Президент Білорусі Олександр Лукашенко вибухнув небувалим для себе спічем. Більше 20 років позиціонувавши себе як союзник Росії, увійшовши до всіх інтеграційних проектів з РФ, у кінці минулого тижня він дозволив собі слова, які російські ЗМІ вже оголосили "зрадою". Між тим, цій події передували кілька місяців протистояння Москви і Мінська, антибілоруська кампанія в російських медіа та інформація про те, що в середині року Міноборони РФ має намір перекинути до Білорусі більше 4 тисяч вагонів військових вантажів. Білоруські експерти вважають, що, якщо останнє станеться, то це буде означати фактично окупацію Білорусі. Місцеві спостерігачі, правда, по-різному оцінюють серйозність того, що відбувається, але визнають, що багаторічний білоруський правитель відчуває якусь небезпеку і хотів би дистанціюватися від Росії.
Лукашенко загнав себе в кут
Виступаючи перед науковими і науково-педагогічними працівниками 27 січня, Олександр Лукашенко визнав наявність російсько-української війни, заявивши, що за свою незалежність Білорусь веде поки війну економічну.
"Нам незалежність дуже дешево дісталася: усі народи воювали, сьогодні воює наша братська Україна. Нам не можна допустити того, щоб воювати. Ми народ миролюбний. Напевно, Бог перед нами поставив ці важкі завдання, щоб ми відчували, що таке незалежність. Подолати все це ми можемо лише об'єднавшись. І, слава Богу, головний напрямок нашої боротьби за незалежність проходить через економіку − не у військовій сфері, не в політичній", − цитувало Лукашенко державне агентство БелТА.
Цікаво, що це фактично перший раз, коли Лукашенко наважився назвати явища своїми іменами. До цього його представники, наприклад, у Генасамблеї ООН голосували солідарно з Росією. Однак наприкінці минулого року журналісти знайшли тендер, свідчив про намір Міноборони РФ поставити в Білорусь більше 4 тисяч вагонів військових вантажів нібито для проведення навчань "Захід-2017". Ця інформація схвилювала білоруське суспільство і навіть призвела до арешту трьох пропагандистів з білоруськими паспортами, які писали в чорносотенні російські видання про зближення білоруської влади з націоналістами, повзучу білорусизацію, "відхід Білорусі на Захід" і погрожували повторенням "українського сценарію".
Слідом за маргінальними ресурсами жорстко критикувати Білорусь взагалі і Лукашенка зокрема стали і російські федеральні телеканали. Що ж стосується інформації про наміри росіян ввести в Білорусь військової техніки стільки, що ніякими навчаннями це пояснити неможливо, то після кількох невдалих спроб спростування, мовляв, не 4 тисячі, а 400 вагонів, такі плани РФ визнали і провладні експерти. Так, на початку року вийшла доповідь Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень "Односторонні дії Російської Федерації щодо Республіки Білорусь у 2017 році", у якому РФ представляється як потенційний агресор, Лукашенко постає як захисник білоруського суверенітету, а опозиція оголошується російською агентурою.
Однак наскільки жорсткого виступу глави Білорусі не очікували навіть ті, кому за професією належить відстежувати будь-яке висловлювання лідера держави.
Так, за словами лідера руху солідарності "Разам" В'ячеслава Сивчика, заява Лукашенка не схожа на всі його звичайні заяви.
"До цього, кажучи на теми, пов'язані з незалежністю Білорусі або російсько-українською війною, він обов'язково вживав вирази, абсолютно прийнятні для Росії і її керівника особисто. А тут урядове агентство дає цитату Лукашенко, де жорстко звучить не російський погляд: "незалежність – цінність", "ми ведемо за неї боротьбу в економіці", а не "як братська Україна", "необхідна консолідація всіх сил", − розповів він у коментарі "Апострофу".
"Звичайно, це ще не те, про що опозиція говорила з 1994 року, але вже якийсь незвичний Лукашенко. Думаю, що зміна риторики викликана реальною небезпекою для незалежності Білорусі. Про цю небезпеку експерти говорять уже кілька років. Але після анексії Криму всім зрозуміло, що загроза анексій і воїн вже не теорія. Неодноразово звучали і конкретні прогнози. При цьому Лукашенко робиться заручником своєї ж політики побудови режиму особистої влади саме як промосковської диктатури. Зруйнувавши білоруську освіту і змусивши білорусів отримувати освіту російською, репресуючи білоруських патріотів, забороняючи національну символіку, ліквідувавши білоруський парламентаризм і позбавивши громадян елементарних прав і свобод, диктатор сам загнав себе в кут", - додав Сивчик.
На його думку, здатність Лукашенко протистояти російській експансії викликає сумніви.
"Найближчі місяці дадуть відповідь на головне питання – чи здатна нинішня влада хоча б для свого самозбереження зупинити політику русифікації та репресій білорусів. Поки звучать тільки слова. А час йде", − сказав білоруський опозиціонер.
У свою чергу, білоруський політичний оглядач Вадим Казначеєв підтверджує, що Лукашенко відчуває себе явно не в своїй тарілці:
"Зрозуміло, Олександр Лукашенко переймається цією проблемою, і це правильно. Той факт, що саме він своєю багаторічною політикою, зокрема геополітичною орієнтацією на Росію довів справу до того, що в Білорусі, через чверть століття після здобуття суверенітету, ще обговорюється питання державної незалежності – це вже інше питання. Так само як і надмірний вплив Кремля на білоруську ситуацію. Однак у прямій російській окупації Лукашенко, ясна річ, ніяк не зацікавлений".
Втім, експерт не впевнений, що мова йде про майбутню окупацію.
"Зі свого боку Росія, особливо будучи в складному економічному становищі, хоче домогтися пом'якшення санкцій. Про яке пом'якшення можна було б говорити при окупації Білорусі – тобто вже не анексії території сусідньої держави, а при приєднанні держави? Цього ніякий Трамп не дозволить. Це вже повністю злам системи міжнародної безпеки. А є ж ще і економічна складова, яка, судячи з усього, виявилася основною в тому, що Кремль відмовився від проекту "Новоросія". Великий дотаційний регіон, за що Росії довелося б нести пряму відповідальність. У вигляді Білорусі таке щастя теж не треба", - вважає політичний експерт.
Казначеєв зазначає, що Лукашенко поки влаштовує Кремль як союзник.
"У якості "останнього союзника" (як нерідко позиціонує Білорусь "батька"), хоча часом норовливого і навіженого, але все-таки сателіта Білорусь Росію, думається, цілком влаштовує. Не будемо забувати: агресія проти України була зумовлена кардинальною зміною її геополітичної орієнтації. Для Білорусі так питання не стоїть і при режимі Лукашенко навряд чи стане. Для самої ж РФ в найближчі роки буде актуальне питання, як би їй зберегтись в існуючих кордонах. А зовсім не якогось прирощення територій. Тому варіант прямого брутальної військової окупації мені представляється вкрай малоймовірним", − сказав Скарбників в коментарі для "Апострофа".
Українцям не варто переоцінювати
Інший політичний оглядач з Білорусі Павлюк Биковський вважає, що сказане Лукашенком адресувалося більше білорусам:
"Президент Білорусі згадав ситуацію з Україною в контексті необхідності захисту білоруського суверенітету. Я б на місці українців не переоцінював цей вислів. Мова йде про те, що відбувається в Білорусі, а не про підтримку боротьби України за територіальну цілісність. З іншого боку, Лукашенко чуйно відчуває настрої населення і зазвичай говорить у тому ж ключі, що і більшість жителів Білорусі. Тому якщо для президента Білорусі природно звучить, що "наша братська Україна воює за незалежність", це певний сигнал, який показує дрейф громадської думки від російської картини того, що відбувається в Україні, до білоруської".
Публіцист Северин Квятковський також зазначає крен Білорусі від Росії: "головний напрямок нашої боротьби за незалежність проходить через економіку". Це висловлювання ключове в промові Олександра Лукашенка. Економіка Білорусі, очевидно, йде по похилій, але все-таки я б зробив акцент на фразі "наша боротьба за незалежність". Незалежність від кого? Від Росії, з якою Лукашенко тісно пов'язав Білорусь і економічно, і політично, і у військовому відношенні. Від Кремля, який рік наполягає на присутності в Білорусі російських військових баз. Для Лукашенка і всієї країни подібна присутність означала б втрату суб'єктності. Білорусь де-факто втратить свою зовнішню політику, а всередині країни Лукашенко буде перебувати під дулами російського зброї і буде змушений слідувати вказівкам з Кремля".
Крім того, з промови Лукашенка публіцист виділяє слова "наша боротьба":
"Усі попередні двадцять два роки Олександр Лукашенко вів себе з громадянами Білорусі як начальник з підлеглими. Тут же фактично звучить заклик до командної справи. І звертається Лукашенко до еліти Білорусі. Можливо, він вже ухвалив рішення, про яке ми не знаємо. Можливо, не буде спільних навчань. Можливо, буде принципове охолодження партнерських відносин з Росією. Можливо, Лукашенко знає, що економічне становище різко погіршиться вже в цьому році, а Росія як і раніше допомагати не буде, вимагаючи взамін свою військову присутність, а Білорусь на це не піде. У будь-якому випадку визнання того, що в Україні не АТО, а війна за незалежність, і що білоруси вже ведуть свою боротьбу за незалежність, демонструє бажання Лукашенка виходити з орбіти Кремля", − розповів Квятковський "Апострофу".
Однак політолог Сергій Марцалев вважає, що слова Лукашенка при необхідності можна трактувати зовсім в іншому ключі.
"При бажанні офіційний Мінськ може сказати, що мова йде про громадянську війну в Україні, що цілком вкладається у прокремлівський дискурс. Міркування про незалежність при бажанні можна подати як боротьбу проти залежності від НАТО і Заходу".
Утім, політолог сумнівається, що білоруське керівництво буде це робити.
"Затяжна нафтогазова суперечка з Москвою змушує білоруський режим здійснювати суперечливі кроки. По-перше, Мінськ погодився видати Азербайджану російського громадянина, блогера Лапшина. Незважаючи на те, що за останнього заступився міністр Лавров. По-друге, за даними прокремлівського агентства "Регнум", у Мінську перебувала офіційна делегація російських переговірників щодо газу. Підсумок переговорів невідомий, але, судячи за словами Лукашенка про "війні у сфері економіки" та двозначної заяви про "війні у братській Україні", вони не були особливо успішними. Разом з тим, наступаючи на мозолі Кремлю, білоруський режим показує пряник. Глава президентської адміністрації міркує про "братню Росію як основного партнера", у подібному ключі висловлюється спікер однієї з Палат парламенту. Ціна всіх реверансів Лукашенка в бік України – договір з Росією по вуглеводням. РФ, судячи з витоків, бажає тут натомість базу. Але режим Лукашенко розуміє, що в такому разі він приречений, і це старт повзучого Кримського сценарію", − розповів "Апострофу" Сергій Марцалев.
