Російський публіцист і правозахисник ЄВГЕН ІХЛОВ в інтерв'ю "Апострофу" розповів про те, яким буде новий термін Володимира Путіна, чому йому вигідний Дмитро Медведєв, хто може стати наступним прем'єр-міністром Росії і для чого Кремль "заморожує" свою участь у конфліктах на Донбасі та в Сирії.
- Чому Путін не змінює Медведєва на посаді прем'єра РФ? Коли це можливо, за яких умов?
- Невелика передмова. Питання передбачають припущення за горизонту подій у 3-4 роки. Таким чином, прогнози пропонується будувати через завідому зону соціально-політичної турбуленції, а значить – і через каскад біфуркацій (криз із непередбачуваною реалізацією одного з альтернативних варіантів), що робить будь-які прогнози ворожінням навіть не на кавовій гущі, а загадуванням на підкинуту монетку.
Інша справа, що оскільки ми перебуваємо вже в іншому циклі історичної інверсії (у розумінні теорії Ахієзера-Афанасьєва-Клямкіна-Яковенка) щодо післясерпневої російської історії, то існує значна ймовірність, що кризи, аналогічні тим, що відбулися раніше, будуть вирішуватися за "дзеркальними" сценаріями (моя гіпотеза про дзеркальну історичну фрактальність, або про "вертикальну часову дзеркальність").
Тепер відповіді по суті поставлених мені питань. Путін не змінює Медведєва, тому що той – хороший апаратник і дуже спритний пройдисвіт. Давайте не забудемо, що це юрист Медведєв консультував юридичні операції, які прикривали афери комітету із зовнішніх зв'язків пітерської мерії, а потім операції компанії "Ілім Палм", що стала притчею во язицех...
Медведєв ідеально забирає на себе все невдоволення владою, ідеально вписуючись у російську політичну шизофренію, у якій невдоволення всім держапаратом тільки посилює обожнювання сакрального глави влади – лідера або колективу (як ЦК КПРС). Крім того, Медведєв дуже добре взаємодіє з раціональними бюрократами (їх прийнято називати "сислібами" – системними лібералами, хоча назва "придворні ліберали" буде куди точнішою). Без нього поміркованих міністрів негайно зжерли би вже зовсім троглодити. Путін же як переконаний прихильник капіталізму дуже боїться праворадикальних експериментів.
- Чи буде Медведєв проводити оптимізації, наприклад, підвищення пенсійного віку або ще щось, брати на себе весь негатив, захищаючи рейтинг Путіна і можливого нового прем'єр-міністра від потрясінь?
- Оскільки Медведєв дозволив – не те, щоб собі, а своєму оточенню – певну фронду у 2008-2011 роках, то йому належить бути "покараним" – бути об'єктом презирства і ненависті, брати на себе тягар всіх непопулярних заходів, включаючи пенсійну реформу, посилення фіскального тиску та інше. Путін розуміє, що Медведєв є ключовою фігурою для будь-яких гіпотетичних змовників з тієї частини істеблішменту, що хотіла би повернутися до "нормальності". Тому потенційний в. о. президента повинен бути настільки непопулярний, щоб ні в кого і думки не могло виникнути використовувати його фігуру.
- Хто сьогодні виглядає найбільш очевидним прем'єр-міністром після Медведєва, якщо він, звичайно, буде?
- Герман Греф (глава Сбербанку РФ, - "Апостроф"). Головний ідеолог раннього путінізму, досвідчений управлінець, якого не люблять маси, але поважають на Заході.
Дмитро Медведєв, Володимир Путін і Герман Греф
- Які завдання намагатиметься вирішити Путін у наступний період свого президентського терміну?
- Як і в минулому – запобігання революції та спроба утримати рівновагу в усіх влаштованих їм внутрішніх і зовнішніх кризах. 2011 рік (Арабська весна, потім грудень в Москві) дуже його налякали. Він зробив ставку на "джингоїзм" (що передбачає пропаганду колоніальної експансії та розпалювання національної ворожнечі, - "Апостроф"), який набув форми "кримнашизма" і "побєдобєсія". Однак це видихається. Історія вчить, що таке сп'яніння дуже недовговічне. Поки Путіна рятують політична наївність мас і проституція ліберальної інтелігенції та умовно лівої (неосталіністської) опозиції.
- Чи можуть ціна на нафту майже в $65-85 за Brent і нинішні резерви дозволити Путіну спокійно підійти до 2024 року і провести будь-який свій варіант транзиту влади?
- Давайте не забувати, що долар 2018-го, а тим більше 2024 року – це не долар 2014-го. Економіка Росії весь час втрачає ККД, і їй потрібні все більші вливання тільки для підтримки статус-кво. Так вже було на початку 1980-х. Не забудемо, що долю [екс-міністра економіки Олексія] Улюкаєва було вирішено, коли два роки тому його міністерство зробило прогноз про чверть століття застою, що отримав тоді назву "біг по дну". Вичерпання старих фондів і деградація інфраструктури наростуть, 13 "програм" нових травневих указів – це те саме розпорошення капвкладень та інвестицій "тихонівського" Радміну, про який мені читали лекції вже наприкінці 1970-х, з наслідками чого зіткнувся Микола Рижков, який хотів проривів, а був приречений на нескінченне латання "охрімової свити" і відкидання будь-яких радикальних реформ, тому що вони могли зруйнувати те, що трималося дивом, точніше, соціальною інерцією.
- Як буде поводитися російська верхівка в умовах збереження і поступового нарощування санкцій США та наближення періоду нового транзиту влади?
- Ніякої "російської верхівки" як певної корпорації з усвідомленням спільних завдань та інтересів немає. Є, як в останні сталінські роки, скупчення різношерстих кланів, які не просто воюють один з одним (що норма), але навіть не загадують стратегічні перспективи, а лише гарячково набивають кишені. Тих же, в кого є бажання щось принципово змінити, добре налякали справою Улюкаєва, яка виконала своєрідну роль "ленінградської справи", якою свого часу Сталін абортував найперший зсув радянської економіки до "адміністративного ринку". Будуть трястися, тулитися до Путіна...
- Чи можемо ми побачити конституційну реформу в РФ, щоб перемістити повноваження в парламентське крісло під Путіна?
- Ні й іще раз ні. Завдяки Путіну посада президента стала аналогом трону. Яким би не був ослабленим пост президента в ході такої реформи, права відправляти кабінет у відставку та призначити новий у глави держави відняти не можна. І щойно у Вірменії ми бачили, як це "вистрілило". Що стосується опори на парламентську більшість, то лютий 2014-го в Україні та цей травень у Вірменії показали, наскільки це ненадійно. Достатньо ФСБ не донести про тиск на фракції і про підкуп депутатів – і готово...
Протести у Вірменії проти прем'єрства Саргсяна, квітень 2018 р.
- Наскільки ймовірне продовження конфронтації зі США, війни в Україні та Сирії тільки з метою утримання образу і рейтингу Путіна?
- Конфронтація зі США залишиться, тому що для антитрампівських сил посилення тиску на Москву – єдиний спосіб тиску на Трампа. Тому інформприводів для антиамериканізму буде вдосталь.
Що ж стосується залучення в Україну та в Сирію, то це вже викликає роздратування в масах, і перемогами на цих напрямках популярності не знайти. Путін тільки не хоче, щоб усе розвалилося, і воліє "заморожувати" ситуацію й не потрапляти в ситуацію різкого політичного вибору. У гіпотетичному випадку початку всеросійських заворушень наступ на Україну (так званий "північний вітер") може ж, навпаки, тільки підхльоснути протест, особливо якщо не буде миттєвого тріумфу, а почнуться кровопролитні бої на вулицях українських міст.
- Чи є системні проблеми в РФ, які можуть перешкодити Путіну спокійно жити в середині 2020-х років?
- Спершу про новий уряд. Незважаючи на всі мантри про прориви, майже вкрадені з нашумілої медведєвської статті "Росія, вперед" вересня 2009 року, новий уряд – це раціональні консерватори, які в особі зв'язки Силуанов-Кудрін-Голікова будуть стежити, щоб поменше розтягували і хоч щось робили корисне. Лише б не впало...
Тепер про проблеми 6-7 років згодом. Вони всі будуть системні. Якщо не буде гострої кризи та радикальної зміни парадигми (а все це буде – 30 років без революції в Росії не буває), то навіть за інерційного сценарію Донбас буде забутий, як Придністров'я, падіння режиму аятол в Ірані призведе до обвалення всієї політичної конструкції в Сирії, і вона стане синонімом ще одного Афганістану, а фінанси приречені на ще один обвал дефолтного типу – хоча б через бульбашку на ринку споживчих кредитів (півкраїни вже насправді банкрути). Тому Путін втратить усі свої козирі. А "діти Навального" стануть новим середнім класом (або новими розсердженими городянами), куди більш наполегливими та запеклими, ніж "хіпстери" 2012 року.
