційних партій свідчить, що ми більше не можемо вірити, що в критичні моменти виборці голосуватимуть за статус-кво, за те, що їм відомо. Думаю, у європейській політиці за останні років п’ять ми побачили бажання виборців випробувати менші партії, які ще не так укорінилися. І це має в Європі ефект снігової кулі. Еммануелю Макрону дуже пощастило на президентських виборах, але це також вияв духу часу, коли Європа прямує до змін", — сказала "Апострофу" Сьюзі Деннісон, директор програми European Power в Європейській раді міжнародних відносин (ECFR).
Ще вагомішим підтвердженням цих тенденцій можуть стати вибори до Європейського парламенту в травні 2019 року.
Європейський Союз переживає непрості часи, і посилення правих популістів у серці ЄС — точно не те, що потрібно Європі. Зокрема, є небезпека не лише фактичного, а й юридичного об’єднання правих популістів у Європарламенті. У випадку виходу представників "Фідес" із Європейської народної партії (ЄНП), найбільшої фракції Європарламенту, через штрафну процедуру щодо Угорщини, вони можуть об’єднатися з австрійськими, нідерландськими, німецькими, французькими та шведськими правими радикалами.
Після травневих виборів до цієї компанії, ймовірно, зможе долучитися й італійська "Ліга", теперішній учасник правлячої коаліції в Італії. Та, схоже, що цей сценарій усе ж малоймовірний, адже прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан підтримав кандидата від ЄНП на посаду президента Єврокомісії — німецького християнського демократа Манфреда Вебера. За півроку до виборів до Європарламенту в ЄС вималювалася можливість нового компромісу консервативних еліт. Німецькі правоцентристи характеризують Вебера як людину, яка "будує мости" (можна це назвати й політичною еквілібристикою). Та ці мости навряд чи будуть стійкими. Особливо, якщо зважати на теперішні позиції Німеччини та Франції: популярність та вплив канцлера Ангели Меркель знижуються, а рейтинг президента Еммануеля Макрона на тлі протестів "жовтих жилетів" впав до рекордно низького для нього рівня — 23 %.
Як вважає відомий болгарський політолог Іван Крастєв, Центрально-Східна Європа переживає не кризу демократизації, а справжню кризу ліберальної демократії, яка проявляється економічними провалами, громадським спротивом глобалізації та деяким основним переконанням ліберального космополітизму, а також зниженням ролі Європи та ЄС у світовій політиці.
На думку Крастєва, криза в Центрально-Східній Європі не є фундаментально іншою за кризу ліберальної демократії в Західній Європі та США. Просто через слабші інституції та коротший досвід демократії держави на Сході є значно вразливішими перед такими викликами. А наслідки будуть однакові.
З іншого боку, Антон Шеховцов підкреслив у коментарі "Апострофу": "Якщо праворадикальні чи ліворадикальні партії не прагнуть повністю знищити демократію, вони є цілком легітимними; якщо вони не керуються ліберальною ідеологією, це зовсім не означає, що вони не мають права на це, бо вони пропонують свою альтернативну точку зору".
Він так пояснив свою думку: "Це, можливо, є проблемою для організацій, партій та політичних рухів, які сповідують лібералізм, але не можна сказати, що це є проблемою для демократії як такої. Це, радше, не неліберальні тенденції, а невелика криза лібералізму чи довіри людей до ідеології лібералізму, державних інститутів, які базуються на лібералізмі".
Антон Шеховцов не бачить прямого зв’язку між радикальною ідеологією політичної сили й наслідком у вигляді неліберальних тенденцій. Він навів приклад Швейцарії, де владою є націонал-консервативна чи праворадикальна — за швейцарськими мірками - партія. "Але якихось неліберальних тенденцій ми там не бачимо: немає тиску на ЗМІ, немає спроб узяти Конституційний суд під контроль…", — сказав політолог. Інші приклади - це Італія та Австрія, де, попри присутність в уряді правих радикалів, немає наступу уряду на незалежність судів та ЗМІ. "Все-таки є різні ситуації", — додав він.
Втім, політолог Сьюзі Деннісон вважає, що такий зв’язок між правим радикалізмом та авторитаризмом усе ж є, хоча й не неодмінний. За її словами, "партіям бунтівників", на відміну від їхніх політичних опонентів в особі "інтернаціоналістів" вдається дуже чітко висловити, за що вони борються, і зосередити виборчі кампанії навколо дуже обмеженого кола питань. І, звісно, тема номер один зараз - міграція. Політолог також висловила думку, що вона як центральний елемент теперішнього політичного ландшафту буде основною на виборах до Європарламенту. Ще одна така тема — безпека: думка, що урядам, щоби громадяни почувалися в безпеці, слід витрачати більше та вдаватися до жорстких заходів. І третя — антиєвропейські настрої.
"І це дуже важливо в контексті неліберальних тенденцій, бо на початку 2000-х у ЄС, і особливо нових країнах-членах, вважали, що багатостороння співпраця в Європейському Союзі є позитивом, бо це ще один рівень, на якому можна контролювати, чи не рухаються національні уряди в напрямку авторитаризму, гарантувати дотримання цінностей, на яких ґрунтувався європейський проект. А тепер на зміну цьому знову приходить ідея національного суверенітету. Це дуже важливо для авторитарних партій у всьому ЄС. Це битва за ідеї. З одного боку — партії та політики, які виступають за інтернаціоналізм та спільне протистояння викликам. А з іншого боку — менш ліберальне крило, якому подобається ідея національних держав, міцніших кордонів, більшого контролю та повернення влади на національний рівень", — пояснила співробітниця ECFR.
Одне з ключових питань полягає в тому, чи не доведеться традиційним західним елітам шукати співпраці з праворадикальними та популістськими партіями. На думку Сьюзі Деннісон, у випадку Італії великою помилкою була відмова демократів співпрацювати з популістським "Рухом п’яти зірок" після виборів. Наслідком стало потрапляння до уряду ультраправої "Ліги", яка на виборах отримала лише третій результат.
"Це хвилює, бо призвело до того, що саме "Ліга" зараз контролює порядок денний у питаннях, які її хвилюють. Натомість політики "Руху п’яти зірок" у порядку денному майже немає", — пояснила вона.
"Ще один тренд, на якому я хочу акцентувати, — продовжила Деннісон — це те, що праворадикальний наратив пронизує мейнстрим. Тобто центристські партії запозичують ідеї правих радикалів. Це захисна стратегія. Вони думають, що немає іншого шляху, бо нездатні придумати альтернативу, з якою могли б перемогти наратив суперників. Мене це дуже хвилює. ЄС точно рухається в неліберальному напрямку. Але це ще не означає, що Європа скочується до авторитаризму. Я щиро вірю, що досі є ліберальна інтернаціоналістська більшість. Однак, з огляду на майбутні національні та європейські вибори, потрібно, щоб вона працювала ефективніше разом".
