Російський опозиційний політолог і публіцист, доктор історичних наук ОЛЕКСАНДР СИТІН в інтерв'ю "Апострофу" пояснив, у чому помилки укладачів так званого "кремлівського списку" в США, чому туди не включили самого Володимира Путіна, якого удару Захід міг би завдати по нинішній російській системі та за якої умови послабиться інтерес Москви до так званих ДНР-ЛНР.
- У чому сенс і логіка "кремлівського списку"?
- Укладачі "кремлівського списку", судячи з усього, виходили з положення про те, що попередження про можливі санкції щодо кожного з них (його фігурантів, - "Апостроф") якимось чином згуртує їх на "антипутінській платформі", спонукавши їх або впливати на Путіна в бік політичних змін на міжнародній арені, або домогтися через механізм виборів його зміни на іншого лідера, який виявиться більш дружнім Заходу.
З моєї точки зору, вихідний посил невірний і значною мірою продиктований зайвою довірою Заходу, який втратив совєтологічну (русологічну) школу, до російських ліберальних емігрантів а-ля Каспаров. У всякому разі саме цю точку зору я неодноразово чув на "посиденьках" російської еміграції за кордоном.
Насправді ніхто у відриві від Путіна зараз в Росії не володіє і сотою часткою того впливу і волі, які дозволили би претендувати на самостійну політичну роль і тим більше домогтися конституційним шляхом суттєвих політичних змін. Нинішня російська ліберальна опозиція один в один повторює шлях своїх попередників 1905-1917 років.
Путін створив такий моноліт влади та капіталу, розхитати який будь-яким конституційним шляхом неможливо. У Росії це носить назву "вертикаль влади", але слово "вертикаль" далеко не в повному обсязі передає зміст нинішнього російського політичного життя. Тут просто не існує реальних політичних альтернатив нинішньому лідеру і нинішньому курсу, як не існувало їх за Сталіна. Можна скільки завгодно нарікати з приводу санкцій на спільних п'янках на мисливських ділянках і в елітних лазнях, але згуртуватися і зробити якісь дії рішуче неможливо.
- На ваш погляд, чому до списку не потрапив сам Путін?
- Якщо внести туди Путіна, фактично ні з ким буде вести будь-які переговори, а на повну ізоляцію такої величезної країни, набитої ядерною зброєю, ніхто, природно, не піде.
- Чи має якесь значення для путінського режиму, наприклад, можлива відставка прем'єра РФ Дмитра Медведєва, особливо після низки скандалів?
- З моєї точки зору, Медведєв – суто технічна фігура, в його самостійне політичне майбутнє я не вірю. Він близький до Путіна, зручний для нього – цим і тільки цим пояснюється його політичне довголіття. Якщо знадобиться, його відправлять у відставку, але в уряді існує концептуальне протистояння між так званими "лібералами" (умовно, прихильниками [екс-міністра фінансів Олексія] Кудріна, хоча він і не в уряді) і фундаменталістами (умовно, прихильниками [радника президента Сергія] Глазьєва). Медведєву вдається цей конфлікт гасити і тримати під контролем. Його роль схожа на роль голови Думи. Ні про які його "управлінські досягнення" мови не йде, і я глибоко переконаний, що від нього ніхто нічого такого і не чекає. Він це розуміє і діє в межах відведеної йому в системі вертикалі влади ролі. Це всіх влаштовує, в тому числі Путіна, та й самого Медведєва.
Політолог не вірить в самостійне політичне майбутнє Дмитра Медведєва
- Чому день виборів у Росії співпадає з днем річниці анексії Криму? Це така сила політичного символізму Криму для влади та народів РФ?
- Тут владі дуже пощастило. День припадає на неділю. З їх точки зору, гріх було б упустити такий випадок. Символізм такого роду в Росії взагалі в ходу, особливо такі речі любив Сталін.
Так, ви праві, Крим – головна заслуга режиму. Ніяка Осетія/Абхазія з цим не зрівняється. Це те, що з їхньої точки зору об'єднує і цементує електорат. У їхній системі координат це – абсолютно сакральна подія. Тут влада і народ практично єдині. Мало хто зараз зважиться висловитися щодо Криму – про кримінальну відповідальність за подібні висловлювання всі добре пам'ятають. Можна тільки одній [Ксенії] Собчак, у неї "генеральна індульгенція" від влади, але вона така одна!
- На ваш погляд, чи правда, що жоден російський опозиційний політик не збирається дотримуватися міжнародного права та повертати Крим Україні?
- Усі "опозиціонери" стоять на імперських позиціях. Неімперську точку зору висловлював тільки [Гаррі] Каспаров, але вірити в його політичне майбутнє я б не став. Імперськість опозиції пояснюється двома речами: по-перше, гонитвою за електоральною популярністю, по-друге, і це головне, прагненням вписатися в існуючу вертикаль влади, або отримати якусь участь в Раді директорів величезної корпорації "Російська Федерація". Про те, що РФ управляється за принципами великої вертикально інтегрованої корпорації, я неодноразово говорив і писав. Так ось, так звані ліберали хочуть увійти до складу Ради директорів цього ЗАТ, або в ідеалі – приватизувати на свою користь цю вертикаль, змінивши "чекістів", що нині керують ЗАТ і складають цю вертикаль. У цій ситуації говорити про радикальну зміну політичного курсу з моєї точки зору безглуздо.
- Чому Росія затягує реалізацію Мінських угод?
- Та сто років нікому не потрібні ці Мінські угоди. Миротворці на кордоні не потрібні РФ, тому що тоді вона втратить плацдарм і гарматне м'ясо в ДНР/ЛНР. Кремль не готовий поступитися точкою дестабілізації України, тим більше в Москві думають, що наявність в України територіального конфлікту завадить її вступу в НАТО. Присутні також пропагандистські міркування, типу "росіяни своїх не кидають", але вони – не більше ніж прикриття для внутрішнього інформаційного ринку цілей дестабілізації України, як у військовій, так, особливо, і в політичній сфері. Певного ослаблення інтересу до ДНР/ЛНР можна чекати лише після завершення повного електорального циклу в Україні, коли стане зрозуміло, що ніякі проросійські сили не потраплять в Раду. Та й те, це не більше ніж моя гіпотеза. Цей нарив Москва буде пестити і плекати якомога довше.
- Чи може Сирія, звідки регулярно виводяться російські війська, стати "другим Афганістаном", мати таке ж психологічне значення?
- Поки що ні. На Афганістан теж знадобилося багато років. Поки з Сирії не йдуть труни у тих кількостях, коли це вже неможливо приховувати. Поки туди, строго кажучи, не почнуть відправляти солдатів-строковиків так, що це спровокує в суспільстві страх перед призовом, подібний до того, який панував у другій половині афганської війни, суспільство буде радіти перемогам і дружно сумувати за тими, хто отримав посмертно звання героя Росії.
Володимир Путін нагороджує військовослужбовців, які воювали в Сирії
- Що можна вважати головним викликом для Путіна і його системи влади, не тільки для "вертикалі", але й для фінансової, медійної структур, у наступний президентський термін?
- Головні виклики для путінського режиму, безумовно, носять економічний характер. На відміну від Сталіна, у Путіна немає ідеологічної підкладки. У нього є соціальний договір – матеріальні блага в обмін на лояльність. З виснаженням потоку благ буде падати і лояльність, на її місце прийдуть не протести, а озлоблена байдужість до пропаганди людей, обдурених у своїх очікуваннях. Це буде аналогічно пізньому СРСР.
Іншим важливим викликом для системи є економічна нерівномірність розвитку регіонів. Поки "вертикаль" сильна і трансфери в регіони більш-менш регулярно надходять з єдиної кубушки – все нормально: регіональні еліти лояльні центру. За відсутності надходжень і виснаження кубушки зростання невдоволення і думки про сепаратизм неминуче будуть приходити в голови керівників, а головне – місцевих еліт найбільш самодостатніх регіонів-донорів. Ідея, виражена словами "досить годувати Кавказ" – на місце Кавказу можна підставити будь-яке географічне поняття дотаційного регіону. Це дуже поступово та повільно буде оволодівати масами (за Леніним).
З точки зору медійних структур режим може не хвилюватися. Витрати на пропаганду, як і витрати на озброєння і ВПК, будуть останнім, від чого відмовиться режим, а отже, політика в області медіапропаганди буде продовжуватися в колишньому ключі. Про виклики, пов'язані з втратою економічних позицій Росії на світових фінансових ринках в межах політики санкцій, досить добре відомо. Дуже потужним ударом по системі був би арешт російських активів за кордоном, у першу чергу рахунків і нерухомості, що належать російській державній та бізнес-еліті, яка увійшла до "кремлівського списку", і членам їхніх сімей. Але у мене немає ніякої впевненості в тому, що країни ЄС на це підуть. Поки що я такої рішучості не спостерігаю.
- Які варіанти можливі для Путіна під кінець його наступної шестирічної каденції?
- З точки зору його особистої долі за нього можна бути спокійним. Думаю, що за шість років він підбере наступника, який продовжить курс і гарантує йому спокійне життя всередині РФ. Інший варіант – та чи інша форма довічного правління, який-небудь "господар землі руської" або щось в такому дусі. У будь-якому разі, думаю, йому особисто нічого не загрожує.
