Володимир Путін в понеділок, 7 травня, офіційно склав присягу та вчетверте вступив на посаду президента Російської Федерації. Напередодні у різних містах РФ пройшли акції протесту з гаслами "Він нам не цар", під час яких було затримано понад 1,5 тисячі осіб. Експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай розповів "Апострофу" про перспективність виступів проти Путіна та про те, що зміниться з його інавгурацією, зокрема для України.
За час, протягом якого Володимир Путін очолює Російську Федерацію, найбільше запам’яталася, звичайно, його брехня. Він брехав про те, що російські "зелені чоловічки" – це не його "зелені чоловічки", а потім у фільмі розповідав про "велику й мудру" операцію. Він розповідав про те, як обманював, а перед тим кидався фразами про куплені у воєнторзі форму й зброю, які були потрібні для окупації Криму. Звісно, такі речі врізаються в пам’ять найбільше, бо вони стали моментом початку бойових дій, від яких гинуть наші люди.
Попри певну технічну різницю в інавгураціях, сьогоднішня загалом була абсолютно такою, як раніше. Тобто вона підкреслює, власне, царство. Люди, які вийшли на протест у Москві із гаслом "Он нам не царь", правильно вловили суть цього дійства. Але попри те, що ми бачимо велику кількість людей, які протестують на вулицях російської столиці, варто розуміти, що Москва – це мегамісто, де живуть десятки мільйонів людей і де сконцентровано більш ніж 30-40% російської економіки. Тож вихід тисяч людей не є показником того, що в Росії відбудуться зміни. Тільки вихід сотень тисяч людей може зарадити в цій ситуації. Там, де, наприклад, у Вірменії, тисячі протестувальників, у Росії мають бути сотні тисяч.
Попри те, що картинка дійсно вражає (а ми бачимо справді багато росіян, які не бояться Путіна й відверто заявляють, що "царь нам не нужен"), ми розуміємо, що все це не потягне за собою якихось серйозних змін. Захід теж це розуміє, тому обирає іншу стратегію: стратегію економічного тиску. Яскравим показником цього є позиція Великої Британії, яка протягом останнього тижня розширила список санкцій проти величезної кількості економічних структур, що відобразилося, в тому числі, у вигляді дозволу оприлюднювати дані про зв’язки російських фірм, офшорів, корпорацій, бізнесу (причому не тільки наближеного до Путіна). Мова йде про загальний тиск на російський бізнес, щоб він усвідомлював, що не вийде відсиджуватися в куточку й казати: "Ми не маємо стосунку до держави Росія", заробляючи при цьому гроші.
Звісно, з моменту свого переобрання Володимир Путін дещо "потріпався": трагедія, яка сталася в торговому центрі в Росії, два додаткових пакети санкцій, історія з Великою Британією й солідарністю світу проти Росії, відмова Дональда Трампа від Путіна й усі жорсткі заяви у бік останнього, новий керівник Державного департаменту США, який є ще більшим ворогом Путіна… Усе це зіграло проти нього й не дало йому можливості пограти м’язами напередодні інавгурації.
Єдиний сильний козир, що його має російський президент, - це "Північний потік-2". Але навіть на цьому напрямку ведеться робота, й ще не факт, що вдасться реалізувати цей проект на повну, хоча, звісно, заперечити успіхи Кремля тут неможливо.
Німеччина ж підвищує ставки: початок будівництва абсолютно не означає впевненості у тому, що всі перемовини завершаться позитивно. Берлін втягує Кремль у необхідність брати участь у цьому проекті й вести переговори, роблячи росіян більш зговірливими й прагнучи виторгувати в них інші позиції. Мета дуже проста: так глибоко затягнути Москву в практичну роботу, щоб росіяни були змушені жертвувати чимось іншим заради своїх же проектів. А заодно, звичайно, отримати економічний зиск. Чи вдасться це німцям? Невідомо, бо Берлін не може відокремитися від цивілізованої світової спільноти, хоча фактично й показав дулю Брюсселю, заявивши, що вирішуватиме це питання з росіянами напряму. Проте одна справа – Брюссель, а зовсім інша – Вашингтон та інші провідні держави.
Україна повинна розуміти, що після завершення президентської кампанії в Росії й напередодні президентських і парламентських виборів у нас росіяни матимуть величезну спокусу активізувати як бойові дії на Сході України, так і будь-яку диверсійну й терористичну діяльність. Тому ми знову в зоні небезпеки. Як би сумно це не звучало, адже кожен рік приносить нам нові небезпеки, інавгурація Путіна напередодні наших виборів є фактором небезпеки.
Читайте також: Росія готується піти з Донбасу, а щодо Криму треба розуміти кілька речей - заступник міністра
Разом з тим треба визнати, що від однієї інавгурації російського президента до іншої українці все менше пам’ятають про це й усе менше звертають на неї увагу. Закінчилися ті часи, коли російська програма "Время" була популярнішою за українські новини, відійшла та епоха, коли російські телеканали могли конкурувати з "1+1", ICTV, "Новим каналом" на державному телебаченні.
Станом на сьогодні все менше українців живуть у російському інформаційному просторі. Звичайно, картинка сьогоднішньої інавгурації путінського царствування транслювалася і українськими, і світовими медіа, тож церемонія відкладеться в пам’яті людей. Але оскільки продовження не буде, українці все менше живуть справами Російської Федерації й усе більше – навіть не загальнодержавними, а місцевими проблемами (бо Україна все ж пішла шляхом розвитку місцевих громад), то вони все менше пам’ятатимуть, коли там Путін востаннє інавгурувався й коли завершується його каденція.
Українці починають сприймати північного сусіда як "вічну Росію з вічним Путіним". У принципі, як і росіяни. Вони думають, що від них не залежить прізвище президента. Українці теж розуміють, що вони не можуть вплинути на зміну їхнього Путіна, проте знають, що від нас залежить зміна глави української держави.
